Не зважаючи на те, що Закарпаття – найбільш гірський край в Україні, проте для місцевих скелелазів тут «точок прикладання» мало. Лише три природні скелі для тренувань – в селі Оноківці поблизу Ужгорода, на Перечинщині та в Іршавському районі. Тож наші спортсмени-екстремали аби вдосконалювати майстерність, зазвичай змушені виїжджати за межі області. Один із скелелазних «райських куточків» Західної України, до якого найчастіше навідуються прихильники активного відпочинку, розташований на стику двох сусідних із Закарпаттям областей – Івано-Франківської та Львівської. Романтично-розбійницька назва природної пам’ятки – Скелі Довбуша – приваблює сюди безліч туристів. Тож цей дивовижний природний комплекс – одне з улюблених місць «паломництва» для наших скелелазів.
Дорога до скель хоч і неблизька, проте дістатися туди не так вже й складно: львівською електричкою до Стрия, а вже за півгодини – рейсовим автобусом до села Труханів на Львівщині. З боку Івано-Франківщини аж до самого скельного масиву можна під’їхати на автобусі з Болехова, чим й користується більшість туристів.
Майже щодня великі екскурсійні групи (від дітей до пенсіонерів) прогулюються між величезними валунами, вік яких перевищує 70 мільйонів років. Утворилися вони ще в ті часи, коли на місці Карпат шуміло прадавнє море. Скелі Довбуша (або ще Бубниські скелі – від назви села Бубнище, розташованого неподалік), чи по-народному – Довбуші, – геологічна пам’ятка природи, скелясті виступи пісковиків, що сягають у висоту аж до 80 метрів.
Перед очима вражених мандрівників ці скелі постають у дуже химерних формах. Одні – стрімкі та гладенькі, немов туго напнуті вітрила, інші – невисокі та заокруглені, решта – густо посічені борознами та рівчаками. Деякі величезні валуни просто таки нависають над головою, дивним чином утримуючись на хиткій тоненькій основі. Здається, що уламок моноліту просто на секунду завмер у певній точці простору й часу, але ось-ось дмухне сильніший вітер, і камінь з гуркотом скотиться вниз по схилу. Проте минають тисячоліття, а валун так і не зрушує зі своєї магічної точки врівноваження…
Більш тривала прогулянка відкриває цілком іншу грань місцевої скам’янілої краси: скелі вражають витонченим поєднанням розщелин та виступів, тріщин та нависань. Разом з грою світла, яке просочується крізь щілини, вони створюють ілюзію повітряного «мережива», досконалого художнього витвору природи.
Кожна скеля чи скельний масив тут має власну назву: Відьма, Хрест, Лялька, Австрійка, Кінь, Одинець, Шуршун, Голець, Колобок, Парус та багато інших. Загалом кам’яний довбушанський лабіринт завширшки 200 м тягнеться зі сходу на захід поміж буково-смерековим лісом майже цілий кілометр на висоті 668 м над рівнем моря.
Цей унікальний скельний комплекс в Карпатах – улюблене місце відпочинку не лише для закарпатських, але й для більшості західноукраїнських скелелазів. Сюди вони навідуються регулярно. Дехто навіть живе поміж пісчаних монолітів, тижнями. Також тут часто влаштовуються різноманітного рівня змагання та чемпіонати зі спортивного скелелазіння.
Довбушанські скелі «м’які», поступово вони вишліфовуються, руйнуються під дією води, вітру та механічного впливу. Проте не кришаться, а «зализуються», набуваючи заокруглених, обтічних форм. Техніка лазіння на Довбушах також специфічна: вона зобов’язує враховувати цю «м’якість» рельєфу. Саме тут скелелазам часом доводиться більше довіряти власним ногам, ніж рукам. Адже руки на деяких маршрутах швидше «гладять» скелю, ніж чіпляються за неї. До речі, маршрутів на Довбушах більше сотні. І всі дуже різноманітні. Кожен скелелаз, як початківець, так і високого рівня профі, зможе обрати той, що йому найбільше до душі. Силове чи технічне лазіння, довгі й короткі (чи навіть боулдерингові) маршрути, лазіння по щілинах та нависаннях – вибір тут широкий.
Маршрут "Тарас бульба"
Маршрут "Птенчик"
Маршрут "Бібліотечна поліція"
Маршрут "Заначка"
Для того, аби якось зорієнтуватися у цьому багатоманітті створюються спеціальні гайдбуки: себто, зведений перелік маршрутів з їх схематичним технічним описом та вказаною категорією складності. Самі назви маршрутів також неабияк дивують своєю вигадливістю та дотепністю: «Любовні відносини», «Ненавиджу футбол», «По мокрому», «Бібліотечна поліція», «Забудь меня», «Евтаназія», «Спокій відпочиваючих», «Сколопендра», «Культік», «Всі дураки», «Дорога в ікстлан», «Корчма при дорозі», «Вій», «Чугайстер», «Чемодан Сальвадора Далі», «Кошерний секс», «Сон скоробея», «Жи би було», «Легенди осені», «Великодня каска», «Нічна зміна», «Ультравеселенький» тощо.
Для «звичайних» туристів споглядання за процесом лазіння – неодмінний пункт місцевої екскурсійно-розважальної програми (так само, як і їзда верхи на конях, прослуховування легенд про карпатських розбійників та покупка сувенірів на пам’ять). До речі, не зважаючи на те, що до найближчих населених пунктів – Труханова та Болехова – звідси, відповідно, майже година та дві ходу, біля скель за будь-якої погоди стоять торгівці із сувенірними лотками, працює кінний прокат та є можливість поїсти в колибі. Загалом супровідна туристична інфраструктура розвинена дещо краще, ніж на Закарпатті.
«Трохи забагато цивілізації», – виникає одразу ж думка у тих, хто приїжджає сюди вперше, налаштовуючись на повне єднання з природою. Однак, якщо метою приїзду було скелелазіння, то про натовпи туристів забувається швидко – уся увага концентрується на маршрутах.
Проте навіть у тому випадку, якщо ви завітали на Скелі Довбуша виключно із туристичною метою, зацікавити себе буде чим: історичні факти та легенди про ці місця вражають не менше, ніж їх природня краса. Тут вам обов’язково розкажуть, що у X–XVII століттях до н.е. на цих скелях існувало язичницьке святилище-палеообсерваторія. Після поширення в Карпатах християнства, на місці поганської святині, виник невеликий печерний давньоруський монастир-скит, а невдовзі – сторожова фортеця, яка пережила монголо-татарську навалу й проіснувала до XVI століття. А в XVII – XVIIІ століттях, за переказами, тут отаборувалися славнозвісні карпатські опришки, зокрема у 1743 році загони Олекси Довбуша. Вони, начебто, використовували печери під скарбницю-сховище для відібраного в магнатів і лихварів добра.
Так, уважно прислухаючись до розповідей екскурсоводів, тим часом, можна розглядати околиці з кількадесятметрової висоти. Адже дістатися вершини деяких скель можна не лише за допомогою спеціального спорядження та мотузок. Система висічених сходинок та скельних «галерей» виводить на середню та верхню частину скель, де також збережені сліди забудови. З верхньої тераси масиву відкриваються просто захоплюючі краєвиди: вершечки кам’яних брил найрізноманітніших форм та розмірів визирають із гущавини букового лісу, перекриваючи лінію горизонту, яку утворюють дальні відроги карпатських хребтів. Неймовірної краси панорами звідси можна спостерігати на заході та сході сонця.
Ще одна цікавинка «Довбушів» – декілька печер, вибитих у моноліті північно-західних піскових скель. Три з них штучного походження, а для четвертої використано природну ущелину. Печерні приміщення мають чіткі геометричні форми, правильні пропорції, рівні поверхні вертикальних стін. Враховуючи форми приміщень, деякі архітектори відносять ці печерні до споруд до Х ст.
Повірити переказам і спробувати відшукати заховані опришківські скарби, а чи зі скептичним сумнівом просто оглянути результати клопіткої праці й наполегливості предків – вибір за вами. У будь-якому разі цікаві та незабутні враження від відвідин цих місць гарантовано. Адже на Довбушах панує дивовижна атмосфера спокою та умиротворення, гармонії і краси. Тут все врівноважено й тонко – наче вигадливі кам’яні брили, що знайшли стан ідеального балансу й перебувають в ньому вже мільйони років. Після відвідин Довбушів такий самий баланс і медитативний спокій з’являються й у душі. Можливо саме тому ці місця так полюбляють екстремали, мандрівники та романтики. І не тільки вітчизняні. Почути на Скелях Довбушах англійську, німецьку чи іспанську мови – не така вже й дивина. Це магічне місце в Карпатах, наче магніт, приваблює спраглих до вражень людей зі всього світу.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.