Наталіє Засухіна, браво!

29 травня в дегустаційній залі Ужгородського замку запрошені зібралися на бенефіс Заслуженої артистки України, акторки закарпатського академічного українського музично-драматичного театру ім. Братів Шерегіїв Наталії Засухіної. Захід, який вже не вперше організовує газета «Неділя», з нагоди 60-річчя акторки.

У зал зайшла колоритна циганка із немовлям на руках, яка почала імпровізувати. Зал заливався сміхом. Це ж Моргіта, бо хто не знає Моргіту… У такий оригінальний спосіб Наталія Засухіна й розпочала бенефіс. А от її напарниці Анжели (артистка драми Клара Берец) сьогодні не було, бо «пішла у «соцзабез» оформляти допомогу на діти».

Програма вечора була побудована у цікавий спосіб. Поки артистка готувалася до наступного виходу, друзі, колеги розповідали щось цікаве із її життя. Модерувала й курувала весь процес журналіст Тетяна Вашергелі, якій не звикати до публічних виступів, адже більшу частину життя пропрацювала на обласній держтелерадіокомпанії. До речі, із акторкою познайомилися під час інтерв’ю: «Для мене це весела актриса із сумними очима. Думаю, у кожної актриси є мрія – ролі, які б хотіла зіграти. Але в кожного є й амплуа. Як у кожного із нас. Ми всі актори у своєму житті. Але тільки справжнім актрисам дано дарувати радість…»

Наталія Засухіна народилася в родині військовослужбовця та вчительки у Білій Церкві на Київщині. Закінчила Хустське культосвітнє училище та Рівненський інститут культури. 40 років працює в театрі, нині завідувач трупою.

Заступник директора департаменту культури Закарпатської ОДА Іван Канюка, який навчався на одному курсі із акторкою, згадує: « Наталка з-поміж дівчат, які були у нашій групі, була найталановитішою. Вразило, коли вперше зайшла в аудиторію, така гарненька із виразними очима. Енергійна, харизматична. Вже під час навчання їй довіряли відповідальну роботу. Повинен сказати, що зі всієї групи із театром життя пов’язала тільки Наталка».

…Враз вибігла Проня Прокопівна (Наталія Засухіна) та Свирид Голохвастов (колега, заслужений актор України, режисер Михайло Фіщенко). Була сценка із вистави «Банкрот» (за мотивами твору «За двома зайцями» Михайла Старицького). Як зіграли! Зал не тільки реготав, але й дружньо аплодував…

Голова правління Закарпатської ліги КВК Сергій Денисенко згадав, що Наталію Засухіну на всіх заходах представляли «заслужена» навіть до отримання цього звання. «Трошки сердилася, але вона не тільки заслужена, але й народна. Не консервує свій талант в театрі, вона несе його у маси, в народ», – каже Сергій. Пригадав захід, який організовують щороку – Парад наречених. Так от справжньою його окрасою, родзинкою є саме акторка, яка з року в рік завойовує титул «Найоригінальніша наречена». Був навіть казус, пригадав організатор заходів, коли 5 дівчат зібралося й прийшли із проханням скасувати номінацію або не приймати до участі Наталію Засухіну. «Мене важко вже чимось здивувати, бо не перший рік займаюся організацією різних заходів. Але що Наталія Михайлівна робить на Парадах?! Щороку щось таке вигадує. Цьогоріч теж чекаємо».

«Для мене цінна тим, що при своїй жіночій вроді не боїться бути смішною. Це для актриси дуже важливо. Завжди несе оптимізм. Ви підтвердите, що я Вам першим зателефонував і повідомив, що президент присвоїв звання «Заслуженої»?! Думаю, що Ви не будете заперечувати, якщо першим повідомлю про присвоєння «Народної»? – питав  директор облмуздрамтеатру Василь Марюхнич.

Натомість молодий актор театру, лауреат обласної премії ім. братів Шерегіїв Любомир Геляс не приховував: «Це актриса, яка може викликати сльозу, емоцію, над якою треба замислитися. Довела це, коли зіграла маму Гамлета (Любомир грав Гамлета в однойменній п’єсі за В.Шекспіром, але у постановці режисера Ярослава Геляса, – авт.). І ті, хто були на виставі, пам’ятають її вміння жити в паузі. А особливо в антракті, коли 15 хвилин (за задумом режисера) вона стояла й мовчки дивилася у глядацьку залу. Це було настільки незвично для глядача, але настільки глибоко, що глядач залишився у залі. Це говорить про талант Наталії Михайлівни».

…Циган Василь (Любомир Геляс) та його мати (Наталія Засухіна). Молоді закохані циган Василь і сільська дівчина Галя не можуть бути разом. Сцену, яку показали, це розмова сина й матері після того, як молодих застали разом, їх побачив табір. Для табору Василь стає справжнім зрадником (мова про постановку режисера, заслуженого артиста України Василя Шершуна «Крок від любові» за п’єсою «Циганка Аза» М.Старицького). Драма…

Із подарунком завітав і туризмознавець Федір Шандор, який сказав, що дуже поважає акторку Засухіну. Й розповів одну цікаву історію. Так от, 7 років поспіль щороку на Закарпатті відпочивала у нас дуже солідна фірма із Білорусі, яка випускала обладнання для виготовлення ковбасних виробів і постачала у різні куточки світу. Поки не сталися події на Сході, й білорусам заборонили виїзд в Україну. До того вони щоразу замовляли «циганок» Моргіту й Анжелу. Фірма від них «балділа». «І от під час подій на Сході дзвонить невідомий номер. Це Білорусь. У шефа фірми наближалося 70-річчя, – розповідає Федір Шандор. – Просили приїхати із Моргітою та Анжелою». Ми таки вирушили в дорогу, щоб не втратило Закарпаття туриста, бо тепер в’їзд вже дозволений. Їхали авто, за кермом дружина. Радіо «відпочивало». На кордоні ледь не повернули, мовляв, а, «може, це крадійки, дивіться, навіть циганською балакають». «Чого тільки в тому ресторані не було – артисти, циркачі. Гостей так не дуже багато – 600 чоловік (сміється, – авт.). Про задумку начальник фірми нічого не знав. Йому включили на екрані спогади із закарпатськими циганками. Шеф дивися і плакав, – веде далі туризмознавець. – Аж тут вони з’являються у залі. Директору відняло мову. Там вся фірма танцювала, веселилася, плакала. Після того я зрозумів – калап долу».

…А от і Наталія Засухіна вже без гриму й образу, але, як завжди, стильна. Готова до спілкування із гостями. Запитань було чимало.

– Не образливо актрисі Засухіній, що найбільше (будемо відверті) популярності приніс перший образ (циганки). До якого, а я знаю, бо донька актора, актори ставляться скептично. Бо це ніби гра, «шабашка»? (Тетяна Вашергелі).  

– Ні. Тому що я не ставлюся як до «шабашки». Кожен раз перевдягаєшся, говориш іноді завчений текст. Ми, до речі, вже 17 років «цигани». Думаєш, ну що тут страшного. Але кожен раз переживаєш, як вперше. Мені навіть приємно. Бо, можливо, якби не було цього образу, то 70 відсотків мешканців міста і гостей не знали б, що я актриса. Сприймають як «циганку», а потім зустрічаються зі мною, бачать в театрі. Як ви, а чого так, а чому не циганка. Всі ролі хороші (Наталія Засухіна).

– Який образ тобі ближчий, Наталко? Той, який хотіла б переживати щодня?» (журналіст Галина Ярцева).

– (Задумалася, – авт.). Іноді задуматися теж корисно. Точно не в такому ракурсі, як у третій сцені (мати цигана Василя, – авт.). Хоча, мабуть, й таке, як у третьому. Бо це любов до своїх дітей, своїх глядачів, другів, колег. Я не знаю, але це, мабуть, найголовніше в житті. Для мене. Це любов до життя. Навіть до Голохвастова (сміється, – авт). Роль Проні Прокопівни важко далася. Бо я тут характерно-комедійна. Хоча все ж я більше драматична акторка, починаючи, зокрема, із мами Вірки Пересядько із «Майне Лібе Віра». Знакова роль – Гертруда в «Гамлеті». Останні роки в мене з’явилися знакові для мене ролі. Це сталося, мабуть, ближче туди, як звідти. Але я щаслива, що так сталося. У мене є мрія – хотілося б зіграти на «малій сцені» (адресовано до вже згаданого Михайла Фіщенка). Подивитися глядачам у вічі. А то все молодь та молодь, а я ж можу не дожити (сміється, – авт.).

– Люблю і ціную Вас як актрису. Була роль, яку Ви хотіли зіграти, але не вдалося? (молодий актор Рудольф Дзуринець).

– Я не знаю. Я завжди була задоволена тим, що мені пропонували режисери. Можливо, це неправильно. Якщо нема амбіцій… Але у мене завжди було бажання грати. Приходив мій час. Так сталося із Пронею чи Ханумою. Але я їх зіграла. Задоволена всіма ролями, які в мене були. Я навіть всіх ролей пригадати не можу. Хоча, зізнаюся, що колись дуже хотіла зіграти Дездемону, правда. Мене призначили на роль, була молодою. Не вдалося. Я навіть не шкодую. Чи вистава не припала до душі, чи Отелло був не той, тут підказують. Але були інші прекрасні ролі. Мені настільки зараз спокійно. Я дуже задоволена своїм творчим життям.

– Свою першу роль пригадуєте? (Михайло Фіщенко)

– Коли прийшли із училища. Це було «Чарівне кресало» за Г. Х. Андерсеном. Був у нас режисер Макулович. Класні мізансцени, малювала хрестики. Приходила на репетиції, були такі класні декорації. Я ж прийшла в театр у років 20, повинна б була все розуміти. Макулович сидів у першому ряді і весь час ганяв. Як зараз молоді актриси приходять у сукенках. А я думаю, чому він мене весь час мізансценами туди-сюди. Потім в джинсах приходила. Й ми рушили далі (сміється, – авт.).

– Батьки-вчителі, батьки-актори – певний виклик. Діти недолюблені, командувані. От Ви, маєте підтримку родини? (Тетяна Вашергелі).  

– Я не знаю, чи це варте вашої уваги. Але якщо вже така відверта розмова. Думаю, що ви читали інтерв’ю зі мною, я не раз розповідала про сім’ю. Раніше мої діти не читали інтерв’ю зі мною, не були на виставах, але сьогодні я їм дуже вдячна, вони тут зі мною (донька і син). Хотіла, щоб був присутнім і батько, якому 86. Слава Богу, ще сьогодні був на дачі, але не хотів переживати таких емоцій. Ви знаєте, у мене з’явилася підтримка моїх рідних. Це мабуть моє найболючіше. Мої батьки так і не бачили мене на сцені, але тепер горді мною. Так сталося… Але я страшенно задоволена своїм життям. Не мріяла стати акторкою – стала, не мріяла про ту чи іншу роль зіграти – зіграла. Й бенефісів раніше не мала…

Завершилося все на оптимістичній ноті, та ще словами педагога, музиканта, диригента Тетяни Бабець: «Дружимо з першого дня в театрі. Заміж теж я видавала. Наталія – багатогранна творча особистість, у неї все мало вийти із самого початку. Але був період, коли не бачити її в ролях було дуже боляче. Працювала в театрі й бачила, що її недооцінюють. Потім, Слава Богу, почався такий період, що почала себе реалізовувати. І хочеться їй подякувати за те, що вона не працює в театрі, вона служить театру. Вона віддає себе всю. За це її люблю і поважаю…»