Новий навчальний рік: про списки, права і бізнес

Менш, ніж за місяць, для кількох тисяч закарпатських школярів почнеться новий навчальний рік. Хтось продовжить навчання, а хтось вперше переступить шкільний поріг. Тільки в Ужгороді, за даними управління освіти Ужгородської міської ради, до першого класу підуть майже 1800 малюків.

Традиційно у серпні багато хто складає списки і підбиває «шкільні кошториси». Знову ж традиційно цим займаються і журналісти, пишучи матеріали на тему «Скільки коштує зібрати дитину до школи» (назви можуть варіюватися). Ми ж знаємо і без досліджень ринку, що такі збори – це дуже дороговартісна штука, тому спробуємо розкрити й інші аспекти учнівського старту, але не без «матчастини».

Про гроші

Почнемо з цифр, які зазвичай запам′ятовуються найкраще. Отже, від 3 тисяч гривень – мінімум стільки коштуватиме зібрати дитину, аби вона вперше сіла за парту. Цифра не впала з неба – цей підрахунок включає вартість мінімального «шкільного переліку» з шкільною та спортивною формами, вишиванкою, взуттям, рюкзаком, зошитами і канцелярією для старту, щоденником, пеналом й обкладинками. Орієнтувалися на ціни нижчі за середні з тих, що пропонують ужгородські ринки.

Поки шукали необхідний товар, то звернули увагу на кілька аспектів, які дозволять зекономити. Наприклад, вишиванка! Це не лише гарний національний атрибут святкового вбрання, але й спосіб перетворити будь-який костюм на урочистий. «Вишиванка нас рятує на усі свята – випускний у садочку, перший дзвоник у школі, тематичні заходи… Ті ж брюки чи джинси, що й в будні, але вже з вишиванкою – і маємо парадне вбрання. Єдине, що ми обирали не з магазинних вишиванок по 250-300 гривень, а брали вишивану, яка на малого обійшлася у 700 гривень. Але могли й зекономити, звичайно…», – розповідає пані Ірина, чий син цього року стане першокласником. Мама вирішила не рахувати, у скільки родині обійдеться зібрати сина до школи, але ці збори почалися ще у березні місяці.

Ще один спосіб зберегти родинний бюджет – це стежити за сезонними акціями. В Ужгороді вони вже почалися. Знижки на рюкзаки, зошити, ручки, олівці, щоденники, пенали… – все це вже пропонують торговельні мережі. Дійсно, падіння ціни сягає 30-40%. Однак маємо одне «але» – пропонований товар є переважно минулорічним або ж ще давнішим. Це не впливає на його якість і практичність, але з дитиною треба домовлятися про «не модні» шкільні аксесуари. Може здатися, що питання геть не принципове і не є проблемою, та спробуйте переконати 6-7-річного хлопчика обрати щоденник, на обкладинці якого зображено блейдера з позаминулого сезону мультсаги.

За словами самих продавців шкільного приладдя й одягу, одним із дієвих способів економії є ігнорування забаганок – дитячих, шкільних, батьківських. Тут йдеться й про слідування модним тенденціям, і про прагнення передбачити у покупках всі можливі випадки у школі, і повторювання одне за одним у формуванні списків необхідних речей… Для батьків важливо розуміти, ЩО саме потрібно на перший час, і не починати масово перестраховуватися. Час і шкільний побут покаже, що ще потрібно, а от придбані зайві речі ви навряд-чи понесете назад у магазин.

До слова, дуже рідко у шкільний кошторис батьків потрапляють так звані «організаційні моменти» свята першого дзвоника. А це, між іншим, доволі відчутні суми. От, наприклад, оформлення сцени, музичний супровід, фотограф, подарунки педагогам і дітям можуть обійтися класу від 3-4 тисяч гривень. Ви на виході можете навіть не помітити, куди колектив вклав ці кошти, але вже 2 вересня питання буде ставити нікому, бо після свята запитання не актуальні, а «дитині тут ще 11-12 років вчитися» тощо.

Про шкільну форму і її зміст

Шкільне вбрання, втілене у концепті «шкільної форми», – це найбільш суперечливе і не вирішене питання учнівського контингенту. Тут ми можемо оперувати лише фактами, лише історією, і лише тими аргументами, які вже враховані/проігноровані багато разів.

Шкільну форму вигадали не зараз і не у нас. Історія питання сягає корінням XVI століття у Великобританії. Тоді вважалося, що шкільна форма привчає учнів до смиренності, а її комплект включав не лише верхній одяг, але й взуття і шкарпетки. Власне Велика Британія дала передумови до того, що у 1834 році й у наших краях було ухвалено закон, яким вводилися цивільні мундири для студентів і гімназистів. Тоді навчальні заклади хотіли ідентифікувати своїх учнів, а сам статус приналежності до певної школи вважався престижним. Відтак формою пишалися, але не довго, адже у 1918 році шкільну форму офіційно скасували, аби багаті не виділялися серед бідних.

Власне тут і виникла дилема: шкільна форма – це почесно і престижно чи все ж дискримінаційно? Вона дисциплінує чи породжує дитячі комплекси? На сьогодні в Україні ці питання залишаються без відповіді, більше того, різні офіційні документи по-своєму трактують ставлення держави до права/обов′язку носити шкільну форму.

Так, 12 червня 1996 року Президент України Леонід Кучма підписав Указ «Про шкільну форму для учнів середніх закладів освіти». Відповідно до документа, запровадження шкільної форми для учнів середніх закладів освіти є обов′язковим. Того ж літа Кабмін Павла Лазаренка видав постанову, якою затвердили зовнішній вигляд шкільної форми для хлопчиків і дівчаток 1-4, 5-9 та 10-11 класів. Ці документи не втратили своєї чинності й сьогодні.

Про обов′язковість шкільної форми в Україні не згадували досить довго. А у березні 2017 року на сайті Офіційного інтернет-представництва Президента України було зареєстровано електронну петицію «Відмінити обов’язкову шкільну форму та скасувати відповідний Указ Президента «Про шкільну форму для учнів середніх закладів освіти». Петицію не підтримали – її підписали лише 941 користувач з 25 тисяч необхідних.

«…На наш погляд, зміст цих нормативних документів 1996 року є дискримінаційним, порушує права дітей та батьків. Указ Президента Кучми ухвалено для забезпечення дітей недорогою шкільною формою, а соціально незахищені категорії населення мали отримувати її безкоштовно. Цього не відбувається. Нині шкільна форма є настільки дорогою, що суттєво позначається на бюджеті родин, які мають дітей шкільного віку. А існування цього Указу Президента дає право окремим авторитарним керівникам шкіл вимагати від батьків придбання форми певного зразка, нерідко, за завищеними цінами…», – йшлося у петиції.

Вже наприкінці минулого року у відповіді Міністерства освіти і науки України на звернення однієї зі столичних громадських організацій зазначалося: «Законами України не встановлено обов’язкове запровадження шкільної форми у закладах загальної середньої освіти. Відповідно до ст. 23 Закону України «Про освіту», держава гарантує академічну, організаційну, фінансову і кадрову автономію закладів освіти. Питання щодо запровадження шкільної форми в освітньому закладі регламентується статутом школи та правилами внутрішнього розпорядку, що розробляються самим навчальним закладом… Питання щодо можливого скасування зазначеного Вами указу Президента України («Про шкільну форму для учнів середніх закладів освіти» – ред.) опрацьовуватиметься».

Відтак, маємо нормативні документи про обов′язкову шкільну форму, яку де-факто «регламентує внутрішній розпорядок навчального закладу». В Ужгороді шкільна форма явище не нове, її носять учні кількох міських шкіл. Чи відповідає вона вимогам, які затвердили урядовою постановою, невідомо. Та і чи має відповідати, якщо її забезпечують батьки, а не держава?

Що ж наразі пропонує внутрішній ринок України тим, кому у шкільній формі зручно/вигідно? Проаналізуємо найдешевші і найдорожчі зразки.

З формою для хлопчиків простіше – її пропонують як комплекти одягу (брюки + жакет, брюки + жилет або костюм-трійка). Так, один з найдешевших комплектів за 490 грн. включає брюки та жилет (брюки та піджак обійдуться у 600 грн.). Продавцем заявлено одяг українського виробництва зі складом тканини вовна – 20%, бавовна – 20%, поліестр – 60%. А ще може бути костюм-трійка виробництва Туреччини за 3650 грн. (вовна – 12%, віскоза – 38%, поліестр – 50%). Між мінімумом і максимумом можна обрати ціну на будь-який смак.

Щодо дівчаток, то тут доведеться фантазувати, бо виробники пропонують широкий вибір блуз, сарафанів, брюк, жакетів, спідниць, болеро, а от вибір комплектів набагато скромніший. Однак варіанти все ж є: від жилету і спідниці за 560 грн. (хлопок – 60%, поліестр – 40%) до комплекту брюк і жакету за 1285 грн. (вовна – 45%, віскоза – 55%). Обидва варіанти вітчизняного виробництва. Є й дизайнерські рішення від 3000 грн., де тканину обирає замовник.

Ми не дарма згадали про склад тканини, адже для комфорту і здоров′я дитини це дуже важливо. Для дитини і батьків важливо, а для держави ні, бо ж в Україні немає держстандарту на шкільну форму. Однак у запитах державних закупівель ви обов′язково зустрінете вимогу щодо «відповідності ДСТУ». Ймовірно, йдеться про санітарно-гігієнічні правила та норми вкладання хімічних волокон в матеріали для дитячого одягу та взуття (СанПіН № 42-125-4390-87), які є чинними ще з 1987 року. Крім того, в Україні діє стандарт ДСТУ 4239:2003 «Матеріали та вироби текстильні шкіряні побутового призначення. Основні гігієнічні вимоги», яким регламентується допустимий рівень шкідливих речовин у матеріалах для одягу дорослих та дітей.

На ужгородських ринках не чули про ДСТУ і послуговуються іншою термінологією. Тут форма може бути «натуральненька», «скляна», «не дуже синтетична», «з Європи», «наша», «з нового завозу»… «Люди питають зараз однаково і про ціну, і про якість. Раніше у першу чергу дізнавалися, скільки коштує. Мабуть, стали жити краще або знати більше», – зазначають продавчині з «п′яного базару» в обласному центрі.

Середньостатистичні результати опитувань свідчать, що більшість вчителів «За» форму, більшість дітей – «Проти», а от батьки 50/50. Натомість, фахівці наголошують, що у цих баталіях найменшу увагу приділили саме інтересам дітей і їхній позиції щодо шкільного дрес-коду. Адже вислови «Не потрібно думати, що вдягти щоранку!», «Пристойно виглядає!», «Зручний одяг!», «Форма дисциплінує!» – це дорослі, а не дитячі аргументи. І якщо з учнем початкових класів можна застосувати прийоми переконання, то з норовливим підлітком доведеться йти на компроміси.

Школа – теж бізнес?

Як і будь-яка сфера виробничих та соціальних відносин, вітчизняна середня освіта теж має бізнесову складову. Це не заперечують, але й не схвалюють у Міністерстві освіти України. Йдеться про функціонування приватних фірм, які реалізовують додаткові навчальні матеріали, посібники, друковані зошити, периферію… Це ті матеріали, які потребують додаткових витрат від батьків, а відтак не можуть розглядатися як обов′язкові з боку МОНу. Безумовно, для поліпшення викладання навчальних дисциплін можуть бути використані інноваційні методичні розробки, але виключно добровільно й за умови індивідуального схвалення батьками кожної дитини.

«Я хотіла б попередити батьків, що ви зовсім не зобов’язані, наприклад, купувати якісь додаткові друковані зошити, якщо вам кажуть за це платити. Можна і в звичайному зошиті писати, головне, щоб був підручник або роздатковий матеріал від вчителя. Йдеться про те, що дуже часто навколо навчання в школі крутяться різні бізнеси. І ці пропозиції – і те купити, і те, і те – дуже часто якраз стимульовані зовні для того, щоб заробляти гроші. Тому до цього потрібно ставитися дуже критично», – зазначила у недавньому інтерв′ю каналу «1+1» міністр освіти України Лілія Гриневич.

Ще одна форма заробляння за допомогою шкільних потреб – це фальсифікації з якістю шкільного приладдя, речей та іншої продукції. Ми вже згадували, наприклад, питання якості шкільної форми, але школа – це ще й зошити, канцелярія, шкільна периферія (дошки, екрани, підставки тощо). Маємо два підводні камені – якість і завищена вартість.

Те, що зошит чи ручка може нести небезпеку, фіксували і незалежні дослідження, і висновки «Укрметртестстандарту». Можна придбати, умовно, за копійку, а проблем отримати на мільйон. От чи знали ви, що зошити із білосніжним папером псують зір дитини?

«Досить шкідливо на зір дитини впливає занадто білий папір у зошиті. Згідно з нормативною документацією на зошити, в ДСТУ написано, що папір повинен застосовуватись тільки писальний. У стандарті щодо писального паперу написано, що для виготовлення зошитів повинен застосовуватись папір, який не містить оптичних підбілювачів, які дуже негативно впливають на зір дитини», – йдеться у повідомленні лабораторії аналітичних досліджень та випробувань продукції Держспоживстандарту.

На ґрунті майже відсутнього контролю за виробником останній може виготовляти і пропонувати у продаж все, що завгодно. Зупинимося лише на кількох застереженнях від фахівців:

• В одязі для школярів, а саме у складі тканини, з якої вона вироблена, частка синтетики не повинна перевищувати 67%. А підкладка у шкільному одязі має бути з натуральної тканини. Не вірте продавцям на слово щодо якості продукції, а вимагайте сертифікат якості.
• Основні порушення щодо дитячого взуття – це деформація підноска, деформація задника, неналежна технологія виготовлення, лінійні розміри, скріплення підошви та міцність скріплення деталей верху взуття. Часто в цих речах використовується не штучна шкіра, а взагалі не взуттєвий матеріал, тобто суцільна синтетика.
• Фахівці рекомендують не купувати портфелі та сумки, які носять на одному боці, оскільки це може призвести до сколіозу. Ранець краще підбирати із жорсткою спинкою. На якісних портфелях присутній напис «Ортопедичний», і спинка має рельєфну поверхню. Лямки повинні бути достатньо широкими, щоб не врізатися в плечі. Вага пустого ранця має становити не більше одного кілограма. Обов’язково на верхній кришці, на бокових та передній стінках рюкзака повинні розміщуватись світловідбивальні елементи. Це вимога безпеки дитини!

У серпні 2016 року незалежна Громадська організація «Громадський контроль захисту прав споживачів» ініціювала проведення моніторингу якості шкільних товарів, що реалізуються на ринку м. Київ. Тоді було закуплено і здано на лабораторні дослідження в «Укрметртестстандарт» 10 зразків зошитів і 9 зразків шкільної форми вітчизняних виробників. Зошити  досліджувалися на відповідність вимогам ДСТУ 4736:2007, а шкільна форма – на відповідність інформації про склад тканини. «Результати досліджень шокували навіть досвідчених експертів – «вовняна» шкільна форма з 100% синтетичного поліестеру і прозорі листки в шкільних зошитах», – резюмували організатори перевірки.

Свого часу масштабне дослідження виробленого у Китаї шкільного приладдя провели ряд міжнародних інститутів. З одного боку, шок! Адже все – рюкзаки, зошити, ластики, коректори – виявилося токсичним і небезпечним. З іншого боку, на вітчизняному ринку відсоток китайського краму поступово витісняє український виробник, що не може не радувати. Але не можемо не поділитися результатами лабораторних досліджень коректора, який переважно псує шкільний зошит, а не виправляє помилки.

«У Китаї токсичність коректора їхнього ж виробництва перевірили на лабораторних щурах… Під час експерименту гризунів помістили у два скляні контейнери: один був порожнім, а в інший попередньо налили коректор та поклали ватні кульки, щоб рідина ввібралася. Щури всередині контейнера з коректором померли протягом трьох хвилин», – йдеться в інформації американського видання «The Epoch Times». Принагідно наголосимо, що приховування помилок – це шлях в нікуди, адже саме на помилках варто вчитися!

Збираючи дитину до школи, вам доведеться трішки побути експертом-дослідником-сищиком – дослідіть продукт до розрахунку, перевірте документи про його якість. Для одягу і ранців – це сертифікат якості, а для зошитів – це декларація. А ще не бійтеся ставити питання «Навіщо?», воно допомагає економити сімейний бюджет.