Культурні війни

 На останній минулого року сесії Ужгородської міської ради найбільша суперечка між депутатами спалахнула не через бюджетні чи земельні питання, а вперше через проблему культурницького спрямування. Каменем розбрату став Центр словацької культури, урочисто відкритий 1 вересня 2011 року у відремонтованій будівлі ЗОШ № 4. Депутати ніяк не могли порозумітися, які ж словацькі організації краю мають право користуватися приміщеннями Центру, тому спочатку перенесли розгляд   питання на наступне засідання сесії, а згодом і зовсім зняли його з порядку денного.
 То в чому ж проблема, через яку не така вже й велика словацька громада краю не може дійти порозуміння? Варто, мабуть, нагадати, що реконструкція школи № 4 почалася 2008 року – після зустрічі президентів України та Словацької Республіки. Витрати, а це понад 11,5 мільйонів гривень, порівну поділили між собою уряди України й Словаччини, зокрема, у нас кошти виділялися як з обласного, так і з міського бюджетів. 
 В урочистому відкритті школи зі словацькою мовою навчання та Центру словацької культури взяли участь міністр МНС України, лідер Єдиного Центру Віктор Балога, Надзвичайний і повноважний Посол Словацької Республіки в Україні Павол Гамжік, Над¬зви¬чайний і повноважний Посол України у Словаччині Олег Гаваші, інші поважні гості. 
 Однак замість того, аби вповні використовувати  надані можливості, словацька громада не може поділити квадратні метри центру. Кожна зі сторін конфлікту має власне бачення ситуації, тому, аби максимально об’єктивно змалювати проблему, «Замок» подає думки всіх зацікавлених у її вирішенні осіб. 
 «Якби не «Матіца», не було б і Центру»
 Почати, мабуть, варто з Обласної культурно-освітньої органі¬зації «Матіца словенска» та її голови Йосипа Гайніша. Пан Гайніш запевняє, що «Матіца словенска» працювала над питанням відкриття школи зі словацькою мовою навчання близько 15 років, лобіювала це питання на найвищому рівні, сприяла залученню для капітального ремонту будівлі школи 500 тис. євро зі словацького бюджету, тому нині може упевнено сказати, що, якби не зусилля членів організації, ані школи, ані культурного центру для словацької громади в Ужгороді не було б. 
 Згідно з рішенням сесії Ужгородської міської ради від 14 травня 2010 року приміщення, призначені для розміщення Центру, були передані для користування саме «Матіці словенській», яка, на думку її очільника, заслуговує на це найбільше. «Нині, коли величезна робота з організації діяльності Центру виконана, – розповідає він, – шість інших словацьких організацій краю захотіли скористатися готовим і почали тиснути на міських депутатів, вимагаючи скасування попереднього рішення. Не знаю достеменно, що вони прагнуть зробити в приміщеннях Центру, але я хочу, аби в його стінах працювала бібліотека з читальною залою, архів, методичний кабінет і технічно обладнаний конференц-зал (для того, аби втілити це в життя, ми плануємо залучити ґрантові кошти)».
 Йосип Гайніш запевнив, що з осені минулого року в ще не до кінця облаштованих приміщеннях Центру словацької культури пройшло вже з десяток культурницьких заходів, зокрема виставка художника Семена Мальчицького. Згідно з розробленим внутрішнім положенням, право проводити у приміщеннях Центру культурно-мистецькі та освітні заходи або зустрічі мають представники всіх словацьких організацій краю: для цього треба лише подати відповідну заявку. Саме тому Йосип Гайніш вважає проблему надуманою і дуже радий, що наразі це питання вирішено взагалі зняти з порядку денного сесії Ужгородської міської ради.
 «Конфлікт у словацькій громаді краю триває багато років»
 Категорично не погоджується з думкою голови обласної «Матіци словенської» депутат Ужгородської міської ради, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри словацької філології Ужгородського національного університету Світлана Пахомова. Вона розповіла «Замку», що тривалий час і українська, і словацька офіційні сторони воліють заплющувати очі на багаторічний конфлікт у словацькій громаді Закарпаття задля збереження привабливого зовнішнього вигляду словацько-українських відносин. Та в питанні Центру словацької культури більшість словацьких організацій Закарпаття, наприклад, Товариство словацької інтелігенції Закарпаття, Ужгородське товариство словаків, Товариство словаків Закарпаття імені Л. Штура, Великоберезнянське товариство словаків «Краяни», Українсько-словацький інститут гуманітарних ініціатив, Українсько-словацьке товариство, Словацька інформаційна агенція в Україні – зайняли принципову позицію про рівне представництво в культурному центрі, яку неодноразово озвучували на різних зустрічах, у тому числі міжнародних. Делегувати свої повноваження в цьому питанні було вирішено Товариству словацької інтелігенції Закарпаття. 
 Світлана Пахомова розповідає: «Перераховані словацькі організації займаються багатопрофільною діяльністю і об’єднують педагогів, митців, бізнесменів, творчу молодь, книголюбів, науковців, перекладачів, студентство. Ця активна частина словацької громади виступає проти того, аби їхній культурний центр представляв голова обласної «Матіци словенської» Йосип Гайніш, адже вважає його людиною з сумнівною репутацією. Саме тому я і мої колеги-депутати переконані, що треба прислухатися до учасників цієї сторони конфлікту (а це переважно молоді люди, які не набули досвіду лобіювання), щоб нашу країну за кордоном представляли чесні, не корумповані особистості. Якщо місто передасть Центр словацької культури у тій чи іншій формі під патронат «Матіци словенської», то конфлікт усередині словацької громади лише загостриться. Тому замість співпраці та консолідації ризикуємо мати конфронтацію, спровоковану поспішним рішенням Ужгородської міської ради».
 «Сім організацій не можуть одночасно відповідати за Культурний центр»
 Примирити обидві сторони намагається міська влада. Зокрема, заступник міського голови Юрій Беляков наголошує, що він також виступає за те, аби всі словацькі організації краю мали доступ до цих приміщень, але одна з них, безперечно, мусить бути відповідальною за Центр словацької культури, «аби в семи няньок не було дитя голодним». «Нині такі повноваження належать організації «Матіца словенска», – зауважує він – і це, вважаю, є правильним, адже вона багато зробила для відкриття школи і Центру, й добре себе зарекомендувала. Наскільки мені відомо, доступ до цих приміщень мають представники й інших словацьких організацій, але якщо вони принципово не схочуть співпрацювати, то завжди можуть продовжувати діяльність у Центрі культур національних меншин Закарпаття, яке працює на Православній набережній». 
 Не схотіли висловитися щодо конфлікту лише у Генеральному консульстві Словацької Республіки в Ужгороді. Після кількох днів роздумів «Замку» повідомили, що їм треба проконсультуватися у цьому питанні з Міністерством закордонних справ Словаччини.