«Культурний ландшафт» Ковача заінтригував (ФОТОРЕПОРТАЖ)

24 жовтня в ILKO Gallery в Ужгороді персональну виставку «Культурний ландшафт» презентував ужгородський художник – філософ Павло Ковач.

За кілька хвилин до її відкритя ще клеїли букви до текстів на стінах, сам художник ходив зі склянкою води, наливаючи її на шматки металу, які тут слугували за експонат. Ще й залюбки коментував: «Це, можливо, перші водопровідні труби в Ужгороді. Без води вони не живі. Ну от, а тепер добре». Десь далі – червоно – чорний живопис із анотацією про… парадички і пасулю в селі Осій на Іршавщині. Східцями вище – вже біблейно – житейська історія, перед прочитанням якої можете погортати на підставці стару книгу. І ще багато «ковачівського» живопису, експонати, тексти на стінах, які відвідувачі читали й читали…

В анотації сам митець, який є учнем відомого ужгородського художника – філософа Павла Бедзіра пояснив: ««Культурний ландшафт – позначено як місце, де людина та природа зустрілись у співіснуванні протягом тисячоліть, що позначилось в характері ментального та вербального, виразилось у віруваннях, легендах, обрядах, релігії, та стало спадщиною теперішніх і прийдешніх поколінь. Власне, реальність видима та уявна, мислима та чуттєво-емоційна стала предметом творчого натхнення даної виставки». Тут живопис та об’єкти складаються з кількох проектів, зроблених в різний час, але об’єднані за ідеєю та умовно розмежовані “між першим та другим поверхами”. «Зробити – щоб бачити! Створити – щоб згадати!», – каже митець про власну виставку.

На відкритті мистецтвознавець Михайло Сирохман зазначив, що вважає Павла Ковача одним із найцікавіших художників 90- х 20 ст. – поч. 21 ст. «Чому? В 90-х Ковач робив одне за одним якісь відкриття, були нескінченні дослідження мови, форми, ліній. І народжувалися періоди: міфологічний, крейдяний, антропологічний, теологічний. Це я, звісно, фантазую. Але дійсно, періоди у його творчості можна по – різному трактувати –  знаковий чи період знаків і т.п. Була в нього навіть виставка «0-10». Що Ковач подарував особисто мені? Це щастя, відчуття чогось незвичного. Мені глибоко цікаво, коли малює Ковач, і коли він щось виставляє. Таке враження, що всіма роботами (а може й не всіма) підсумував все, що робив».  

Натомість сам художник резюмував: «Я радий, що я є. Я радий, що моя мати проміняла розкішну Прагу на міжгірську Колочаву, і ми всі «повернулися». Ще була Свобода (село на Берегівщині, де народився художник, – авт.). Це слово «свобода» дає мені її постійно відчувати, це слово для мене є найдорожчим. Я дуже вдячний дітям (Павло й Данило теж художники, – авт.), дружині, яка є надійним тилом»…