Мертвий простір ужгородського кладовища

Цвинтар – це містичне місце, де чітка грань життя обривається: сюди йдуть в останню путь померлі – аби навіки спочити, приходять живі – щоб провести їх, упокоїти душу небіжчика, віддати останню шану.

Ясно одне: на кладовищі реальність і потойбіччя воєдино; стикнувшись, два простори утворюють надпотужний розряд, як у небі, коли напруженість електричного поля у хмарі досягає пробійного значення, виникає блискавка.

У гірництві  мертвий простір – це частина простору, утвореного підземними гірничими роботами, яка внаслідок особливостей рельєфу чи конфігурації гірничих виробок залишається незнятою при маркшейдерській зйомці.

А що у нас? Здається, те саме. Те, що не здатні осягнути, – мертвий простір: ніяких тобі розрядів, тим паче блискавок. Звідки ж взятись грому?

Та грім є, краще сказати – громила, бо хто ще може безперестанно тривожити могильний спокій, знищуючи зелені насадження і плюндруючи пам’ятники.

Як повідомив на своїй сторінці у мережі Фейсбук Владислав Габда, на ужгородському цвинтарі крадуть вже не тільки квіти: «Сьогодні, як і кожен вихідний, ми пішли на кладовище, а там вкрали не тільки квіти, але й сосну, яку посадив дід у 50-ті роки. Тепер лежить дід, бабка та мій батько без затінку тої прекрасної сосни, що стояла там десятиліттями нікому не заважаючи, прикрашаючи не тільки могилу предків, але ціле ужгородське кладовище. Огидно!!! Хто ж ці заготовлювачі соснових дощок?»

20476521_1159873364146585_5877938134591830147_n

Чи не з рідні тих металошукачів, які в у 2012 році осквернили могили закарпатського поета, лауреата Шевченківської премії Петра Скунця і колишнього ректора Ужгородського державного університету Володимира Лендьела?

Мертвий простір – живі мертві душі. Ні, без простору. Просто мертві, хоч ще й живі. 

Будьте першим, додайте коментар!

Залишити відгук