У кожному регіоні є певний кадастр місцевої еліти. Сюди, за негласним правилом, відносять постаті, чиї вчинки, творчість, життєвий шлях наклали відбиток на формування світоглядного та етичного кодексу честі, врешті мали вплив на саму історію краю. До закарпатської Книги шани, без сумніву, належить прізвище Шпеник. У цій родині – перша жінка-адвокат Закарпаття, академік АНУ, лікарі, науковці, митці. Словом, ціла плеяда особистостей, знайомство, спілкування, навчання у яких – справжня насолода і честь, без перебільшення. І слід відзначити, потужне дерево роду невтомно поповнюється новими, не менш помітними «пагонами». Мій співрозмовник, Олександр Оттович – достойний нащадок і самобутній представник славного клану. Наше, не надто близьке знайомство триває кілька десятків років, сьогоднішня розмов – близько години. Час – критично малий для глибокого аналізу і – цілком достатній для створення емоційного портрету непересічної людини.
ЗАДОВОЛЕННЯ
– Пане Олександре, чи був у вас шанс обрати інший життєвий шлях, належачи до родини науковців-фізиків?
– Звичайно був! (сміється) Ясна річ, що оточення з дитинства було відповідне і ми знали, чим займається наш батько, але право вибору залишалося за нами. Я взагалі вважаю, що кожний повинен обирати свій шлях самостійно і свідомо.
– У ваших з братом іграх був присутнім елемент науки? Ну, приміром, як діти акторів бавляться реквізитом своїх батьків?
– Звичайно, колбами ми не бавилися… Як усі діти… Ну, і різниця із братом у нас велика – 8 років, тому…
– Хто складав коло спілкування родини? Скажімо, у Львові того часу соціальні статуси не змішувалися і у товаристві педагогів, до прикладу, продавець магазину з’явитися просто не міг…
– Ні, тут такого не було! Безперечно, обиралися люди, цікаві для спілкування, але однозначно – не за соціальним статусом (посміхається).
– Якою мовою спілкувалися у родині і чи було це коло мононаціональним?
– Спілкувалися в родині угорською, але національність ніколи на входила до критеріїв вибору, це – точно! Тому за столом, навколо якого збиралося товариство, розмовляли різними мовами.
ЗОСЕРЕДЖЕНІСТЬ
– Чи не складається у вас враження, що настрої в останній час змінилися, і в суспільстві з’явилася акцентування на національному питанні. Причому ведеться воно у доволі категоричній та агресивній формі? Принаймні, про це свідчать соціальні мережі…
– Ну, тут варто згадати притчу про курку та яйце та їх первинність. Раніше було переконання, що соціальні мережі – глас народу. Нині варто говорити про їх вплив на настрої соціуму та формування, так званої, громадської думки… Не думаю, що більшість громади думає так, як виглядає, приміром, ваша чи моя «стрічка» (посміхається)… І, врешті, ці розмови і в такому вигляді провадять люди неосвічені, неграмотні, якщо хочете…
Олександр Шпеник – один із засновників першої потужної у краї рекламної агенції, молодий науковець, на початку тисячоліття майже несподівано вирішив зайнятися політикою: став помічником народного депутата, потім – депутатом Ужгородської міської ради, членом виконкому. І майже так же несподівано припинив публічну боротьбу за офіційний вплив із депутатського крісла. Уже незабаром очолив факультет УжНУ…
– У вашому житті було кілька, принаймні, помітних сфер реалізації: бізнес, наука, політика, менеджмент… Із чим саме пов’язаний вибір тієї чи іншої сфери?
– Якої саме (посміхається)? Давайте так: усе залежало від ситуації, можливостей, бажання… Ну, і життя у нашій країні, із сумом мушу констатувати, не дозволяє зосередитися на одному напрямку, тому доводиться комбінувати, поєднувати…
– А в якій із сфер вам особливо комфортно? Що лежить найближче до душі?
– Та в усьому цікаво! Почнемо із бізнесу. Тут – настрій оптимістичний! Скажу одразу – я вважаю вітчизняну податкову систему вельми лояльною і комфортною для роботи. Я кажу про малий та середній бізнес. Інша справа: платоспроможність клієнтів, наразі, не позволяє розвернутися, тому і фіксується певний спад. Що стосується науки… Тут настрій песимістичний, хоча кандидатську я захистив відносно легко, у 1996-му. Я вважаю, що академічна наука в Україні просто знищена. І мова йде про процес, який тривав не останні 3-4, а років 10-15. І це – величенна проблема. Без розвитку точної науки країна не має перспективи. Про це свідчить досвід усіх розвинутих країн! Щодо політики – то ось тут є певне розчарування в мене є. Щонайменше, на рівні місцевого самоврядування.
– У чому?
– Бачите, на цьому рівні немає політичних сил, готових взяти на себе відповідальність, радше ідеться про певні клуби за інтересами, комбінацію власних інтересів. Не знаю, можливо, на місцевому рівні ідеологічні інтереси й не важливі, варто перейматися вирішенням конкретних проблем, не зважаючи на політичні симпатії… Я увійшов у політику, коли мені було років 30, стало цікавим, як воно все відбувається, із середини. Але цікавого для себе не знайшов, на жаль, мабуть.
– І не було бажання спробувати ще раз? Чи не було пропозицій?
– Пропозиції були, а бажання – ні.
– То ця тема для вас закрита?
– Я не люблю категоричних відповідей. Побачимо (посміхається)…
\
ВДЯЧНІСТЬ
– А нинішня, назвемо її – менеджерська діяльність на чолі факультету приносить задоволення? Адже навколо УжНУ в останні роки точиться чимало суперечок, скандалів і пліток…
– Абсолютно нормальне явище! По-перше, університет – це місце освіти і свободи, вільного висловлювання позиції. По-друге, це – один із найбільших колективів, у якому різні погляди, різні позиції – цілком прогнозовано. А от те, що завдяки нинішньому керівництву, у тому числі, Ужгородський університет залишається поза політикою, можу стверджувати однозначно! Усе у нас гаразд (сміється).
– Ну, а ваш факультет? Тут все як складається?
– Із впевненістю скажу: наш факультет є найбільш технічно забезпечений не лише на рівні вітчизняних, але й європейських вузів. Ми чимало їздимо і маємо можливість порівняти. Наші студенти живуть у гарних побутових умовах, що теж вельми важливо. Найближчим часом хочемо суттєво поліпшити побутові умови життя викладачів. Наступне, не думаю, що будь-який інший факультет може похвастатися тим, що 90 відсотків його випускників працевлаштовано. Наші студенти вже на 5-6 курсі оформляють вільне відвідування і працюють. Проте маємо і наукові досягнення: аспірантура, активний захист кандидатських. Наші студенти так викладачі мають можливість за час навчання побувати чи не в усіх країнах Європи, беруть участь у здобутті грандів і виграють їх.
– І чи збережеться цей оптимізм і завдання, поставлені переде факультетом, із запровадженням закону про освіту?
– Давайте так: закон про освіту не є законом про мову, правильно? Що ж стосується змін, які неминуче будуть викликані його імплементацією, то говорити про них поки не варто…
Усмішка, яка раз у раз з’являється на обличчі мого співрозмовника, на жаль, не доречна, коли йдеться про реалії нинішнього суспільно-політичного життя. Але науковець тим і визначається, що навіть у буденному спілкуванні добирає слова, аби не образити, не припускати, а спиратися на факти і провадити діалог, а не монолог…
СТРИМАНІСТЬ
– Чому новації зачепили саме угорську спільноту?
– Тому, що система навчання угорською мовою в Україні була налагоджена найбільш системно: від садочка – до вищої освіти, включно.
– Але ж, так скажемо, питання до самих принципів закону виникли не лише в угорській спільноті, але й румунській, польській… І реакція країн-сусідок була доволі однозначною. Чому ж саме угорський «слід» набув такого резонансу?
– Це питання – не до угорської громади і не до Угорщини (посміхається). Угорщина з перших днів незалежності України була активним поборником засад незалежності та європейського прагнення нашої країни. Як я розумію, зобов’язання країн-сусідок були обопільними. Саме тому реакція на закон, який суттєво звужує права національних меншин (а це категорично не підтримується європейською хартією) була настільки гострою….
– Чи можемо ми говорити про погіршення стосунків між нашими країнами?
– Давайте визначимо це так: вони поставлені на паузу…
– Чи матиме це наслідки для закарпатців?
– Будь-яке з’ясування стосунків між країнами-сусідками має наслідок для жителів прилеглих регіонів…
– Тоді так: чи вплинула пауза на реалізацію вже до неї запланованих акцій. До прикладу, експозиції, відкритої нещодавно у краєзнавчому музеї?
– Скажу відверто, у наших партнерів була думка припинити підтримку проекту. Урядовий же комісар Угорщини Іштван Грежо поставив крапку: ми пообіцяли, домовилися про відкриття експозиції і свого слова дотримаємося! Чому? Бо це – гарна, достойна ідея, з одного боку, з іншого – європейці звикли відповідати за свої слова і дотримуватися обіцяного…
НАТХНЕННЯ
– До речі, маючи досвід спілкування із високопосадовцями і іноземними, і вітчизняними, можете сказати, у чому їх принципова відмінність?
– Давайте назву одну, яка впадає в око. Європейські чиновники, навіть найвищого рангу дуже прості у спілкування – з ними можна дискутувати, переконувати їх у власній позиції. Врешті, ви навіть можете не здогадуватися, що перед вами члени уряду чи парламентарі…
– Наші не такі?
– (сміється) Я назвав ту рису, яка вирізняє європейських, як ви кажете, високопосадовців…
– Ну, і кілька особистих запитань… Як ви відпочиваєте?
– Як? по-різному! Ось зараз спілкуюся з вами – відпочиваю (сміється). Люблю подорожувати, багато читаю (як не дивно)…
– Є улюблені місця подорожі?
– Та, мабуть, ні… Дуже люблю Закарпаття!
– У вас багато друзів? Хто вони?
– Друзів багато не буває. Друзі є. Це – люди різних професій і, передбачаючи ваше наступне питання, вони – різних національностей (посміхається).
– Ви – людина амбіційна?
– Думаю, ні…
– А що є вашою заповітною мрією? Чого б хотілося?
– Та… Щоб були здоровими і щасливими близькі мені люди…
– Якось так… геть банально…
– Є така гарна фраза, не варто перейматися тим, на що не можеш вплинути! Тому намагаюся витрачати час і енергію там, де здатен впливати на результат…
Досвід Олександра Оттовича заслуговує на детальні і грунтовні бесіди, які, вірю, ще попереду. А тут – репліки, враження і емоції людини, яка входить до кадастру місцевої еліти. Спмску, до якого входять постаті, чиї вчинки, творчість і життєвий шлях накладають відбиток на формування світоглядного та етичного кодексу честі, врешті мають вплив на саму історію краю, а значить – і нашої країни!
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.