Нейрохірурги «паксують»



Кипіти робота починає вже на «п’ятихвилинці». Щоранку медики Обласного клінічного центру нейрохірургії та неврології збираються, аби спланувати день й розібрати всі випадки, що трапилися упродовж останньої доби. Доповідають про позаштатні та неординарні ситуації, обговорюють варіанти лікування. А далі – хто операції проводити, а хто – пацієнтів обстежувати.

По обіді о 14-ій годині медики у конференц-залі проводять клінічний аналіз – складають план операцій на наступний день. Таку схему роботи керівник Центру, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедрою неврології, нейрохірургії та психіатрії УжНУ, член правління Української асоціації нейрохірургів і тренувального комітету Європейської асоціації нейрохірургічних товариств, депутат облради Володимир Смоланка побачив на Заході і переніс у крайову та всеукраїнську практику.

60 % часу медиків у Центрі припадає на дообстеження. На день буває і по 6 операцій, але зазвичай – 4. Щороку у двох операційних залах клініки кращі хірурги проводять близько 800 хірургічних втручань. А кожної п’ятниці організовують конференцію, на яку виносять складні клінічні випадки, оглядають важливі проблеми неврології та нейрохірургії, ознайомлюють своїх колег із підсумками власних досліджень і напрацювань. Відвідують зібрання і представники фармацевтичних компаній, які розповідають про нові препарати. Були навіть випадки, коли гості з іноземних компаній, прослухавши виступи ужгородських медиків, відмовлялися доповідати. Зізнавалися: не готові представляти свою фірму на такому високому науково-практичному рівні, а тому обіцяли повернутися згодом.

Приїздять до Центру оперуватись хворі не лише з усіх регіонів України, а й з Росії, Молдови, Угорщини, Словаччини. Нині в клініці є 50 ліжок, шість із яких – у відділенні інтенсивної терапії, себто реанімації. Лікують і досліджують тут патології хребта, пухлини головного мозку, судинні мальформації головного мозку, інсульти, больові синдроми, епілепсію, паркінсонізм.

Колектив у клініці молодий, і, каже Юрій Чомоляк, нейрохірург, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії УжНУ, не випадково. «Ще за багато років до створення Центру кадрова політика нейрохірургічного відділення була спрямована на те, аби залучити найкращих. Ми спостерігаємо за студентами медичного факультету на останніх курсах, бачимо, хто з них у чому себе проявляє, зокрема в нейрохірургії і неврології. Відбираємо найкращих, талановитих, котрі хочуть працювати і розвиватися».

Вчаться і працюють у Цент­рі під керівництвом професора Володимира Смоланки не лише закарпатські студенти. Приїздять нейрохірурги зі Львова, Тернополя, Донецька, Києва, Черкас, Полтави, Чернігова.

 Заняття у Центрі проходять постійно. З самого рання до вечора тут навчаються й практикуються студенти медичного і стоматологічного факультетів, молоді лікарі, інтерни. Особливо підтримують і стимулюють викладачі стажування майбутніх нейрохірургів за кордоном. «Наші молоді колеги повсякчас їздять на Європейську школу з нейрохірургії, – розповідає Юрій Юрійович. – Місце її проведення щороку визначає Європейська асоціація нейрохірургічних товариств. Нам пощастило – професор Володимир Смоланка є членом тренувального комітету цієї асоціації. Кожна країна має певну квоту і делегує сюди найкращих фахівців. З України ми можемо відправити на стажування не більше 1-2 осіб. Майже стовідсотково сьогодні це нейрохірурги Ужгорода.

Ми залучаємо студентів до наукової роботи, кращих відбираємо до нашого Центру. У цілому ж вони нічим не гірші, ніж їхні колеги в Києві, Львові чи Одесі. І дуже важливо побувати за кордоном, повчитися там, обмінятися досвідом. Той, хто хоче працювати і розвиватися, нині має всі можливості, аби реалізувати себе в медичному просторі».

Як правило, каже Юрій Чомоляк, звертаються до Центру за направленнями лікарів, проте не відмовляють тут і первинному пацієнтові. «Ми всіх оглядаємо, рекомендуємо той чи інший вид обстеження, за потреби госпіталізуємо. А студентів усе це цікавить. Буквально днями пацієнт, педагог за фахом, був просто в захваті від того, що його обстежують саме наші студенти. Із задоволенням він розповідає про симптоми свого захворювання, але ми домовилися – діагнозу не виказує, його мають поставити студенти. Іноземні виші більш заможні, і, зокрема, у США майбутнім медикам наймають акторів, які симулюють недуги. Там студентам не дозволяється підходити до хворого, бо це порушує права пацієнта».

Були й ситуації у Центрі, пригадує Юрій Юрійович, коли спудеї більш прискіпливо оглянули хворого і помітили симптоми, на які не звернули уваги лікарі. Хоч це не мало вирішального значення, але цікаво було всім.

«Оскільки знаходимося в Болонському процесі, тож намагаємося уніфікувати стандарти з європейськими країнами. Завдяки старанням професора Володимира Смоланки оснащені сучасною технікою, у двох аудиторіях – мультимедійні проектори, маємо можливість зв’язатися через внутрішню мережу з операційним блоком, реанімацією, приймальним відділенням, – зауважує Юрій Чомоляк. – Наприклад, триває операція і ми хочемо показати її значній кількості студентів, проте до операційної повести їх не можемо. Процес оперативного втручання фільмується, адже кожен мікроскоп містить у собі відеокамеру. По мережі запис надсилаємо на сервер, монтуємо і через мультимедійний проектор показуємо студентам на великому екрані».

Наразі ж в Обласному клінічному центрі нейрохірургії та неврології під керівництвом Володимира Івановича поступово підключають до мережі ультразвукові апарати, апарати комп’ютерної і магнітно-резонансної томографії. Намагаються сформувати так звану PACS-систему, що передбачає концентрацію всіх медичних зображень і результатів досліджень. А оскільки у Центрі є WI-FI-мережа, то кожен лікар може підключитися зі свого комп’ютера до сервера й отримувати необхідну інформацію. Запровадили й систему електронної історії хвороби, тож відтепер кожен пацієнт має своє місце на сервері. Щоправда, паралельно усі записи дублюють на папері – українське законодавство допоки не дозволяє цілком перейти на електронні ресурси.