Хтось прочитає заголовок і пробуркотить: «Та чиєї там мрії? Твоєї, моєї чи хто тут сидить та мріє? Нема чим зайнятися тим мрійникам? Он цуря не райбанє, городи не аршовані. Мріють вони…»
З щирою повагою до містотворення, містотворців та учасників процесу, вже декілька тижнів маємо приємність спостерігати в Ужгороді реалізацію всеукраїнської тенденції на зміну назв вулиць, їх дерусифікацію. Це як ми бачимо, тривалий процес: ціла низка засідань, усі гарно зачесані зі стурбованими обличчями дивляться зі світлин, дбайливо виставлених на сайті Ужгородської міської ради. Останнього разу навіть у вишиванках. Щоправда не додумалися до піар-кроку на кшталт О. Арестовича, то б був взагалі шалений успіх…
Вже затверджені перейменування оперативно втілюються.
Але виникає наступна думка. Змінити назву, табличку перевісити, позбутися рудиментів від східного сусіда – це чудово, справа дійсно необхідна. Але чи виглядають згадані вулиці після цього більш українізованими, осучасненими чи менш совковими, хоча б в садово-парковому сенсі?
Усі притомні люди в місті Ужгород неодноразово перебували на площі Героїв України (колишня пл. Пушкіна) і чимало разів прогулювалися вздовж липової алеї, найдовшої в місті/країні/Європі. Так, ці об’єкти вони самобутні та унікальні. Але часом їхній стан… скажімо так, дивує та навіть турбує.
Пошукаємо в усьому позитивний бік. Так на пл. Героїв України, можна сказати, замість класичних рівненьких газонів вже долучаються до світових трендів вирощування природнього трав’яного покрову. Деякі урбаністи стверджують, що це підтримує біорозмаїття та здешевлює його утримання. В Ужгороді ця тенденція виглядає отак.
А вздовж липової алеї новатори рушили ще далі. Тут вже багато років/десятиліть між деревами влаштований… глиняний газон. Можливо, це також якісь найсучасніші тенденції ландшафтного дизайну, але у світових містах вони якось мало розповсюджені. Щось підказує, що старомодна зелена травичка була б більш доречна. І вона подекуди пробивається, що дає таки певну надію. А колись же ж тут навіть розарій був!
Та й перед пріснопам’ятною реконструкцією набережної на планових зображеннях-візуалізаціях майбутньої оновленої алеї, ці глиняні прогалини були все ж зеленими. Я розумію, що обіцяного три роки слід очікувати, але ну вже час і втілити…
На самій площі Героїв України росте прекрасна квітуча сакура, але, на жаль, вона почала сохнути і було б добре за нею висадити аналогічне дерево, а не клен чи березу. Щоб у подальшому молода сакура замінила собою на цьому місці стару.
Та і взагалі Урядовий квартал, на жаль, останніми роками масово засаджують сливами, ялинами, якимось туями чи іншими, безумовно хорошими, деревами. А чому не сакурами? Саме японська вишня для величезної кількості гостей є найпривабливішою родзинкою Ужгорода. То хіба б не було логічним продовжувати цю славу міста над Ужем? Але складається враження, що люди, від яких це залежить, таємно домовилися з владою Мукачева – мовляв, ви так активізувалися в цьому напрямку, то тоді ми самі не будемо саджати сакури, щоб вам не створювати конкуренцію.
Підбиваючи підсумок: якщо вже так часто збираються у міськраді комісії з благоустрою, то може б вони паралельно з присвоєнням нових імен приймали й рішення щодо найнеобхіднішого благоустрою цих міських об’єктів. Хоча б щоб не було так соромно перед тими, чиї нові імена отримують ще донедавна русифіковані вулиці та площі.
Леся Черкай, для Uzhgorod.In