Олена Камінська – людина, яка здійснила свого часу фурор на регіональному танцполі. Та що там регіональному? Нині, вже в період розквіту популярності хореографічного мистецтва в країні (безумовно, завдяки всюдисущому і креативно-бізнесовому телебаченню), талантом, ентузіазмом і невтомністю хореографів, що творять на провінційній культурній ниві, захоплюються визнані, як мінімум, у державному масштабі, метри! У всякому разі, креативний продюсер СТБ Костянтин Томільченко зі щирим захопленням відгукувався про саму можливість активної діяльності в 100-тисячному містечку танцювальної школи. Саме – школи «Бліц», що має і глядача, і систему, і свій, власний «бренд».
– А з чого, власне кажучи, усе починалося?
– Мені здається, що танцювала я все життя. Тому щиро вірю, що заняття танцями почалося десь років у 5. Але якщо відкинути емоції і бути чесною, то в танцювальну студію мене батьки привели років у 10-12. Спочатку це були народні танці, потім – сучасні. Коли ж з різних причин я зрозуміла, що сама танцювати не можу, а хореографія – частина мого життя, і почалася, власне, сама студія.
– Сучасний танець у ті, пострадянські роки навряд чи приймався на «ура»?
– А Ви знаєте, відвертого опору новим віянням я не пам’ятаю … Навпаки, керівники «культурних» управлінь пани Габорець, Рак підтримували нас, як могли. Пам’ятаю, на першому для нас, «сучасників», огляді регіональної самодіяльності в Києві (а це було страшенно почесно – цілий потяг відправляли в столицю) наш виступ викликав різку критику Головного «культурника» країни Шарварко …
– Що ж саме його обурило?
– Наші танцюристи виконували свінг. І цього пуританина обурила нижня білизна, яка визирала з-під пишних спідниць танцівниць. Смію Вас запевнити, все було цілком цнотливо, але … Пам’ятається, жахливо ніяково було підводити своїх патронів, які так доброзичливо до нас ставилися … Потім ця ситуація якось владналася, і нас запросили на наступний рік. Але ось ця історія з костюмами запам’яталася: якихось кілька десятиліть тому … Зараз, по-моєму, мова йде про те, щоб хоч щось було прикритим…
– Але ж і в системі підготовки, маю на увазі доступність інформації, теж відбулися суттєві зміни?
– Це правильне запитання. Свого часу ми орієнтувалися на кліпи Майкла Джексона, показані по угорському телебаченню, і, власне, все. Нині, здавалося б, все доступно у всюдисущому Інтернеті. Але справа в тому, що мова йде про фрагменти, сегменти, «замануху». Справжній урок неможливий без серйозного майстер-класу, живої участі. У Європі, приміром, це зрозуміли. Там, для проходження майстер-класу у метра, недостатньо заплатити гроші – необхідно пройти відповідний кастинг. У нас такий урок доступний всім, хто заплатив цілком скромну плату. Ми в студії, незважаючи на досить непогану в часі історію, про справжню системність у підготовці можемо говорити лише останні років 5-6. Увесь цей час ми систематизували, виховували своїх хореографів, напрацьовували зв’язки з педагогами, готовими навчати. Проблема, на мій погляд, в тому, що мало хто в Україні розуміє: чому і як навчати. Дуже гірко усвідомлювати, що багато батьків радіють, що їхні діти вчаться танцювати, діти пишаються, що навчаються, а мова, в результаті, йде про фрагментарне вивчення елементів аеробіки та гімнастики…
– За великим рахунком, батькам важливо, щоб їхні чада просто вміли володіти тілом …
– Безумовно, сучасні батьки радіють тому, що їхні діти просто рухаються … Тут дуже важливо елементарно не нашкодити. А сучасна хореографія занадто складна… Ще один момент. Бізнес не повинен превалювати над культурою. Коли до нас приводять малюків з конкретним бажанням побачити їх на сцені через кілька місяців, я задаю собі питання: що спонукає таких батьків? Адже хореографія припускає значні фізичні навантаження, неприпустимі, як мінімум, до 5 років. У перші роки ми займаємося зміцненням м’язового корсету, розтяжкою… Не більше того. Можу з усією відповідальністю заявити, що з дітьми деколи легше працювати, ніж з батьками.
– А чи всіх можна навчити танцювати?
– Безумовно! Співати і танцювати – ці властивості закладені в нас природою. От мені розповідали колеги, які відвідали «найкрутіші» майстер-класи, що в Європі, танець – це спроба «витягнути» найпотаємніше в людині, дати йому вирватися назовні. У нас же вимоги до культури більш споживацькі: людина, заплативши гроші, хоче отримати максимальне задоволення і відпочити. Ми не готові поки що до філософського сприйняття танцю …
– І, тим не менш, успіхи Вашого колективу на останньому чемпіонаті світу доводять, що «наш» підхід затребуваний і оцінений в Європі …
– Ой, це був колосальний досвід! Чемпіонатів з танців існує декілька. Цей, що проходив в Австрії, курирують англійці. Тобто, весь персонал, що обслуговує чемпіонат, прибув звідти. Організація – відповідна. Ми в цьому році, саме на цьому огляді – новачки. Скажу відверто: до нас ставилися дуже поблажливо, сприймаючи, як відвертих аутсайдерів. Наші призові місця доводилося просто «вигризати»…
-???
– Розумієте, коли в одній номінації виступають десятки колективів, то відрізнити перший від останнього вельми непросто. У більшості випадків мова йшла про класичний, високотехнічний шаблон. Ми ж підготувалися дуже ґрунтовно. По-перше, хореографія, по-друге – яскраві, авторські костюми. Словом, діти викладалися по повній! І коли судді беруть паузу, переставляють наш порядковий номер, стає зрозумілим, що до нашого рівня вони були явно не готові.
– Доводилося воювати?
– Скажімо так: з’ясовувати. Мене там дехто й революціонеркою назвав. Але воювати – не моя стихія. Я, відверто кажучи, люблю мир, спокій і тишу. Але, напевно, палицю в Австрії не перегнула, а наші танцюристи дійсно сподобалися, раз нас запросили на наступний рік.
– Думаю,наступне питання не найприємніше, але ж одними конкурсами танцівники ситі не будуть …
– Так, питання непросте … Звичайно, для того, щоб отримати більш-менш адекватну оплату, їм треба рости і виходити на сцени «вищі». Виходить не у всіх, але виходить. Костянтин Томільченко, відомий вже режисер, планує запросити наших дівчаток на свої постановки, кілька наших солісток уклали контракти на виступи в Туреччині. Користуючись можливістю, хочу черговий раз попередити молодь: не довіряйте тільки порадам подруг і рекомендаціям друзів! Єдине, що може Вас застрахувати – професійний контракт і якісна перевірка партнерів. Повернемося до майбутнього наших вихованців? Дуже сумно, що хлопчикам, що отримали вищу освіту, доводиться їхати в «столиці» у пошуках заробітку. Що ж, враховуючи наші скромні успіхи в «мужньому» футболі, може варто задуматися про заняття танцями? Жартую, звичайно, але наші хлопчики розраховують на «здобуття хліба», аж ніяк не завдяки дипломам …
– І незважаючи на всі ці нюанси, нестачі в кількості підопічних Ви не відчуваєте?
– Ні … У нашій студії зараз займається загалом 300 осіб. Причому, це не тільки ужгородці, до нас приходять хлопці з району, є вихованці з Мукачева. І ми дуже вдячні батькам, які знаходять можливість приділити час дітям і привезти їх на заняття.
– Яка ж наступна висота?
– Ви знаєте, весь цей час нас стимулювало те, що кожен етап супроводжувався успіхом. Вони, ці успіхи, були різного рівня, різної величини, але допомагали рухатися вперед. Ми дуже хотіли б отримати або добитися свого залу: просторого, світлого. Щоб у ньому взимку не мерзли ноги, а влітку добре дихалося. А успіх – він прийде, і про нього думати і чекати його повсякчас – немає ні часу, ні сенсу. Іноді, повірте, процес – набагато цікавіший і більш захоплюючий, ніж результат …
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.