Молодий закарпатець – український голос бундесліги (ФОТО)

У кожної людини є мрія, якій вона присвячує ледь не усе своє життя. Історія нашого героя ніби нагадує історію Попелюшки, адже його мрія доволі швидко втілилась у життя. Закарпатець, який ще зовсім недавно коментував матчі ужгородської «Говерли» у Першій лізі, минулоріч став коментатором провідних футбольних телеканалів країни. Ми з ним поговорили про те, якою є робота коментатора.

Питання, можливо, банальне: чому ти вирішив себе присвятити саме коментаторській діяльності?
– Було відчуття, що саме ця справа може принести мені задоволення. Після того, як став одним з коментаторів, то вкторе у цьому переконався.
– І як тобі вдалось стати коментатором провідного спортивного каналу країни?
– Так склалося, що розпочав я кар’єру на іншому українському телеканалі. Але, як до того, так і після, була така собі мрія всередині мрії – працювати на телеканалі «Футбол». Я завжди був переконаний – це найкраще, що могло б зі мною трапитися.

– Ти є новим українським голосом Бундесліги. Чому саме на матчах цієї першості ти працюєш?
– Дуже радий можливості коментувати матчі найкращого чемпіонату з європейської топ-четвірки. А за Бундеслігою слідкую все своє свідоме життя. До речі, якщо говорити про саму професію коментатора – перші, можливо, якісь навики, манеру коментування, переймав саме від німецьких коментаторів, а далі вже були захоплення і нашими.
– Ти вже на собі відчув коментаторську кухню зсередини. Скажи, будь ласка, чим на твою думку відрізняється і чим особливий український коментатор від німецького або чеського? Адже знаю, що і за роботою чеських колег встигаєш слідкувати.
– На Яромира Босака натякаєш?
– Можливо.
– Його доводиться доволі часто слухати на матчах чеської Гамбрінус ліги. Треба визнати, школа чеських коментаторів випереджає нас у часі. І, хочу зауважити, їх робота суттєво відрізняється від роботи і українських, і російських представників цієї професія. Хоча, в декотрих аспектах можна виявити щось спільне. Німці – це дещо інша справа. Для України в дечому не припустима така форма розповіді про матч, коли коментатор, буває, одну – дві фрази за 3 хвилини скаже, а потім паузи. Для нашого глядача це дуже незвично. В Україні це сприймають, напевно, як ознаку поганого коментування. Та насправді це не так.

– А чи варто українським «акулам мікрофону» дечому повчитися у своїх іноземних колег, слухаючи трансляції на іноземних каналах?
– Слухати закордонних коментаторів, звісно, великий плюс. Можу запевнити в цьому, як людина, котра це робить. Утім одна справа слухати – інша – по-справжньому вчитися. Як тобі відомо, на каналі «Футбол» працює Юрій Розанов, російський метр коментаторського цеху. Мені пощастило, що зараз, на початку своєї кар’єри, доводиться працювати з ним і вчитися у такого фахівця, який свого часу також переймав досвід у досвідчених колег, зокрема, Євгенія Майорова.
– І що корисного ти почерпнув для коментаторського розвитку від метра російської коментаторської школи?
– У подробиці вдаватися не буду. Скажу лише, що переконаний – ці зміни призведуть до кращого. Буває, коли слухаю свої перші ефіри, розумію, наскільки сильно змінився як коменатор.
– Минулого року канал «Футбол» запросив для роботи на Євро-2012 двох російських «акул мікрофону» – згаданого вже Юрія Розанова та Васілія Уткіна. На твою думку, чи корисно запрошувати коментаторів і спеціалістів з інших країн, як це зробив Ваш канал?
– Авжеж.
– У кожного коментатора є мрія коментувати якийсь важливий поєдинок. А на якому важливому поєдинку хотів би працювати Микола Кравчук?
– Уже прокоментував. Спасибі каналу «Футбол».
– А як ти вперше з футболом зіткнувся в житті?
– Найдавніші футбольні спогади датуються… Добре, давай не так історично. Це був Мундіаль-2002. А перший турнір, який я сприймав на більш-менш серйозному рівні – це Євро-2004, де збірна Чехії поступилася у півфіналі Греції. До сих пір не розумію, як так сталося. Досі переглядаю той матч і, здається, от-от Петр Чех або ж Рене Больф завадять пробити Делласу… Але це вже минуле.

– Футбол для коментаторів – це робота. А чим ти живеш поза роботою, поза футболом? Які захоплення? Можливо, щось ще з дитинства?
– Окрім футболу, захоплююсь гольфом. Іноді малюю. Була спроба навчитись грати на гітарі, але, як сказав творець Сімпсонів Мет Греннінг: «Якщо тобі щось дається важко, отже, це не варте твоїх мук. Все одно, рано чи пізно ти кинеш цю електрогітару в шафу, і вона буде лежати там, поряд з короткохвилевим прииймачем, речами для карате і одноколісним велосипедом. А ти закриєш шафу і підеш дивитися телевізор».
– А що саме малюєш? У якому жанрі?
– Я не думаю про те, у якому жанрі. Можливо, у якомусь своєму, індивідуальному. Люблю малювати, зокрема, портрети друзів.
– У кожного коментатора були якісь миттєвості під час матчів. Що тобі найбільше запам’яталось за твою невелику за часом кар’єру коментатора? Може, якісь веселі моменти. Можливо, робота на якомусь матчі найбільше сподобалась?
– Курйоз, який запам’ятався, на щастя, трапився вже після роботи. Із Сашком Михайлюком ми працювали на пізніх матчах, а коли збиралися додому, зрозуміли, що ніфіга не вийде. Київ накрило снігом. І після усіх пригод, котрі нам довелося пережити, зрештою, ближче до ранку, я був удома. Сашко – ще пізніше.
– Як ти ставишся до парного коментування?
– Хіба я можу ставитися погано до роботи в тандемі? От нещодавно «джемували» з Олександром Михайлюком на матчі Чехія – Італія. Велике задоволення отримав від роботи, хоч і результат розчарував.
– Часто ми говоримо про об’єктивність коментаторів. Багатьом відомо, що ти симпатизуєш декотрим командам? Скажи, чи важко втримувати цю об’єктивність під час матчу?
– Ти насправді думаєш, що я не буду називати речі своїми іменами, через те, що грає улюблена команда? На мій погляд, це неповага до самого себе. Інша справа – емоції стримувати насправді важко. Віктор Вацко, як зізнався після Євро-2012, боявся перетворитися у вболівальника збірної України. Зрештою, це йому не вдалося. Думаю, в кожного коментатора є така боязнь.
– Дякую за розмову.

Джерело – Labda