Нешвидкі «швидкі»

 Медичні карети не дуже екстрені й через дороги

З січня 2013-го карети швидкої медичної допомоги до недужого мають летіти ракетами. Утім не всі – новий закон поділив хворих на екстрених і неекстрених. Останнім, кажуть, на поміч доведеться чекати цілу годину.

Наразі в області, як розповів «Замку» начальник управління охорони здоров’я Закарпатської ОДА Роман Шніцер, створюються оперативно-диспетчерські центри – усього на Закарпатті їх буде 9. До прикладу, один із таких охопить місто Ужгород, Ужгородський, Перечинський і Великоберезнянський райони. А вже до кінця року всі вони об’єднаються в одну структуру – єдину диспетчерську службу Закарпатського територіального центру екстреної медичної допомоги. 

Анжела Бакі, заступник головного лікаря Ужгородської станції швидкої допомоги, розповіла, що вже до кінця лютого такі диспетчерські повністю планують укомплектувати  обладнанням. Зокрема, медиків екстрених «швидких» забезпечать внутрішнім мобільним зв’язком та GPS-навігаторами. Тобто диспетчер зможе оперативно відстежити адресу виклику й направити до хворого машину, яка може бути десь неподалік.

Поділ на екстрені й неекстрені, зауважують фахівці, має свої плюси і мінуси. «Якщо знепритомніли, вас судомить, тяжко дихати, зазнали серйозних травм тощо, – продовжує пані Анжела, – швидка має приїхати негайно. За новими правилами, за 10 хвилин у межах міста і 20 хвилин – села. Цих нормативів намагаємося дотримуватися, виконуємо їх на 80–90 %. Та через завантаженість доріг машинами, недоглянуті шляхи, які більше нагадують ковзанку, й неосвітлені вулиці змушені затримуватися. Здавалося б, наприклад, ті ж вулиці Собранецька чи Митна – зовсім поряд, а через незручності на дорогах за 10 хвилин до хворого вкрай складно дістатися. А от тим, кого віднесли до «неекстреної» категорії (температура, біль у суглобах, тиск, алкогольні й токсичні отруєння, онкологія), доведеться трохи зачекати – у межах години.

Анжела Бакі погоджується: буває, хворому складно самотужки встановити собі діагноз. «Іноді справді важко розмежувати симптоми. Голов­ний біль, наприклад, може свідчити й про інсульт. Та чимало людей викликають швидку, якщо болить уже три, а то й більше днів. За тиждень  не звернулися до фахівця, їм погіршало, от і телефонують нам. Є такі, які викликають швидку допомогу щодня, бо не можуть спати, просять поміряти тиск…»

У середньому ужгородські «швидкі» викликають 70–80 разів щодоби. Кількість дзвінків нині зросла через вірусні й хронічні захворювання, грип, травми на ковзких вулицях. В Ужгороді курсує 10 «швидких» бригад, з-поміж яких 9 спеціалізованих (кардіологічні, педіатричні, неврологічні, психіатричні, інтенсивної терапії і реанімації) й одна фельдшерська.  У кожній – по три медики. Одна така бригада обслуговує 10 тисяч людей. Пані Анжела каже: ще одна машина не завадила б – це полегшило б роботу медиків.

Роман Шніцер же запевнив «Замок», що всі труднощі, які перешкоджають ефективній роботі Закону й екстреної «швидкої» (нерозчищені чи ковзкі дороги, «пробки», неосвітлені вулиці, проблеми з виявленням адрес, за якими надійшов виклик, тощо), спробують усунути.