Не лавина – причина загибелі одного з кращих альпіністів України на Гембі

– стверджує Микола Дроботенко, розповіді якого, розміщені на його сторінці у Фейсбук про недавній порятунок одного зі зниклих на цій горі сноубордистів та «заповіді» для тих, хто вирушає на засніжені вершини публікував uzhgorod.in. Коли стало відомо, що на Гембі знову шукають двох людей і що один з них має величезний «гірський» досвід, напевно у багатьох виникло питання: чому, як же так? Микола Дроботенко дав відповідь, описав – чому.
До тих пір, поки не будуть поховані Віктор Іванович Грищенко і Вітя Багмет, хотілося зберігати мовчання. Але потік відвертої брехні, який розносять ЗМІ та офіційні особи, досяг критичної маси. Останньою краплею, що переповнила чашу мого терпіння, стала заява глави прес-служби Закарпатського обласного УМНС Наталії Батир, яка прорекла наступне: «Пошукова група виявила місце сходу лавини, вона, до речі, була досить великою – близько кілометра (вона могла зійти лише від крику)».
Я не хочу коментувати подібні перли та іншу нісенітницю, яку підхоплюють і тиражують ЗМІ. Але факт її насадження та закріплення у свідомості людей примушує дати інформацію про справжній стан справ.
Пізніше Микола навів цитату http://www.segodnya.ua/ «В поисках задействовали собак, – рассказала нам глава пресс-службы закарпатского облУМЧС Наталья Батыр. – Вчера поисковая группа обнаружила место схода лавины, она, кстати, была довольно большой – около километра (она могла сойти лишь от крика) и нашла лыжу одного из альпинистов, а позже откопали и два тела. Можно предположить, что при плохой погоде мужчины могли не заметить снежного карниза, который на них и обрушился".»
Позавчора, 27 січня, не зважаючи на негоду, вперше за час пошуків, до самих верхів ущелини (в якій колись загинув Сергій Ляхімець) дійшов Саша Толстоусов – м.с. з альпінізму і друг зниклих. Там він виявив уламки снігового карниза. На поверхні снігу – лижу, лижні палиці, окуляри і компас Віктора Грищенка. Сповістивши друзів, які обстежували сусідню ущелину, забравши окуляри і компас, Саша спустився вниз. Через деякий час на скітурах до місця знахідки підійшли Саша Микулич, Юра Черевко і його брат – Костя Черевко. За півгодини вони знайшли і відкопали обох. Вітя Багмет лежав на глибині 0.5 метра. Віктор Іванович – на глибині з метр. Відстань між загиблими – близько двох метрів. Тіла лежали у вузькому жолобі, який дає початок струмка, що приводить до Шіпотського водоспаду. Транспортування тіл здійснили наступної доби силами загону МНС на чолі з Євгеном Чізмарем.
Ні про яку лавину, а тим більше масштабну, мова не йде взагалі. Саме тому її сліди і не могли знайти протягом багатьох днів пошуку.
Відновлюючи картину події, зійшлися на наступному. Вже повертаючись додому, орієнтуючись за компасом, двійка в тумані вийшла на сніговий карниз (очевидно, внаслідок поганої видимості, не бачачи його меж). Далі – відрив карниза і ковзання разом з ним донизу. За фатальним збігом обставин, внизу виявився не викот, а наповнений глибоким снігом жолоб. В який і затягло обох. Зверху накрило уламками карнизу, який розсипався та злегка «потягло» за цими уламками снігу. Все.
Це не лавина. Це погана видимість, заступ за лінію відриву карниза (в тумані йшли один за одним упритул), і фатальний зрив з падінням у вузький жолоб.
29 січня машина з тілами загиблих після закінчення всіх юридичних процедур мала виїхати з Міжгір’я в Київ.