Андрій Прокопчук народився і жив на Донеччині. Після закінчення школи переїхав до Маріуполя, де планував будувати своє безхмарне майбутнє. Однак повномасштабне вторгнення росіян зламало ці плани. Хлопець зміг пережити бої за місто, вирватися з окупації і переїхати на Львівщину. Там вступив до університету. Хотів стати істориком і археологом.
А коли в 2023 році зрозумів, що історію треба не лише знати, а і творити, то добровольцем вступив в лави Національної гвардії України. Мужньо і професійно Андрій виконував складні завдання і з усіх сил намагався помститися росіянам за загублені життя, скалічені душі, зруйновані українські міста і власні мрії. У серпні минулого року загинув захищаючи Батьківщину. Указом Президента України № 35/2024 від 29.01.2024 за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступня (посмертно). Нагороду матері героя вручили керівництво Хустського району Закарпатської області і офіцери Національної гвардії України.
«Війна безжальна і забирає найдорожче, що в нас є – наших людей. Відважних, красивих, молодих, вмотивованих хлопців та дівчат. Тому ми повинні робити все від нас залежне, щоб залишатися гідними їхнього неоціненного подвигу», – заявив керівник Хустської районної військової адміністрації Віктор Сабадош.
«Він був старшим у відділенні. Окрім того, що був надзвичайно творчою людиною, писав вірші, Андрій проявив лідерські якості і вміння адаптуватися до будь-яких обставин. На штурм він мав йти в першій групі і не намагався знайти причини не робити цього, а спокійно прийняв завдання. Одного разу ми витягували суміжників, у яких були кульові поранення в голову. Він надавав їм допомогу і виносив на евакуацію, в той момент він чітко давав команди, що кому і як робити. В його характері і професіоналізмі ніхто не сумнівався, і всі слухались його. Потім ми з ним разом отримали поранення і разом нас везли на евакуацію, попри те, що поранення було важке, Андрій боровся, у нього вже закидалися очі, і він хотів відключатися. Але як би йому важко не було, він розмовляв з медиками довгий час. Маю за честь знати Його», – розповів побратим Андрія Прокопчука.
