Учора, як ми повідомляли, близько двадцяти найкращих майстрів Західної України із різьби по дереву зібралися у Великому Бичкові на Рахівщині для створення унікальної алеї різьби. Працюватимуть над скульптурами для алеї три дні, а завтра під час останнього дня фестивалю відбудеться ще й битва різьбярів . Майстрам для неї підготували 1, 5м та метрові колоди, із яких за чотири години за допомогою різних інструментів (від різців до бензопил) треба вирізьбити скульптуру. Деякі із цих фігур розпродадуть із аукціону, а інші встановлять біля в’їзду до кількох сіл на Рахівщині. Сам пленер у Бичкові буде відтепер щорічним, а алея скульптур зростатиме щороку – поповнюватиметься новими роботами нових майстрів.
– Ідея цього фестивалю у такому от форматі пленеру для різьбярів зріла давно, бо Рахівщина – це край різьбярів, історично, тут є свої традиції, яким не маємо права дати померти – їх треба відроджувати та продовжувати, як узагалі традиції Карпатського регіону, – розповідає Юрій Сас, депутат Рахівської райради, організатор Битви різьбярів. – Але власне проведення фестивалю назріло раптово – ми дізналися, що на території Великобичківської школи-інтернату планують зрубати старі тополі. Ці дерева аварійні, можуть при негоді наробити шкоди майну школи, у нас тут зараз до цього уважно ставляться, бо буревій у вересні багато лиха наробив. От ми і вирішили зрубати старі дерева із користю – зробити із їхніх стовбурів паркові скульптури. Для цього оголосили запросили сюди найкращих майстрів із Закарпатської, Івано-Франківської та Львівської областей. Відтак нині тут – цвіт українського різьбярства.
Юрій Сас каже, що згодом під кожною скульптурою оформлять табличку із надписом, що розповідатиме, хто її зробив та як назвав. Ці роботи будуть законсервовані спеціальним лаком – аби не псувалися від вітру та дощу.
– Крім того, в останній, третій, день фестивалю ми запланували Битву різьбярів – для цього ми спеціально приготували 1, 5 метрові (для тих, хто працюватиме із бензопилами та іншими інструментами), для іншої категорії – метрові дрова (для тих, хто працюватиме тільки стамесками). Майстрам даємо по 4 години – за цей час вони повинні будуть зробити скульптуру. Ці скульптури будуть продані із аукціону – гроші підуть на утримання алеї різьби. А роботи, які не куплять, будуть встановлені при в’їздах у населені пункти Рахівщини.
А сам фестиваль різьбярства у Бичкові відтепер буде щорічний, каже Сас.
Робочою темою для роботи над алеєю скульптури обрали Карпати. Відтак, тут вирізають старих гуцулів, карпатських ведмедів, мольфарів, пастухів. Працюють майстри – кожен у звичній манері та техніці – одні стукають молотками по стамесках, інші формують скульптуру різцями, у руках третіх ревуть бензопили, четверті вистукують топірцями… Що й казати – гул стоїть неймовірний. На перервах між уроками подивитися на роботу майстрів підходять діти: не кожен же ж день таке побачиш!
– Ми цьогоріч хотіли запровадити клас різьбярства для наших дітей, але не назбиралося 15 бажаючих, – каже директор Великобичківської школи-інтернату Лілія Ільчук. – Вдалося переконати тільки 12 діток, цікаво, що записалися не тільки хлопці, а й дівчата. Відтак ми зробили для них гурток, але після фестивалю, думаю, що зможемо таки набрати клас, бачу, що вони із захопленням спостерігають процес, – каже адміністратор.
А процес й справді заворожує – і не тільки дітей. Ловлю себе на думці, що й сама зачарована процесом, навіть не зважаючи на рев поміж гір доброго десятка бензопил. Бо ж тут ти можеш на власні очі спостерігати, як із стовбура виринають обриси якогось старого діда із віковічною мудрістю в очах… Цікаво також спостерігати за майстрами – вони, сливе, нічого навколо себе не бачать, тільки єдино зважають на те, аби вийняти зі стовбура оту, побачену у ньому форму.
З поміж доброго десятка майстрів на фестивалі-пленері зустрічаємо одного із найзнаменитіших скульпторів Закарпаття Миколу Глебу – він прославився тим, що зробив із 12 тонної брили граніту скульптуру легендарного закарпатського силача Івана Силу (Кротона).
– Я із цього приводу завжди віджартовуюся, що Кротона робив не я, а його батько, – каже Микола Глеба. – Але я був останній, хто його бив – із граніту. Це була 12-тонна брила із Житомирщини, ми відбили із неї 4, 5 тонни, 7 лишилося на Кротона. Я справді доти не працював ніколи із гранітом, та ще у таких масштабах. Але мав сильне бажання – у мене дід колись працював із Фірцаком-Кротоном на молочарні . Для мене Кротон в дитинстві був як Геракл, я із подивом дізнався, що це жива людина і ще до того ж – мій земляк.
– Оце зараз для вас бавка у порівнянні із різьбою з граніту, чи не так?
– У порівнянні – так, але я найбільше люблю робити саме із деревом. Я вчився в Ужгородському коледжі мистецтв ім.Ерделі. – але скульптуру там не вивчав, це все набувне. Пробував майже усі напрямки – працював із гранітом, із мармуром італійським, у техніці лиття, бронзи. Але дерево найбільше люблю. Ось дивіться на цю роботу – я поки пилу заправив, уже знаю, що там повинно відпасти зараз від колоди, аби проявилася потрібна мені форма. А з гранітом заради цього тиждень пилюкою дихатиму.
Микола робить на фестивалі скульптуру Доброго Пастиря.
– Спочатку хотів вирізьбити двох закоханих, а потім подумав, що для такого закладу – це не та тема. Ще був варіант – зустріч батька: мати держить на руках дитину і махає привітно батькові, який звідкись повертається. Зробив навіть ескіз із чотирьох ракурсів, як годиться. Але зрештою переміг Добрий Пастух. Пастух тримає ягня – це символічно, бо цим діткам потрібна ласка, увага й тепло, а пастир – це символ ласки, благодаті, любові. Це аналогія також із Добрим Небесним Пастирем – Ісусом, зрештою, ми всі – його вівці. Кожна робота має свою енергетику – я хочу, аби від цієї роботи йшла аура тепла для цих дітей. І дуже радію, що ця моя скульптура буде тут у них на подвір’ї.
Скульптор каже, що заходу такого штибу на Закарпатті митцям давно не вистачало.
– Я мріяв попасти на такий захід – шукав, постійно моніторив, чи не проводять щось таке в Україні, і тут – Битва в Бичкові. Тут справжнє свято для майстрів! Тепер і у нас є своя «Гамора» – я завжди заздрив ковалям, які собі створили таке професійне свято. Я багато разів брав там участь як народний майстер – але відчував себе не в своїй мисці. А тут я риба, а це – вода. Можна спілкуватися із майстрами, бачити, що інші роблять і як, обмінюватися контактами – до мене, бува, звертаються із замовленнями у стилі коренепластики – а я у цій техніці не працюю. Тепер знатиму, до кого перенаправляти, – каже Микола Глеба.
Ну, а найяскравіші моменти битви Майстрів – ТУТ!
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.