Закарпатські художники давно скаржилися, що їм ніде виставляти свої роботи, спеціалізованих-бо галерей з гарним освітленням ані в обласному центрі, ані в інших містах краю немає.
Обласний художній музей ім. Бокшая не створювався як картинна галерея, те ж саме можна сказати про інші, радше пристосовані для цього приміщення в закарпатських містах. Для того, аби підтримати інтерес до мистецтва, за створення сучасного мистецького центру взялися самі художники.
Митців у родині Івана Ілька аж четверо: він сам, син Михайло, який є членом правління благодійного фонду «Мистецький Арсенал», невістка Тетяна та онук. Саме заслужений художник України Іван Ілько і став ініціатором будівництва в Ужгороді галереї, якої до цього не було на Закарпатті. А синова родина підтримала ідею відомого батька і доклала великих зусиль, щоб це приміщення було сучасним, креативним і, що не менш важливо, комфортним і для відвідувачів, і для художників.
У центрі є зала з роялем і навіть бар
Знаходиться мистецький центр Івана Ілька на вулиці Кошицькій, неподалік турбази «Світанок». Триповерхова будівля закриває будинок, у якому проживає художник із сім’єю. Вікна від підлоги до стелі роблять приміщення дуже світлими, а мінімалістичний стиль тонко поєднує розкіш зі строгістю.
Іван Ілько зустрів у своїй творчій майстерні і провів екскурсію новою мистецькою галереєю, де нині виставлена перша експозиція – твори самого власника на тему рідної землі та спогадів із дитинства.
«Будувати приміщення ми почали років три тому, – розповів заслужений художник України. – Цьому передувала сімейна нарада, на якій кожен з нашої великої родини висловився за таку досить ризиковану ідею. Ризиковану, бо її втілення потребувало великих фінансових затрат, але не передбачало гарантованого прибутку. Тобто це не якийсь бізнес-проект. Мені просто болить, що Закарпаття, яке має дуже високого штибу європейське мистецтво, не може в достатній мірі показати себе, свої надбання і свої таланти».
Загальна виставкова площа у галереї – більше тисячі квадратних метрів. Тут усе сплановано: на першому поверсі, окрім основного приміщення, є гардеробна, вбиральня. На другому облаштована концертна зала з роялем, бар. «Тут, на другом поверсі, можна проводити класичні концерти, вистави. Ми все продумали: вмонтовану у стелю німецьку акустичну систему, можливість розміщення додаткових 120 стільців для гостей, – показує Іван Ілько. – Це також данина моїй дружині – професійному музиканту. Над світлом дуже грамотно попрацювала невістка – вона у нас дизайнер. На третьому поверсі – такий собі міні-готель із кількох номерів. Там зможуть зупинятися іногородні митці, які відкриватимуть тут виставки чи просто працюватимуть або відпочиватимуть в Ужгороді».
Така галерея – беззаперечна необхідність
Поки що мистецький центр Івана Ілька не відкритий офіційно. Більше того, він навіть не має назви. Художник пояснив: перша експозиція з його полотен працює вже близько місяця, але відкрити галерею урочисто поки заважають бюрократичні перепони. «Щойно отримаємо останній дозвільний документ, проведемо урочистості, запросимо митців і відвідувачів. Хоча останні, скажу вам, і самі вже приходять. За вхід ми з них поки грошей не беремо, але в майбутньому, звісно ж, квитки будуть платними. Хоча б для того, щоб ми могли утримувати це приміщення», – розповів Іван Іванович.
Нова мистецька галерея, за планами її власників, буде такою собі відповіддю на модний нині «Пінчук арт центр». От тільки вона має стати платформою не лише для представників сучасного мистецтва, а для всіх, кому є що показати. Сам Іван Ілько переконаний, що на Закарпатті чимало талановитої молоді, якій треба дати шанс проявити себе. У такого роду проектах має намір співпрацювати з обласною та міською владами, аби забезпечити себе фінансовою підтримкою.
Закарпатські художники, яким Іван Іванович, до слова, не розповідав про будівництво галереї до останнього, теж виношують чимало планів стосовно майбутніх спільних проектів. Зокрема, голова Закарпатської організації Національної спілки художників України Борис Кузьма розповів «Замку», що вже двічі відвідував новий центр і переконаний, що приміщення ідеально підходить для проведення різноманітних концертів, виставок, перформансів. «Там є все: грамотна підсвітка, кліматичні умови, гарно облаштована зовнішня територія, де також можна проводити мистецькі акції, – зауважив Борис Кузьма. – На сьогоднішні це єдина на Закарпатті галерея, зроблена за найсучаснішими європейськими стандартами».
Відомий закарпатський художник Тарас Табака теж має лише хороші враження від нової мистецької галереї. «Для мене є беззаперечною необхідність такого центру в Ужгороді», — розповів він «Замку». — І не бачу проблеми в тому, що він приватний. Навпаки — глибоко переконаний, що за наших умов лише там, де є приватна ініціатива, можлива відповідальність і перспективи для вдосконалення». Тарас Табака також вважає, що експозиційні площі мистецького центру відповідають технічним та мистецьким параметрам галереї, в якій можна виставляти об’єкти сучасного арту. На його думку, це дозволить мати ділові стосунки з іншими центрами такого ж рівня, показувати в Ужгороді твори, які раніше були недоступні нашим поціновувачам, зокрема й надбання світової скарбниці. Художник зазначив, що добре знає, наскільки складно було створити такий центр, але далі – чи не ще складніший етап, зокрема, організація ментального та культурного простору, подолання різного роду тиску «зацікавлених», визначення стратегічної лінії закладу і утримання висоти заданої планки. Тому художник висловив сподівання, що Іван Ілько та його син Михайло, враховуючи спільний багатий життєвий та мистецтвознавчо-кураторський досвід, зможуть витримувати лінію цього мистецького закладу на тому рівні, який задумали.
«Малював Миколу Шугая у 1957 році»
Та поки центр не відкритий офіційно і конкретних пропозицій від митців немає, його власник Іван Ілько радо представляє свої роботи.
Художник розповідає: має чудову пам’ять на обличчя, деталі, тому навіть не буваючи вже так часто у рідних місцях, може в усіх дрібницях намалювати знайомі пейзажі, народні костюми, навіть рідних. «Ми зібрали тут більше ста робіт: пейзажі, портрети, натюрморти, написані у різні роки, – каже Іван Іванович, продовжуючи екскурсію. – Ось це – етюд, написаний у моєму рідному Дулові на Тячівщині. Портрет мами босоніж. А це – дідик. Ось дуже яскрава серія «Закарпатське весілля», вона сподобалася киянам під час виставки у «Мистецькому арсеналі». Полотна зображують весілля моєї сестри у 1946 році. А тут портрет Миколи Шугая – батька відомого розбійника. Я писав його у 1957 році. Ох, і намучився цей чоловік у житті через свого сина… Але коли спілкувався з ним, бачив, що десь у глибині душі він таки гордий за нього. А це я намалював другого свого дідика. Кремезний був чоловік, метрів зо два зросту. Багато років працював «біровом» у селі, люди його дуже поважали».
Яскраві костюми, сині гори, хатки і церкви, зима і літо – усе це різнобарв’я завдяки стриманим рамам виглядає у сучасному інтер’єрі нової галереї цілком гармонійно. Іван Ілько переконаний, що саме етнос, його традиції і звичаї є підґрунтям закарпатської школи живопису. Школи, яку він понад усе хоче зберегти і популяризувати.
«Мабуть, вперше я пройнявся ідеєю про таку галерею багато років тому, коли почали йти з життя наші великі митці – мої вчителі, – зауважив Іван Іванович. – Хоча в мистецтві втрата художника зовсім не є його смертю, на місце корифеїв прийшли нові таланти краю – Микита, Герц, Бровді, Шутєв, Скакандій, Приходько, Фелдєші та інші. Я завжди хотів, щоб здобутки нашої школи не загубилися, щоб закарпатський етнос жив і в полотнах наступних поколінь. І це вважаю основною метою мистецького центру».
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.