Наша зустріч стається не заплановано… Привітно усміхнений чоловік знімає окуляри, міцно потискає руку: "Ласло Зубанич, дуже приємно!". Голова Демократичної спілки угорців України (UMDSZ) бездоганно володіє українською мовою, вправно добирає слова і доброзичливо дивиться в очі. Секрет такої досконалої здатності до комунікації відкривається одразу:
– Я тривалий час керував газетою в Берегово, тому із журналістикою знайомий, так би мовити, безпосередньо. А оскільки у нашого видання була і українська версія, то працювати доводилося у двох "форматах". І зараз продовжую писати…
Оскільки спілкуємося в Ужгородському замку, за кілька день після масштабної акцій "День музеїв", що плавно перейшов у насичену музейну ніч, говоримо, головним чином, про те, чому організація, яку очолює пан Ласло, взялася за фінансування такого, відверто не вигідного у бізнесовому сенсі проекту?)
– Про те, що акція потребує підтримки, ми дізналися ще у середині квітня. На той момент коштів в обласному бюджеті для цього не було передбачено, власні зароблені кошти музей змушений зараз акумулювати для відновлення дерев’яного мосту, організатори звернулися до нас із пропозицією про співпрацю. Оскільки основна мета діяльності нашого товариства – підтримка і розвиток культури, то ми не могли залишитися байдужими… Урешті, фантастична локація, місто проведення – столиця Закарпаття – і надійність організаторів, які не раз демонстрували уміння і здатність проводити такі заходи – усе це стало вирішальним для того, аби сказати: ми беремо у цьому участь!
Розлога і щира відповідь одразу викликає кілька питань. Одне – почути із уст керівника угорського товариства визнання Ужгорода "столицею Закарпаття", майже, несподівано. Ще одне – у мультикультурній програмі заходу, який тривав, майже, добу, наскільки розумію, не було угорського колективу, що не стало на заваді співпраці…
– А Ви знаєте, були такі люди, які вже задавали це питання, щодо відсутності угорських колективів. Скажу так: ми не робимо різниці між тим, якою мовою розмовляють люди, що живуть у цьому краю. І цей захід – не єдиний приклад. Якщо є рішення долучитися до ремонту дитячої обласної лікарні, чи облаштувати спортивний майданчик для університету, ремонт гуртожитку, слід порахувати, скільки і які діти лікуватимуться, житимуть чи гратимуть у футбол, якою мовою розмовлятимуть, як Ви гадаєте? Не повинно бути сегрегації (штучного відокремлення групи населення – ред.) і ми її не робимо!
У процесі розмови з’ясовується ще одна цікава деталь – бабуся й дідусь однієї з родинних ліній пана Зубанича – із гірської Міжгірщини – Келечина, тому, каже, добре розуміється на багатьох нюансах і закарпатської історії, і закарпатського менталітету…
– Що ж до "столиці Закарпаття", то так – звичайно, це Ужгород! Ну, по-перше, не може бути справжнім містом населений пункт, де населення – менше, ніж 100 тисяч. Я дуже люблю Берегово, живу неподалік, але там, як у справжньому селищі, життя обідньої пори завмирає. Винятком є, хіба, базарні дні. – Широко всміхається пан Ласло. – А Ужгород – це університетське місто, тут багато молоді, тому так важливо проводити заходи, що будуть цю молодь цікавити, робити кращою, освіченішою!
Я розумію, сьогодні для цілої родини провести день у музеї (а це – не тільки вхідні квитки, але й супутні витрати) – суттєвий удар по кишені. І, давайте будемо відвертими, не завжди є така звичка! Тому звичку треба виховувати ну, і робити усе, щоб була можливість людям відвідати музейний заклад безкоштовно.
Наскільки я розумію, у День і ніч музеїв цього року Ужгородський замок відвідало більше 12 тисяч людей! Будемо відвертими, у такій зацікавленості важливою була не лише насичена культурна програма, але й те, що вхід на усі заходи був вільним! Тому, не буду відкривати усі таємниці, але ми хочемо продовжити роботу у цьому напрямку. І оскільки у музею, який має чимало невирішених питань, самотужки не вдасться провести таку акцію, ми маємо намір активно долучитися. Ну, а те, що тут уміють організовувати заходи такого масштабу на високому рівні, ми мали можливість переконатися неодноразово!
Зауважу, у тому, що Ужгородський краєзнавчий уміє дивувати, можна переконуватися чи не щороку! Музейна ніч наповнює середньовічні мури вишуканим хоровим співом (Мукачівський хор хлопчиків, керівник – В.Волонтир), елегантною хореографією, і знайомить відвідувачів із колективами, що заслуговують на популярність і повагу. Чого вартий, приміром, цьогорічний дебютант програми Ужгородського замку – колектив "Зіраті Зефірчик" (керівник – Т.Ардельянова), який по-справжньому запалив нічний простір Ужгородського замку. Що ж до популярного бального колективу "Грація" (керівник – О.Мишко), то й тут, судячи із захоплених виразів облич глядачів, багато хто відкрив для себе естетику бального танцю, який дійсно є у маленькому, хоча й по-закарпатськи столичному Ужгороді.
Що ж до майбутніх намірів співпраці UMDSZ із колективом Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім.Т.Легоцького (а мусимо додати, що незмінним партнером у цій роботі є й Закарпатська обласна благодійна організація "Центр підтримки угорської культури Закарпаття"), то тут вдалося дізнатися, що матиме вона потужну історичну складову. А тут уже фаховий історик Ласло Зубанич, вочевидь, береться до улюбленої теми…
– От ми говорили про особливості Ужгорода як міста студентів. Але ще його цікавинкою є величенна історія, наповнена багатьма непересічними особистостями, драматичними подіями, загадками, якщо хочете. І для того, щоб зберігати культуру, про яку ми сьогодні говоримо і складовою якої є історія, слід цю історію знати. Знати і пам’ятати тих людей, які відіграли у ній ключову роль, і завдяки яким сталося і склалося так, як склалося. Вони не завжди були героями, і точно не були бездоганними! Серед князів траплялися злодій і фальшивомонетники, приміром. І усе це – надзвичайно цікаво, але мабуть, уже для наступної розмови…
Час спілкування із, як виявилося, колегою, спливає, правда, непомітно. А що колега, на відміну від багатьох із нас, володіє ще й професійними знаннями в певній сфері, перетворює спілкування на процес пізнання, до певної міри. Звичайно, ми не оминаємо політичних питань (а як без них?), визначаємо маркери майбутньої співпраці… Ну, але це дійсно – для наступної розмови, яка, сподіваюся, таки відбудеться!
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.