Незручна проблема: куди дівати п’яниць?

В якості епіграфа згадаю старий анекдот радянських часів.

Прораб збирає будівельників свого монтажного управління і попереджає:

– Завтра починаємо зводити новий важливий об’єкт. Відразу попереджаю – жодних прогулів, працюємо з душею, не халтуримо, цемент та пісок не крадемо. Бо будуємо ДЛЯ СЕБЕ!

– А що це буде? – цікавляться робочі.

– Новий міський витверезник!

Сучасне покоління може не зрозуміти цього жарту, адже система витверезників ліквідована ще в 1999 році.  Про те, чи було правильним це рішення, досі йдуть гарячі суперечки.

З одного боку, п’яниць на вулицях менше не стало. У кращому випадку  вони лежать десь під парканами, на клумбах і сплять, поки зелений змій не вивітриться з організму сам собою.  Проте на багатьох сп’яніння діє  таким чином, що людина стає агресивною, чіпляється до перехожих, голосно кричить, переважно нецензурщину, а ще вдається до відверто хуліганських дій, пошкоджуючи чуже майно. 

Щодо останніх, все досить зрозуміло: вони порушують громадський порядок, тому є всі підстави доправляти їх до міськвідділу поліції. Але з "тихими" п’яничками все складніше. з першого погляду важко визначити, чи не є травмованим, хворим тіло, що лежить десь в куточку.  Автор особисто спостерігав таку сцену: до лежачої людини підходять перехожі з наміром допомогти,  дізнатися чи не серцевий напад у хворого, чи потрібно телефонувати 103. Але відчувши сильний запах перегару, просто йдуть собі далі.

Проте такі люди також можуть потребувати медичної допомоги.

Ми вирішили взяти коментар з цієї проблематики у людей, які щодня стикаються зі цією проблемою через професійні обов’язки. Наш перший співрозмовник – головлікар Ужгородської центральної міської клінічної лікарні Іван Ілліч Курах.

– Витверезники справді потрібні!  Поліція підбирає їх, намагається кудись доправити.  Це потрібна робота – ми всі живемо в Ужгороді, любимо своє місто. І люди, що перебувають на вулицях у стані важкого сп’яніння аж ніяк його не прикрашають і більше того – часто створюють загрозу для оточуючих.  Оскільки відразу встановити, чи потребує  така людина  медичної допомоги може лише лікар.

Але чому того п’яного, який хамить,  дебоширить, розбиває вікна і двері (так, таке інколи у нас відбувається!)  привозять в наше приймальне відділення?  Де поруч лежить старенька хвора жінка, де батьки привезли дитину з травмою чи якоюсь іншою проблемою.  Лікар хоче надати допомогу таким людям – але має відразу кидати все і переключати увагу на неадекватного, п’яного чоловіка.

Серед персоналу  –  черговий лікар і сестричка чи санітарка.  І далеко не завжди вдається вгамувати хулігана.  Претензії навіть не до поліції – вони привозять ще "тихого", сплячого. Але прокинувшись, п’яниці часто починають "качати права".

 Тому  я вважаю, що має бути спеціалізований  заклад, в якому будуть займатися саме такою категорією пацієнтів.

– Але в чийому підпорядкуванні він має перебувати: правоохоронців, медиків чи може (я чув і таку думку) МНСників?

–  У зимовий період було прийняте важливе і вірне рішення про створення пунктів обігріву.  Міськрада також приймала рішення про виділення якихось приміщень для безхатченків, цього року вони мають вже бути здані на холодну пору року.

Але в цілому для випадків алкогольного сп’яніння це аж ніяк не вирішення проблеми. Зараз лікар у нас зобов’язаний оглянути, перевірити чи нема у того, що поступив переломів, ран, травм і записати, що пацієнт не потребує лікування.  

Тому я переконаний – такий заклад  має бути в системі правоохоронних органів, але там має обов’язково чергувати досвідчений фельдшер, котрий буде оглядати тих, кого привезли і приймати рішення: переводити пацієнта  в травмпункт чи лишати для перебування  і процедур інтоксикації.

* * *

Наш наступний співрозмовник – прес-секретар патрульної поліції Ужгорода Ернест Завадський.

– Патрульна поліція працює згідно з чинним законодавством. Тому по відношенню до п’яних на вулицях Ужгорода підхід такий: якщо людина порушує громадський порядок і права та спокій інших ужгородців, ми можемо доставити його в міськвідділ поліції для розмови і з’ясування обставин, встановлення особи. Те саме – коли людина не бажає повідомити свою адресу, інші дані. Якщо ж повідомляє – можемо застосувати  поліцейський супровід додому. 

Якщо ж п’яний знаходиться в тій стадії, коли не може взагалі нічого повідомити і вдіяти, і є підозра на необхідність медичного втручання  – викликаємо "швидку", яка може надати першу медичну допомогу і доправити хворого до медичного закладу.

Але реалії такі, що не завжди можна повною мірою оцінити, яку небезпеку несе той чи інший нетверезий громадянин для оточуючих.  Самі розумієте – стокілограмове тіло, яке не під контролем мозку може наробити біди навіть без злого умислу – впасти на машину чи дитячого возика, потрапити під колеса автівки, когось штовхнути чи вдарити, обвалити стійку з товарами в магазині тощо. Та й настрій у п’яних може змінюватися швидко. Тому вважаю, що в тій чи іншій формі відновлення системи закладів для прийому людей в стані сп’яніння середньої і важкої стадії нам просто необхідний.

– А в чиєму підпорядкуванні?

– Вважаю, що це справа медиків. Звісно ж при чергуванні правоохоронці для контролю порядку.

Але вирішення проблеми має бути комплексним, з врахуванням не лише медичної, але й соціальної складової. 

Окремо зазначу – патрульна поліція радше б працювала не на вирішення таких конкретних випадків, а на те, щоб таке явище, як нетверезі дебошири на вулицях, просто не виникало.

* * *

До комплексного підходу у вирішенні проблеми витверезників та й взагалі п’яних на вулицях міста закликає і Василь Васильович Кручаниця – головний лікар Закарпатського обласного наркологічного диспансеру.  До нього ми звернулися з тими самими питаннями:

1. На Вашу думку, чи  потрібно (і чи можливо) відновлення структури витверезників?

2. В якій формі це можливо: звичній в минулому чи у вигляді певних детоксикаційних центрів? Які мають бути  функції у таких закладів? 

3. В чийому відомстві вони мають функціонувати – правоохоронців медиків, чи може рятувальних служб?

4. Чи не виникатиме протиріч з правами людини? Яка форма, на Вашу думку, оптимальна?

– Це дуже актуальні і важливі питання – відповідає В.Кручаниця. 

Щоб на них відповісти, треба чітко розуміти кінцеву мету, що ми хочемо отримати в результаті?

А потім обирати спосіб реалізації. Оскільки це неминуче пов’язано із використанням коштів платників податків.  Проблема сп’янілих громадян має кілька компонентів, зокрема, правовий, медичний і соціальний.

Хочу спочатку навести історичну довідку.

Перший витверезник відкрився 7 листопада 1902 року в Тулі і називався «Притулок для сп’янілих». Утримувався він за рахунок міської казни. Основною метою притулку був порятунок замерзаючих під парканом тульських зброярів і утворювали його два відділи: амбулаторія для алкоголіків і притулок для дітей питущих батьків. У штаті притулку були фельдшер і кучер. Кучер їздив містом і підбирав п’яних.

Перший радянський витверезник був відкритий 14 листопада 1931 року в Ленінграді. Наказом наркома внутрішніх справ СРСР Л. П. Берії від 4 березня 1940 медичні витверезники були виведені з Наркомату охорони здоров’я та підпорядковані НКВС. У 1985 – спеціалізована установа міліції згідно Положення «Про медичне витверезнику при відділі внутрішніх справ виконкому міської, районної Ради народних депутатів». Після протверезіння – «клієнту» виписувався штраф.

Як видно із історичної довідки, витверезники створювались не як міліцейська структура для утримання сп’янілих, а з більш широкими медико-соціальними функціями. Уже потім вони перетворились на напівкримінальні міліцейські спецзаклади.

Почати треба з того, що в правовій країні, затримувати, утримувати чи недобровільно здійснювати якість медичні дії, без наявності на те достатніх правових чи медичних підстав, є порушенням прав людини.

На сьогодні, в жодному із законів, в тому числі і «Про національну поліцію» правовий статус витверезників не визначений.

Постановою Кабміну України від 9 серпня 1999 р. № 1451 «Про питання функціонування медичних витверезників» визнано недоцільність їх функціонування.

Згідно Закону «Про Національну поліцію», до захмілілого громадянина, який перебуває у публічному місці і внаслідок сп’яніння втратив здатність самостійно пересуватися чи створює реальну небезпеку оточуючим або собі, може бути застосовано так зване, поліцейське піклування – передання у спеціальний лікувальний заклад чи до місця проживання.

Для застосування поліцейських заходів, затримання тощо, є єдина правова підстава – скоєне правопорушення.

Правовою підставою для надання медичної допомоги, є згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання, чи без згоди, лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта.

Необхідна  екстрена та невідкладна  медична  допомога  має бути забезпечена бригадами  швидкої  медичної допомоги та у всіх лікувально-профілактичних закладах не залежно від того, твереза людина чи ні.

Є ще й соціальний компонент. Це в першу чергу наявність безпечного місця, де людина, яка внаслідок сп’яніння втратила здатність самостійно пересуватися, зможе знаходитись до фізіологічного витвереження, без загрози бути пограбованому, зазнати насилля, замерзнути взимку чи перегрітись влітку. Це стосується переважно осіб, без постійного місця проживання, або місце проживання яких встановити не вдається. Цей компонент, не має безпосереднього відношення ні до медичної допомоги, ні до затримання правоохоронними органами.

Крім цього, ці особи, зазвичай, потребують санітарно-гігієнічних послуг, надання одягу, елементарного харчування. Деякі потребують відновлення документів. Що так само, не є ані медичною, ані поліцейською функцією. Із медичних проблем, найчастіші-педикульоз, дерматовенерологічні захворювання, бронхіти, пневмонії, туберкульоз і ін.. У осіб, які страждають на алкоголізм, таке витвереження супроводжується розвитком стану відміни. Але жодна із цих проблем, не може бути вирішена за час витвереження.

Сукупність цих компонентів проблеми, визначає і підходи її вирішення.

В постанові, «Про питання функціонування медичних витверезників», було запропоновано альтернативу міліцейським витверезникам. Органам місцевого самоврядування було рекомендовано  розглянути питання щодо утворення діагностико-детоксикаційних, реабілітаційних та інших установ наркологічного спрямування. Що на жаль, ними так і не було здійснено.

Ці установи, якраз і мали б виконувати медичну і соціальну функцію. А правопорушниками, які не потребують медичної допомоги, мала б займатись поліція і суди.

За адміністративним кодексом, за розпивання   спиртних   напоїв  чи  появу  у  громадських  місцях  у  п’яному вигляді,  що  ображає  людську  гідність  і  громадську  мораль громадянин може підлягати адміністративному затриманню до 3 годин. А за дрібне хуліганство (нецензурну лайку в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян), за рішенням суду, може бути накладено штраф, або громадські чи виправні роботи або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

До речі, в багатьох країнах, кошти від цих штрафів направляються на утримання вищезгаданих установ. Так само, замість арешту, може бути запропоновано проходження курсу лікування чи реабілітації, участь в корекційних програмах з профілактики насильства. Це теж питання раціонального використання коштів. Витрачати кошти на утримання арештованого 15 діб, що навряд чи матиме якісь позитивні зміни в здоров’ї чи соціальній поведінці, або на медичні і психо-соціальні послуги, за які, часто, має сплатити сам правопорушник.

Відповівши на питання, що ми хочемо отримати в результаті, будемо мати відповідь на питання в чиєму відомстві такі установи мають знаходитись.

Якщо потрібні затримання і арешт – то в поліції, якщо тільки меддопомога в гострих станах – в будь-якому з меддзакладів за показами, якщо є готовність органів місцевого самоврядування більш системно вирішувати ці проблеми, то мають бути спеціальні установи з медичними, юридичними та психо-соціальними послугами.

Додам також, що переважно найгостріше ця проблема постає в середовищі безхатченків, чи як кажуть – бомжів. Я переконаний – якщо вдасться вирішити питання з ними – необхідність витверезників майже зникне.

Щодо громадської думки про відновлення витверезників, то варто визнати, що вона не настільки зважена і об’єктивна, як коментарі спеціалістів. В переважній більшості опитувані співрозмовники підтримують ідею відновлення таких закладів, проте чуйним дотриманням прав людини по відношенню до п’яниць пересічні громадяни не переймаються.

– Це обов’язково треба робити. І не лише для протверезіння, але й для залучення до громадських робіт. Якщо мають здоров’я постійно бухати – зможуть і пару днів зробити щось корисне, наприклад сміття вздовж річок поприбирати, навколо мусорок – та багато чого можна зробити. І всім би користь була. А то вже сил нема бачити, як вони щодня з самого ранку по генделикам квасять… 

А з впровадженням в Україні системи електронних петицій, вже з’являються громадські звернення і пропозиції на цю тему. Зокрема, у Львові.

Тобто проблематика є вкрай актуальною і для багатьох болючою навіть зараз, коли минуло 17 років з часу ліквідації останнього українського витверезника. І схоже, фахівці готові обговорити і визначитися з оптимальною формою функціонування таких закладів.

А громадськість, без сумніву, це радо підтримає.

За що і вип’ємо 🙂