Одна дорога в усі боки

Незабаром гуцульський Париж, або ж простіше – закарпатський Рахів, ризикує залишитися відрізаним від усього світу. Єдиною тоненькою ниткою, яка, звиваючись поміж гір, сполучає цю місцину з іншими районами області та сусідньою Франківщиною, може залишитись автотраса Мукачево–Рогатин–Івано-Франківськ.

Дорога нині далеко не в ідеальному стані, а на деяких ділянках (зокрема, на переїзді через міст у селищі Великий Бичків) взагалі потребує максимальної уваги та сконцентрованості водіїв. До того ж цей єдиний автошлях, що веде до гірського райцентру, часто стає заручником різноманітних природних катаклізмів – снігопадів, повеней, зсувів. Тим часом єдиний потяг, що напряму з’єднує гірський край із найбільшим містом Західної України, а заодно й ключовим транспортним вузлом регіону – Львовом, «Укрзалізниця» хоче скасувати. «Залишимося без туристів», – нарікають горяни, і просять, аби поїзд до Львова продовжував курсувати.

Нерозкритий потенціал

Найбільш «високогірний» районний центр Закарпаття, Рахів, за красу довколишніх краєвидів та близькість до привабливих туристичних об’єктів, міг би легко називатися українським Кран-Монтаната. Гори усюди, куди кинеш оком. Їх видно і з міської ратуші, і з кав’ярень та ресторанів, і з кількох базарчиків, і з моста через бурхливу Тису. Тут, у цьому маленькому гірському містечку, можна знайти такі безцінні сьогодні натуральні продукти – овече молоко, бринзу, вурду. До того ж саме звідси починаються маршрути на всі найвищі вершини України, прекрасні гірські озера та полонини з отарами. Чим не рай для розвитку туризму?

Проте, хоч як крути, а української Швейцарії за 20 з хвостиком років в цих місцях так і не вдалося збудувати. Навпаки, проти  радянських часів туризм тут став занепадати. І процес цей триває. Про це свідчить й офіційна торішня статистика, згідно з якою Рахівщина на туризмі заробила на 6 % менше, ніж 2010-го. У чому ж проблема? Напевне, списати все лише на якусь одну причину не вийде. Доведеться-таки використовувати заїжджену фразу про «комплексний підхід», потрібний, аби гірський край зміг розвинути свій туристичний потенціал на всі 100 %.

Важко заперечити, що транспортна інфраструктура відіграє чи не одну з найголовніших ролей у туристичній привабливості того чи того регіону. Що з того, що є на планеті незвичайні, прекрасні місця, якщо добратися до них коштує вельми великих грошей і надто дорогих зусиль. У такі куточки можуть дозволити собі завітати тільки люди, які мають значні ресурси – як фінансові, так і часові. Однак вимоги до  сервісу й комфорту в них відповідні. На жаль, розраховувати на таку нішу клієнтів нам наразі не випадає. Віп-персони упевнено обирають західноєвропейські або ж екзотичні азійські курорти.

Дика привабливість Карпат

Що ж може запропонувати закарпатська Рахівщина? Максимум натуральності та природності, гостинність і помірні ціни за гарні, проте не vip-ові стандарти обслуговування. Якраз за таким набором туристичних опцій до цих країв приїжджає близько 100 тисяч туристів щороку.

Саме зелений, екологічний, туризм, попри всі можливі недоліки сервісу, безперестанку вабить на Рахівщину любителів активного відпочинку, зокрема з Чехії, Словаччини, Польщі. І це не дивно. У Західній Європі залишилося не так уже й багато куточків природи, не зачеплених діяльністю людини.

Тож цілком зрозуміло, що дедалі більше людей мріє побачити справжню живу природу. Побувати в умовах, де на кілька десятків квадратних кілометрів немає жодних проявів цивілізації, включно з асфальтом, Інтернетом і мобільним зв’язком. Звичайно ж, Карпати, для європейців можуть стати просто раєм. За який вони готові дорого заплатити. Однак радість туристів з приводу невимощених бруківкою стежок поміж кичерами ще не означає, що вони (незалежно від країни походження) зрадіють перспективі залишитися на добу чи й дві посеред дороги тільки через те, що у вихідні приміські автобуси на Рахівщині або не курсують узагалі, або їздять раз на день. А потягів просто нема…

Без сполучення

Питання проблематичного розкладу руху рейсових автобусів з Рахова до Ужгорода «Замок» висвітлював зокрема у № 21 (1057) за 9–15 червня 2011 р. Додавши до цього ще й нестачу альтернативних видів транспортного сполучення району з обласним центром (зокрема залізничного), можна скласти уявлення про те, наскільки важливим для тутешніх країв є потяг Рахів–Львів.

«Ми багато втратимо! Безліч рахів’ян користується сьогодні цим потягом. Діти їздять на навчання до Львова, на сесії, багато хто на роботу добирається. Та й для туристів цей рейс дуже зручний», – розповідає Катерина Годинко, старший квитковий касир станції Рахів. Жінка всерйоз занепокоєна через заплановане скасування рейсу і просить журналістів вплинути якось на керівництво Львівської залізниці.

Головний офіційний аргумент залізничників – рейс нерентабельний. Минулого року, згідно зі статистикою, станція в Рахові прийняла та відправила всього 31 176 пасажирів. Саме через це керівництво Львівської залізниці заявило про намір скасувати потяг № 606  Рахів–Львів–Рахів. Поїзд має припинити рух між гірським райцентром Закарпаття та столицею Галичини вже з травня цього року.

Такі плани залізничників обурили як закарпатських обласних, так і рахівських районних депутатів. Перші направили своє звернення до Президента та уряду ще місяць тому, а другі відповідну заяву прийняли під час останньої сесії Рахівської райради 16 березня.

Депутати Рахівщини наво­дять свої контраргументи на за­киди залізничників: за останні 20 років Львівська залізниця так і не зуміла відкрити в Рахові гідного вокзалу. Реконструкція старого приміщення, яка почалася ще 4 роки тому, досі не завершена. «Там немає ні туалету, ні залів очікування. Пасажири можуть по півдня чекати потяг просто на вулиці, то як можна з такими умовами говорити про прибутковість?» – дивується депутат райради Микола Бережанський.

Мешканці райцентру також не можуть змиритися з близьким скасуванням потягу: «Це нонсенс. Я тут живу із 1974-го, – розповідає рахів’янка Лідія Михайлюк. – Тоді тут ходили турпоїзди. Чимало людей приїздило зі Львова. Багато туристів було. Тепер відпочивальників менше, проте й вони, коли приїжджають до нас, кажуть: «Боже, яка у вас тут краса! Нема такого ні в Австрії, ні у Швейцарії!»  

Водночас і рахів’яни, і гості міста погоджуються, що рівень комфорту як у самих потягах, так і на вокзалах потрібно підвищувати. «Яка маленька Ворохта, а який симпатичний вокзал там вибудували. А тут під дощем треба мокнути, чекаючи на поїзд», – зауважує старша жіночка, що сидить під дашком біля каси.

 На рахівській залізничній станції наразі ж купувати квитки можна лише навпочіпки, піти в туалет – в кущі через колію, а дочікуватися свого рейсу – тільки надворі на кількох напівполаманих стільчиках. Оце й увесь сервіс. «Не дивно, що люди, бодай раз зіткнувшись з такими умовами, обирають інші види транспорту», – пояснює ще один депутат Рахівської райради Василь Дряшкаба.

Тож виходить, що напередо­дні чемпіонату Євро ’2012 та очікуваного притоку до нашої країни понад мільйонної армії іноземних відпочивальників, туристично приваблива Рахівщина ризикує залишитися у своєрідному транспортному гетто.

«Таке враження, що все це спеціально робиться для того, аби туристи залишалися у Ворохті,  Яремчі, а до нас не доїжджали, – додає рахів’янка пані Лідія. – Якщо ці люди (залізничники, депутати. – Авт.) – істинні українці, справжні патріоти свого краю, – то вони би мали зберегти цей поїзд, відстояти його. Треба рекламу, треба, щоб сюди люди приїжджали, щоб бачили цю красу!»

Наразі місцеві депутати прислухалися до думки краян. У своєму зверненні вони також просять відновити залізничне сполучення Рахівщини із західними районами Закарпаття, «ожививши» ділянку колії Солотвино–Великий Бичків. Але чи дозволить це кардинально змінити ситуацію? Чи вплине на остаточне рішення залізничників та чи дасть змогу Рахівщині залишити за собою альтернативні способи сполучення зі «світом за горами», побачимо вже незабаром.