Мертве селище, або Як 100 мільйонів будяками заростають

Будяки – замість новоселів. У селищі, збудованому в Тереблі для того, аби відселити людей із Солотвина, через 7 місяців після урочистого відкриття – пустка.

Солотвино – зона техногенної катастрофи. Земля разом з будівлями і, не дай Боже, людьми, може піти з-під ніг у величезні карстові провалля над соляними виробітками.

Але солотвинці, як і очікувалося, не поспішають на нове місце. Хоч його і збудували з нуля та з великими претензіями за 50 кілометрів у селищі Теребля, у тому ж Тячівському районі. 133 помешкання – у багатоквартирних будинках і 17 котеджах, школа на 300 місць та садок на 140, а також обіцянки «усієї інфраструктури»…

Управлінці пишалися: чи не найбільший фінансований державою з часів незалежності комплексний соціальний проект і звітували: буде «цукерочка». Наразі ж лише 9 родин взяли ключі від помешкань. Вартість проекту перевищила 100 мільйонів гривень. Проект, якому так тішився екс-голова ОДА Олександр Ледида, який обіцяв: новосели у Тереблі зустрічатимуть Новий рік, таки став «прожектом». За наші з вами кошти…

Селище урочисто відкрили у листопаді 2013, на церемонію особисто прибув на гелікоптері віце-прем’єр міністр України Олександр Вілкул. Тепер на спеціально для цієї оказії збудованому майданчику – коров’ячі кізяки. 

Не без пафосу урядовець одним із перших заходив у будинки, вітаючи переселенців. Утім, зараз, як бачимо, тут розкошують хіба будяки…

Вікна без фіранок, завмерлі лічильники, засохлі ялинки та чагарники, які захоплюють територію новодобудови… Минуло майже 7 місяців, і картина у селищі, яким пишалася нині вже колишня влада – ледь не як у Чорнобильській зоні відчуження…

Натомість у Солотвині життя вирує навіть у кількадесятьох метрах від урвища. На подвір’ї діда Івана – літні клопоти. У нове селище з обжитого за 50 років місця рушати не збирається. 

Ми спілкувалися з літнім солотвинцем і сім місяців тому, коли планувалося відкриття селища. Тоді дід нарікав: як покинути рідну хату, та й де тримати господарство… Але будинок вже тріснув, та і земля перед ним усе суне потроху, тож, певно, переїздити доведеться – зітхав старенький…

Нині ж чоловік, який сорок літ пропрацював у соляній шахті, котра зараз загрожує забрати під землю його будинок, наголошує: тут він вдома, повноправно. А там – ким буде, які документи матиме? «Ні! Не йду! Бо той дім не мій! Бог його зна чий дім! Земля не власна тереблівська, а шефа якогось. А той шеф прийде, мене викине і що?» – каже Іван Криц.

А владі ж казали – люди не хочуть сюди їхати: будинки дрібні, стандартні, немає де тримати господарство та і відриватися від рідної, хоч і непевної, землі не хочуть. Влада не слухала і обіцяла: незабаром тут вируватиме життя. Тепер до діла із наразі мертвим селищем матиме нове обласне керівництво. Воно саме приїхало у «робочу поїздку». У найживішому об’єкті селища – у школі – відбулася нарада. Місцеві керівники розповіли про проблеми: по-перше, неясно що кому належить. А з водогоном, доповідають, напартачили: мало що з перебоями, негаразд і з водовідведенням, так іще і неякісна вода – солона… Мовляв, треба ще час і – ще гроші.

З водопостачанням обіцяють владнати до вересня. Іще за мільйон гривень. А статус селища і будівель – таки нез’ясований, підтверджує влада.

Валерій Лунченко, голова Закарпатської ОДА, визнає: «Не мають бажання переселятися, бо кажуть – немає якісної води, немає можливості, умов для проживання. І ще є одна проблема – зі статусом об’єктів, з яким повинні визначитись. Для цього селищна рада повинна взяти на баланс об’єкти». Коментуючи, «губернатор» говорить: потенціал у селищі вбачає великий, до того ж, нові садок і школа, які тут є, це майже розкіш для області. Але визнає: проблеми із будівництвом – наявні.

Перспектива переселити солотвинців – півроку-рік – говорить молодий керівник.

Тим часом у  регіоні вже озвучувалися думки – а якщо селище використати для поселення біженців? Керівник області готовий розглядати цю ідею. Але хіба «якщо виникне гостра необхідність». «Вони сьогодні мають статус туристів і тому ми не можемо надати їм окремої можливості, надати житло і так далі. Але це один із варіантів. Який, можливо, розлядатиметься у випадку, якщо питання дуже гостро буде стояти» – каже Валерій Лунченко, голова Закарпатської ОДА.

Що цікаво, на нараді присутній і чиновник, який і відповідав за будівництво селища з самого початку в якості "інфраструктурного" заступника "губернатора" – Віктор Лукеча, якого Лунченко, «успадкувавши», "зробив" директором департаменту житлово-комунального господарства, будівництва та інфраструктури ОДА. Вислуховує про проблеми новозбудованого селища незворушно. Визнає: недоліки у будівництві є. Але на це буцім були об’єктивні причини.

«Цей об’єкт будувався досить складно, такий великий проект… За існування незалежної держави такий проект… на пальцях однієї руки можна порахувати. Є недоліки. Невеличкі недоліки. Я думаю, вони складають максимум один відсоток. І за три місяці ми їх всі, я думаю, підтягнемо» – коментує Віктор Лукеча, заступник голови Закарпатської ОДА. Питання, чи відчуває власну відповідальність за стан об’єкту, вважає, певно, риторичним. А на поставлене навздогін (бо чиновник вже тікає) «Так який же кошторис об’єкту?» кидає дещо загадкове: «офіційно – майже сто мільйонів, неофіційно – 130».

Селищний голова Тереблі Микола Цьока коментує так: «Так. люди ставляться неоднозначно до цього мікрорайону, бо для його будівництва використали кращі землі. Ми провели певну роботу. І більшість уже ставиться позитивно .І – надіються на підтримку держави. Будівництво йде, сподіваюся, воно дасть розвиток села. Звісно, якщо будуть виконані ті питання, які ми підніми. Надіємося на краще».

Селищний голова Солотвина Юрій Ухаль розказує: переїхали 9 родин. 

«Затримка переважно через воду і каналізацію. І є питання про статус житла, який до сьогодні не вирішений. І люди, маючи в Солотвині житло в приватній власності, питають – на яких умовах отримають помешкання у Тереблі. Доки це не вирішено, вони не надто прагнуть переїхати у Тереблю». На питання ж «У тому, що так сталося, що селище пустує та загалом не в дуже доброму стані – причина у зловживаннях з коштами та безвідповідальності влади чи в чомусь іншому?», пан Юрій дипломатично каже: «У мене на це нема відповіді».

Окрім, вважаємо, важливого: хто таки відповість на помітні неозброєним оком зловживання при будівництві селища?!, нас же цікавить ще одне питання: чи чекатимуть солотвинці, доки нова влада «підтягатиме недоліки» і зробить нове місце придатним для життя?.. Сім місяців тому, коли влада колишня відкривала селище у Тереблі, ми завітали в гості не лише до діда Івана, а й до чоловіка, який живе найближче до урвища. Тоді пан Михайло, сільський різник, хоч і нарікав, що в Тереблі нема умов (та і роботу свою виконувати не зможе – подвір’я не пристосоване), все ж погоджувався – переселятися треба. Цього разу господаря нема вдома. Але на його подвір’ї вирує життя: кури, індики й навіть голуби, худобина у хліві. І – повна дровітня. Вочевидь, зимувати господар планує все ж у Солотвині…

І тут знову ж таки питання до влади: чи таки не варто таки більш предметно розглянути тереблянське селище як місце потенційного притулку для біженців?..