Лукавий полакомився

Здавалося б, чортівня вселяється в людей лише в голлівудських «страшилках». Шість демонів Емілі Роуз – у вуйни Галини чи шовгора Василя?.. І зовсім це не пародія на сучасний крайовий лад, запевняють вірники. Медики називають такі паранормальні «штучки» звичайним психозом. Хто налаштований скептично – каже, демони вподобають собі будь-кого, чиї кишені напхані грошима. Хто бачив, як гарчать, звиваються і рвуть на собі одіж одержимі, не забуде такого видовища ніколи.

Злого духа виганяти почали ще задовго до появи християнства. Шамани витанцьовували довкола одержимих, били в ритуальні барабани і просили помочі у добрих духів. В ісламі позбавлялися джина, в іудаїзмі – діббука. За біблійними текстами першим екзорцистом вважають саме Ісуса Христа.

Епідемія одержимості у світі почалася у середньовічні часи. До прикладу, бельгійська черниця запевняла, що одержима вісьмома демонами. Її французька 16-річна колегиня стверджувала, що в неї вселилося 12606 бісів, які до того були грудкою з мух у скляному глечику. Пізніше екзорцизм у Європі «вибухнув» у 70-их роках минулого століття після виходу у світ книги Вільяма Пітера Блетті та однойменної екранізації Вільяма Фрідкіна «Екзорцист». Відтоді демони почали частенько вселятися у людей.

Сміється, плаче біс…

Звідки роги в закарпатської диявольщини ростуть та як ідентифікувати злу силу, добре знає отець Льонгін, екзорцист Мукачівської греко-католицької єпархії. 18 років тому він переїхав із Польщі до України. Жив і провадив богослужіння на Вінниччині, Тернопільщині, Житомирщині. Нині його домівкою стало Закарпаття. До отця приходить чимало людей – більшість із душевними ранами або недугами, вилікувати які втратили всяку надію.

Церква вчить, що одержимість є результатом гріхів і спіритичних сеансів. Той, кого «уподобав» собі нечистий, може про це й не здогадуватися. Корчити його не буде, звиватися вужем у храмі теж. Першим «дзвіночком» про біснуватість можуть стати думки про огиду і ненависть до Бога у самій святині. Отець Льонгін розповідає, що спершу злий дух ховається, а тільки-но розпочинається молитва – проявляє свою силу. Основні симптоми одержимості – це смуток, журба, агресивність, небажання жити, думки про самогубство. Коли вичитує одержимого, той може сміятися, ридати, лаятися, битися, блювати, дерти на собі одяг, розмовляти незрозумілою мовою, іншим голосом…

Отець Льонгін каже, що справжні випадки біснуватості вкрай рідко трапляються. Ще важче відрізнити психічне захворювання від одержимості. Тому нерідко він відправляє людей до знайомих психологів. «Ми мусимо розпізнати злого духа, докопатися до першопричини, чому демонічна сила впливає на людину, коли і за яких умов це розпочалося – тобто з’ясувати: це справді одержимість чи психічний розлад. Злий дух ніколи не хоче, аби про нього знали. І якщо людина приходить до мене й каже, що одержима, то це вже свідчить про зовсім протилежне. Тому маємо з різних боків оцінити ситуацію».

Самому екзорцизму передує затяжна до нього підготовка. Найперше отець Льонгін ретельно вивчає всі обставини. Потому читає благальні молитви. Як вони не допомагають, у бій вступають молитви на звільнення від злого духа. «Молитва екзорцизму є молитвою не одного священика, а цілого храму й скерована проти діяльності злого духа. Екзорцизм відбувається тоді, коли є безпосередня атака на людське тіло, і тривати може годинами, а то й роками. Самотужки позбутися злого духа людині не під силу. Проте вона може з ним боротися – за допомогою релігійних практик, євхаристії, змирення… Охороняє молитва. Боже Слово очищує наші думки і серце, захищає нас».

«Підхопити» біса людина може на магічних сеансах у ворожок та екстрасенсів, навіть через музику і йогу. «Як приходить хтось до магів із хворобою – ті її не вилікують, а лишень перенесуть недугу в іншу сферу. До прикладу, болить рука. Прийшли до ворожки, та начаклувала – і рука боліти перестала. Але з часом дає про себе знати печінка. Що робити – знову до ворожки, хай «лікує». Сатана може чинити дива, але фальшиві.

Християнин не вміє фільтрувати потоки енергії під час занять йогою. Зовсім інша справа – той, хто виріс у цій культурі. Демонічна сила може проникнути й через «мертву», важку музику, котра впроваджує нас ніби у транс і не виводить із нього, провокує агресію… Справжня музика – як кольори природи, прекрасна, дає надію, любов».

«Майже із 90 % краян виганяли нечисту силу, – розповідає отець Владислав Ігнатишин, професор Богословської академії імені Теодора Ромжі. – При хрещенні у православній та греко-католицькій церквах традиційно читають молитву заборони. Це ніщо інше, як екзорцизм. Священик під час молитви дмухає на дитинку і закликає нечистого покинути її тіло, навіть духа називає, якого виганяє. Тож у цьому плані кожен священик є екзорцистом. Проте демон може повернутися. Людина грішить, втрачає свою стійкість до злої сили, нею легко маніпулювати. Утворюється ніби канал – ми самі дозволяємо це злому духу».

Злий дух попутав

Позаминулого року наприкінці вересня «голос у голові» наказав 28-річному жителю Ужгорода вбити рідну матір. На Хмельниччині 23-річна жінка відрізала голову звичайним кухонним ножем своєму 5-місячному синові, бо думала, що він диявол. У російському Воронежі батьки вирішили, що в їхню 25-літню доньку вселився диявол і… затоптали її на смерть. І таких випадків – тьма.

Римська католицька церква занепокоєна: люди стають дедалі агресивнішими і неврівноваженими, а тому гостро потребують екзорцистів. Нині за розпорядженням Папи Римського Бенедикта XVI кожен католицький єпископ повинен мати у своїй дієцезії декількох екзорцистів. У Папському університеті у Римі запровадили відповідні кількамісячні курси. Американська католицька церква якось навіть організувала в Балтиморі майстер-клас з екзорцизму, аби збільшити кількість професійних борців із демонами. Бісів виганяють навіть у форматі телешоу – як це зробив американський євангеліст в ефірі телеканалу NRK. У всьому світі відкриваються спеціалізовані центри екзорцизму, проходять міжнародні конференції. Торік в Українi на Івано-Франківщині вперше провели з’їзд священикiв-екзорцистiв. Отець Владислав Ігнатишин каже, що екзорцистів у Закарпатті не готують, проте на лекціях про одержимість майбутнім священнослужителям розповідають.

Інша справа – шарлатани у рясах. Телеканал «1+1» у грудні 2010-го показав сюжет про те, як українські церкви заробляють гроші на потойбічній силі. Зокрема, йшлося про те, що клієнтами деяких українських екзорцистів є насамперед заможні «одержимі» високопосадовці, бізнесмени та військовослужбовці. Журналісти з’ясували, що в деяких церквах звільняють від диявола зовсім не по-християнському. До прикладу, в церкві Пресвятої Богородиці в Бортничах за кожен сеанс «одержимий» мав сплатити по 35 гривень. Страшна конкуренція і в Інтернеті – тут пропонують вигнати диявола за 18 разів від 120 гривень за один сеанс. Отець Льонгін засуджує такий бізнес. «Як пожертви за вдячність, церква може приймати гроші від вірників на добрі справи. Проте відучити людей за все давати гроші тяжко – звикли. За молитву не платять».

Не демон, а психоз?

Не все те одержимість, що гавкає, м’явкає і кукурікає й одяг на собі рве, – запевняють лікарі. Сучасна медицина розглядає одержимість як психічний розлад. Одержимі мають симптоми істерії, психозу, маніакального синдрому, синдрому Туретта, епілепсії, шизофренії.  Іноді в недужого трапляється демономанія, нарцисизм – б’є себе в груди, що біснуватий, аби звернули на нього увагу. Зцілення через екзорцизм медики пов’язують з ефектом плацебо або самонавіюванням.

Мар’ян Галеєв, лікар-психіатр Ужгородського психоневрологічного диспансерного відділення ЦМКЛ каже, що з медичної точки зору це насамперед прояв психозу. «Пацієнти у нас різні, але розголошувати їхні діагнози не можемо. Не заперечую одержимість як явище, та це може бути й звичайне психологічне захворювання. Екзорцизм балансує на межі патології і паранормального  явища, між розумом і вірою – пояснити дещо людина просто не в змозі».

Нещодавно світ побачила книга головного ватиканського борця зі злим духом Габріеле Аморта про екзорцизм. Отець Льонгін каже, з одного боку це добре, що з’являється така література, бо справді може комусь допомогти. Та з іншого – люди читають про симптоми одержимості і намагаються відшукати їх у собі – чи то аби «списати» всі свої душевні проблеми й негаразди в житті на демонічні сили, чи просто через параною…

Наразі ж отець Льонгін продовжує шукати психіатрів і психологів із «християнською думкою», які б адекватно ставилися до явища одержимості. «Церква украй потребує співпраці з медиками, аби ті могли оглянути людину, котра вважає себе біснуватою, з’ясувати, чи часом то не хвороба. Екзорцизм – не публічна справа, не «показуха» й не така вже й містерія. У фільмах часто все перебільшують, перекручують. Насправді ми не маємо боятися злого духа. Часто його образ – це ніби собака на ланцюгу. Пес гавкає, лякає нас, але зробити нічого не може, бо ж прив’язаний. Та тільки-но ми наблизимося до нього, він укусить».