Держава – це ми. Фраза відома і далеко не нова, проте в сучасних реаліях кожен трактує її на свій смак. Що ж воно означає насправді? Як функціонують державні інститути України, в чому суть розподілу гілок влади і взагалі – що ж таке є ота сама влада? На жаль, більшість громадян цього не розуміють. Ба більше – навіть не намагаються зрозуміти, уявляючи владу як такого собі царя-батюшку, що сидить десь там Київських пагорбах і здатен на власний розсуд вирішувати всі питання.
А насправді ж державний устрій це складний механізм, а його робота – ціла наука наука. Корисна для всіх громадян, а найбільше для молоді. Яка ось-ось підросте і приїде її час ставати до керма державою. І саме з метою продемонструвати молодим, розумним, активним представникам молодого покоління механізми функціонування держави була організована цього місяця безкоштовна екскурсія учнів 10-11 класів Закарпаття до Києва. Не просто до столиці, але до самої Верховної Ради України. Де ж ще краще знайомитися з основами парламентаризму?
Як це відбувалося? Спочатку ініціативна група розповсюдила в навчальних закладах та соціальних мережах інформацію про захід і заклик до старшокласників заповнити в онлайні спеціальну анкету. В якій пропонувалося трохи розповісти про себе, а також – про своє розуміння структури державотворення, поділитися власним баченням найголовніших проблем країни, поставити актуальні питання можновладцям тощо.
Вже з заповнених анкет були відібрані 21 найцікавіша, найвдумливіша, найактуальніша. І саме їхні автори були обрані комісією до складу групи. Домовилися з батьками, познайомилися з дорослими супроводжуючими, вислухали інструктаж, сіли до вагону – і в путь!
Як один з супроводжуючих зізнаюся – відповідальність за дітей і за розпочату справу відчували всі. І певна настороженість, готовність до будь-якого варіанту подій була також у всіх. Але подальший перебіг подій виявився вдалим і перевершив найоптимістичніші сподівання. Дорогою від Ужгорода до Сваляви учні швидко перезнайомилися, встигли потоваришувати і знайти собі спільні цікаві заняття. А саме – почали грати у відому психологічну гру “Мафія”. Хто з читачів ще не чув про таку – пошукайте, ознайомтеся, не пошкодуєте.
Гра ця колективна, чим більше учасників – тим цікавіше. Відтак, коли наш потяг рушив з Воловця, майже вся весела компанія тісно збилася в двох купе, звідки лунало лише щось на кшталт “Наступає ніч, місто засинає, прокидається мафія”. І так до пізньої ночі!
Пробачте нас, випадкові попутники. Ми знаємо, що у вагонах увечері треба говорити пошепки, аби нікого не турбувати. І старші групи робили все, щоб всі дотрималися цього режиму. Але… Понад 20 зацікавлених старшокласників. Нові знайомства. Цікава гра. Ну хіба ж втримаєшся?
А зранку нас зустрів Київ. В якому, цілком очікувано, було дещо холодніше, ніж у нас. Проте групу зустрів екскурсійний автобус. Сніданок відбувся в дуже цікавому закладі в самісінькому центрі столиці. Назву не напишу, щоб нас не дорікнули рекламою, але варто розповісти про ідею закладу. У цього ресторану, виявляється, аж 500 власників. Так, півтисячі людей “скинулися”, зібрали кошти, обрали занедбане приміщення, привели його до ладу, встановили обладнання і таким чином з’явився справді громадський ресторан. А 80% прибутку спрямовують на розвиток міста. Кожен з залів якого носить назву одного з районів Києва. Є Поділ, є Русанівка. А нам дісталася… Троєщина. Культовий район, чи не так?
Молодим гостям ресторан запропонував… вівсянку. Так-так! І зізнаюся, я сам, та й більшість школярів подивилися на це спочатку дещо, скажімо так, скептично. Ну не відноситься вісянка до улюблених делікатесів. Навіть така незвична, з грибами.
Проте скепсис зник з першою ложкою страви. Присягаюся, це була найсмачніша вівсянка з усіх, що я їв! Вже не знаю, якою магією користуються кухарі закладу, але точно без неї не обійшлося. Ще нас на цій Троєщині частували сирниками або панкейками з бананами і карамеллю. Теж смачно.
А потім – екскурсія містом. Собори, пам’ятники, Майдан Незалежності, Володимирська гірка, інші видатні та історичні місця – в Києві є, на що подивитися.
Ужгородці! Ви часом любите жалітися на автомобільні затори в своєму місці. Забудьте раз і назавжди! Справжні “пробки” можна побачити саме в столиці. А от паркувальні “олені” цілком аналогічні нашим. Наприклад на фото нижче побачите червоний мікроавтобус, через “оленізм” водія якого (гикавка би го трафила) ми втратили добрих півгодини біля Золотих Воріт: наш автобус просто не міг втиснутися, а позаду вже закоркували дорогу інші авітівки.
Проте не забуваймо, наша основна мета – знайомство з владою, тому, оглянувши відомий Будинок з химерами (Адміністрацію Президента)…
…прямуємо просто до будівлі українського парламенту.
Тут школярів-земляків зустрів народний депутат Роберт Іванович Горват. Завдяки якому, власне, і відбулася ця поїздка.
Він провів гостей по лаштункам парламенту, показав сесійний зал…
…а потім провів справжній круглий стіл, під час якого учні ставили найрізноманітніші питання, цікавилися подробицями законотворчої роботи, обов’язками депутатів і навіть прихованими від загалу нюансами.
Віддамо належне – Роберт Горват відповідав відкрито, докладно, компетентно і цим буквально підкорив екскурсантів.
– Насправді в Київ я міг поїхати скільки завгодно, – поділився з нами враженнями один з учнів, – а от потрапити до Верховної Ради, побачити все на власні очі, розпитати депутата і отримати від нього докладні відповіді і роз’яснення – це дійсно надзвичайно цікава подія.
Враженим залишився і закарпатський нардеп.
– Це справді розумні, вдумливі, перспективні діти, – прокоментував він зустріч, – те, що вони є, дає впевненість в майбутньому країни. Щиро вірю, що колись хтось з них потрапить до Ради не на екскурсію, а в якості обраного депутата. Якщо сьогодні вдалося їх надихнути – я буду дуже радий.
І хоча розмова тривала досить довго, часу все одно не вистачило, щоб обговорити всі питання, які цікавили закарпатських старшокласників. Відтак просто в залі парламенту народилася ідея провести ще одну зустріч. Цього разу вже в Закарпатті, на природі. І поєднати приємне з корисним – наприклад, навести порядок і прибирати сміття десь на природі. А потім, за бограчем (ну як без цього в Закарпатті?) продовжити спілкування.
На тому й домовилися. Зазначу, що на зворотньому шляху у вагоні було значно тихше: день був переповнений враженнями, емоціями, та й подолали пішки чималу загальну відстань, тож повечеряли піццою і позасинали під стукіт колес доволі швидко.
Що ж, чекаємо продовження!
P.S. Обід в легендарній їдальні Верховної Ради, зізнаємося, вразив не дуже. “Столовка як столовка”…
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.