Спілкування з цією людиною я чекала кілька років … Непогано будучи знайомою з його сім’єю, традиційною, закарпатською, для якої добре ім’я, благопристойність, добропорядність і гідність перед обличчям суспільства – чи не головні життєві принципи, хотіла познайомитися з людиною, схильною, здавалося, приймати рішення, врозріз із загальноприйнятими нормами, вибирати стезю, врозріз з прокладеною батьками дорогою… Загалом, як це буває часто в моїй професії, намальована мною картинка розсипалася з перших хвилин спілкування. Олександр Сабов, син справжнього полковника міліції, музикант, що багато років живе за кордоном, усе ж відповідає сімейним принципам: сповнений гідності, благопристойний і, хоча характеризує себе як інтроверт, вельми цікава у спілкуванні людина. Імена його знайомих, замовників, партнерів здатні ввести в ступор фанаток і задати головоломку людям, недосвідченим; творче життя Саші – непоганий сюжет телесеріалу для тих, хто ностальгує за гарячими 80-90-ми, а сам він – цікавий персонаж для телевізійної програми, побудованої на діалозі: емоційний, мислячий і саркастичний у ставленні до життя і до себе. Маю велику надію, що про проведені в моїй компанії декілька годин він теж не шкодує, ну, а результати зацікавлять і наших читачів. Отже, давайте знайомитися!
РОБИ, ЩО Є, І РОБИ ПРАВИЛЬНО!
– Як у вашій родині сприйняли Ваше захоплення музикою?
– Та, нормально… Тоді ж це було, як би сказати, обов’язковою складовою виховання (посміхається). Пригадується, фортепіано мені подарувала сестра прабабусі… Я ходив до музичної школи і, мушу сказати, страшенно її ненавидів …
– ..?
– Мене більше цікавив спорт – важка атлетика. Я змайстрував саморобну штангу: на металевий прут натягнув важкі диски і “качався” … Уже потім, в піонерському таборі в Шаянах мені показали кілька акордів на гітарі, і звідти я повернувся дуже модним пацаном: дівчатам дуже подобалося, коли хлопці щось таке, романтичне зображували… Коротше кажучи, так, поступово, я почав грати “не по нотах, а по весіллях”.
– Так музичної освіти у вас немає?
– Ну, строго кажучи, немає… Я ж закінчив математичний в УжДУ… Але було колосальне захоплення… Потім були однодумці, друзі-музиканти. Ми грали на весіллях, в ресторанах, клубах … Усі ці експерименти закінчилися створенням групи “Закарпаття” при Хустському Будинку культури. Цим складом в 1986-му перемогли в конкурсі, який проходив у Мукачеві, “Над Латорицею”, і нас преміювали поїздкою до Словаччини. Але, мушу сказати, ми були тоді дуже модними! У нас була ритм-машинка, про яку багато музикантів СРСР і не чули, напевно! Потім, якось так вийшло, що в Словаччину з нами поїхав колектив Синьогора, якому ми акомпанували, і мені вже там довелося сісти за барабани… Хоча, повертаючись до ставлення оточення, скажу, що були і такі, хто говорив: “Я розумію , граєш в ресторані, а працюєш, де? ”
Повинна сказати, що це, чи не вперше в моїй, чималій, без удаваної скромності, журналістській діяльності, випадок, коли співрозмовник говорить про роботу і життя, повного цікавенних зустрічей, подій і знайомств, по-побутовому просто, з посмішкою. І багато нюансів, на яких інший побудував би цілу кампанію власної реклами, стають відомими, завдяки двом, абсолютно чарівним Лєнам – сестрі і дружині, які раз у раз нагадують: розкажи про це …
– Як же вам вдалося вийти на європейський, так би мовити, музичний ринок?
– Перша наша “вилазка” відбулася спонтанно – на початку 90-х … Треба ж було виживати, як розумієте? Ми з Віталіком (друг, на жаль, нині -покійний) і Володею Стойкою вирішили спробувати свої сили в Угорщині, хтось нам підказав … Спакували апаратуру в причіп і на старенькій “шістці” поїхали пробиватися- “продаватися”. На Балатоні все було щільно “забито”, ризикнули в Мезотур… Нам там кажуть: “Хлопці, у нас вже є група!”, а ми їм – послухайте, все є на касеті. Після того, як прослухали, якось дивно почали на нас дивитися… Виявилося, не повірили, що це ми граємо, вирішили – “розвод”! Ну, ок, кажуть, якщо дійсно ви граєте так, як це звучить тут, то ми вас візьмемо. Ось так ми отримали роботу. Потім був і Балатон… Так, що ці, найскладніші для вітчизняного шоу-бізу роки, ми грали в Європі, і все було класно!
У його послужному списку: Сергій Жуков, Форум, Пропаганда, Фактор-2… Колективи, які можливо, нічого не говорять нинішнім меломанам, але підривали мозок нам, поколінню молодих кінця минулого і початку цього століття, і дали можливість Саші проїхати всю велику країну від кордону до кордону, стати відомим і затребуваним фахівцем. З тим, щоб виїхати…
– Що ж стало головною причиною вашого від’їзду за кордон?
– Та, складно сказати… Я, чесно кажучи, не хотів їхати… Тут була улюблена робота, та й заробляли ми непогано на той час… Але так склалося, поїхали в кінці 90-х…
– Чергова авантюра?
– Навряд чи… Ми знали, куди їдемо… Але спочатку було важко. Перший комп’ютер, установка, методом “тику”, необхідних програм. Це ж зараз “гугл-всюдисущий” все знає, а тоді потрібно було всього домагатися власними мізками, заробляти, жити… Певний поштовх дала робота в Штутгартському ресторані Санкт-Петербург. Але коли зрозумів, що робота в ньому вимагає не тільки заняття музикою, пішов – не моє… Хоча перші записи, напевно, все-таки були зроблені саме там – в маленькому підвалі…
“ТАКИХ ВУХ НІ В КОГО НЕМАЄ” …
Перших виконавців він записував у двох величезних шафах, які стояли в маленькій кімнаті – для відповідної акустики, згадує дружина. Звідти – з неї – почався шлях Олександра Штутгартського, що має нині одну з найпрестижніших музичних студій в Європі… Так буденно, з посмішкою говорить зі мною сьогодні, і судячи з усього, займається улюбленим ділом – підготовкою треків до того, аби підкорити мільйони сердець і душ…
– А в роки юності ви виконували кавери?
– Та, ні звичайно, ми співали свої пісні …
– Так ви – композитор?
– Ні! Я не пишу музику і не пишу слова… Було кілька експериментів, які я вважаю невдалими!
– А як же визначити вашу професію? Звукорежисер?
– Хороше запитання (посміхається)! Є такий модний термін “саунд-продюсер! Ось цим я і займаюся.
– Це важко?
– Будь-який трек повинен зачепити… Якщо підбереш не той “одяг”, не той звук, не той ритм, то і глядача майбутня пісня не зачепить… Тут дуже важлива гармонія наповнення і “одежі”…
– А ось мій син дуже дивується, як ми могли в 80-ті слухати і танцювати під музику, не розуміючи слів …
– А я в більшості випадків слів і не слухаю? Навіщо вони потрібні в попсі? Тут важливий настрій, кураж… Знаєте, нинішню попсу “малюють”, а потім вже перекладають на ноти. Тут мені дуже допомагає моя математична освіта: логіка, формули… Музика стала дуже простою, передбачуваною, прораховуваною, якщо хочете. І стали важливі звуки – хто їх не знає, той “пролітає”. Музика нині – технологічна, тому дуже важливо постійно вчитися!
Впертості та наполегливості закарпатському саунд-продюсерові не позичати! Можливо, тому його ремікс на пісню “Бурановских бабушек”, які посіли друге місце на Євробаченні, до початку тих самих подій, став кращим, а заявник реміксу (не Саша) був премійований поїздкою на фестиваль. Утім, відсутність імені Сабова в титрах модних і доступних списках його самого, схоже, не надто бентежить. Він працює з багатьма модними ді-джеями, а в списку виконавців, які віддають перевагу саме йому, чимало зіркових імен. Свого часу Степан Гіга говорив: “Таких вух, як у Саші, ні у кого немає!”, пропонував студію звукозапису, але Сабов подарунків не приймає – воліє всього добиватися своєю працею і з посмішкою зізнається – йому досить популярності у вузьких колах…
– Коли ви вперше почули Олега Винника, чи могли припустити, що він стане настільки відомим?
– (Після кількахвилинних роздумів) Ні, звичайно… Він тоді гастролював в Штутгарті з мюзиклом. Графік, скажу вам, був не для людей зі слабкими нервами!
– І тим не менше, прийшов до вас записати авторську пісню …
– Так. Для багатьох було дивно – мати все: визнання, успіх, стабільність в Європі і… Спробувати пробитися у себе вдома, фактично з нуля. До речі, тоді Олег запросив на свою виставу Філліппа Кіркорова, і той теж був здивований: навіщо?
– І навіщо?
– Такий він чоловік… Я вам так скажу: хто б і що б про Винники не говорив, це – людина величезної працездатності, а ще – дуже порядна людина.
– А чому ж такий успіх?
– Багато факторів склалося… Я чув скептиків: та кому потрібна ця музика 80-х? Відповідаю: в музиці 80-х було багато МУЗИКИ і чесності! До речі, “моду” на живе виконання в Україні запровадив саме Олег… Інші послухали і вирішили: значить, і ми зможемо… А у випадку з Олегом склалося багато: фактура, бажання, працездатність, щирість… І, звичайно, доленосна зустріч з продюсером Олександром Горбенком!
– А як вам взагалі українська музика нині?
– Багато є цікавих музикантів, дійсно багато… Але не завжди вони – на екранах телевізорів і в динаміках радіостанцій…
НОВІ ЗВУКИ ПОТРІБНО ЗНАТИ
Він зізнається – “замовників” не вибирає, оскільки особисті смаки музиканта Сабова тут не працюють. Завдання саунд-продюсера – “одягнути” трек так, щоб “одяг” щільно пасував до “тіла” пісні, зрісся з нею і запав у душу слухача, перед тим зачепивши його серце. Ось тільки в останні роки принципово не працює з російськими виконавцями… Видно, що ця тема родину Сабов чіпляє міцно: події в Україні вододільним хребтом пролягли в співтоваристві нинішніх жителів Німеччини, незалежно від того, з якого саме регіону вони виїхали: уродженець Мурманська носить футболку з тризубом, а колишній киянин одягає в травні георгіївську стрічку … А раніше жили дружно, та й залежали один від одного багато в чому …
– Саша, ваш батько з обов’язку служби багато їздив, і ви жили і росли в різних містах Закарпаття. Що для вас найрідніше тут?
– Ужгород, Північна, 12… (сміється). Це – адреса гуртожитку моїх студентських років …
– Ви приїжджаєте до Ужгорода щороку. Чи бачите ви зміни? Чи є позитивні?
– Звичайно є! Дороги ось точно роблять! Хотілося б, щоб і люди змінювалися в кращу сторону. Занадто багато агресії! Але не думайте, що це тільки тут… Європа, в силу багатьох, в тому числі – об’єктивних, причин, теж агресивна. Мабуть, це проблема має глобальний характер …
– Ну, і звичайно, хочу запитати у ваших особистих музичних симпатіях? Хто ваш улюблений виконавець?
– Та, багато … ACDC, наприклад… Це – класика! Знаєте, така “рівна” музика з божевільним драйвом! Без спецефектів, без особливої обробки, а драйв – виймає душу. Зараз так, напевно, не пишуть…
Наша розмова триває кілька годин… Я розумію, що після неї доведеться залазити у “всюдисущий” гугл і шукати імена, назви радіостанцій, груп, пісень, про які Саша каже з такою легкістю, оскільки це – його життя, в якому захоплення переросло в роботу , а робота і стала життям. Життям Олександра Штутгартського, псевдонім якого затвердив сам Ян Фрід (подивіться в гуглі – цікаво)…
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.