Кращу звірину Закарпаття — у приватні руки?

«У структурі держпідприємства «Берегівське лісове господарство» є цікавий підрозділ – мисливське лісництво «Нове Село». Тут у вольєрі, тобто в огородженому лісі площею 1475 гектарів, зуміли зібрати всю звірину, яка водиться в низинних лісах Закарпаття: благородного карпатського оленя, лань, косулю європейську, кабана дикого. А також дрібнішу дичину: зайця-русака, борсука, лисицю, фазана, «червонокнижного» дикого кота. Через вольєр протікає річка Мертвиця. Вода в ній майже стояча, але це не заважає «господарювати» в її сплячих вирах видрі європейській, також занесеній до Червоної книги. А окрасою «Нового Села» є, звичайно, неперевершеної грації олень благородний: 18 голів, з яких дев’ять самців, решта – олениці й молодняк; а також довірливі й допитливі лані – їх ціле стадо, понад 130 особин».

Наведена цитата – з довідки до статті у парламентському виданні «Голос України» у липні 2011-го. У ній директор держлісгоспу Михайло Лакатош розповідає, що європейських ланей – 20 голів, господарство закупило у 1996 році. З них і розмножилися нинішніх 130 копитних. Тварин продавали навіть у центральні області України. Зиск, за словами лісничого лісомисливського лісництва "Нове Село" Євгена Дурдися, невеликий – лані постійно потребують догляду та підгодівлі, у тому числі й ліків, харчових добавок, а за проданого дво-трирічного самця виручають до п’яти тисяч гривень, за самку – до семи. У 2004-му, як повідомляли численні ЗМІ, саме з Берегівського держлісгоспу привезли козуль та олениць в околиці дачі Віктора Медведчука, яка зводилася біля Жденієва на Воловеччині.   

Та головна функція таких розплідників – поповнення популяції тварин. У тому ж матеріалі заступник начальника Закарпатського облуправління лісового і мисливського господарства Володимир Машура розповідає: якщо 1990 року на всій залісненій території області налічувалося 4100 оленів, то нині – лише 2316 голів. При тому, що фахівці вважають оптимальною щільність оленя в межах 3500 голів.

І ще одна цитата з тієї ж публікації: «До позитиву зараховують і той факт: поки що в краї немає жодного приватного мисливського господарства, як немає й монополіста. А найбільші угіддя – понад 450 тисяч гектарів – належать членам Українського товариства мисливців і рибалок, а також низці колективних. Державних лісомисливських господарств в області аж шість, серед них і вольєр «Нове Село».

Можливо саме після публікації у виданні Верховної Ради комусь на Закарпатті прийшла «світла» думка «виправити» ситуацію. Точніше – повернути її собі на користь. Звичайно, комусь з тих, хто має важелі втілити задум у реальність. З тих — любителів природи, для кого найвища гармонія – зелене шелестіння у власних кишенях, а шматок лісу, власні мисливські угіддя — модний елемент джентльменського набору у житті, успішного в сенсі і влади, і грошей.

Клуб виріс – як гриб після дощу

Отож, в середині серпня 2011-го відбулися установчі збори громадської організації мисливців та рибалок «Мисливський клуб «Губерт». Уже за тиждень (!) головне управління юстиції області зареєструвало статут клубу, видало свідоцтво №646. Ще за якихось 4 дні (!) з’явилося  письмове завірення державного підприємства «Берегівське лісове господарство» про погодження на використання мисливських угідь терміном на 25 років на території лісового фонду держлісгоспу загальною площею 2252,5 га, а саме в Боржавському лісництві №3 (776 га) та лісомисливському лісництві «Нове село» №1 (1476,5 га). Тут ще раз повторимо початок цитати, з якої почали цей матеріал: «У структурі держпідприємства «Берегівське лісове господарство» є цікавий підрозділ – мисливське лісництво «Нове Село». Тут у вольєрі, тобто в огородженому лісі площею 1475 гектарів, зуміли зібрати всю звірину»…

Виходить, вольєрне господарство, в яке за державні кошти закуповували диких тварин, унікальна збірка у тому числі червонокнижних тварин тепер стануть приватною власністю? Директор ДП «Берегівське ЛГ» у листі-погодженні на використання мисливських угідь скромно зазначає і лише про ланей: «Передача мисливського фонду: «Лані європейські», закуплені за кордоном, в кількості 20 (двадцять) голів; огорожі та споруд буде проведено після отримання дозволу Держагенства України у відповідності до чинного законодавства». Так ніби передаватися мають тільки куплені у 96 році копитні, а не їхні нащадки, які з’явилися відтоді. І ніби державне майно у приватну власність може передаватися, а не продаватися. І ще одна деталь: у щойно згаданому листі зазначено, що він надається на документ №3/07 від 15 .07.2011 року, тобто написаний ЗА МІСЯЦЬ І 1 ДЕНЬ ДО проведення зборів і створення «громадської організації». Отож, формально «Мисливський клуб «Губерт» створювали, коли вже переконалися: «усе схоплено».

Та йдемо далі. Що для добрих мисливців якихось 2 тисячі гектарів? Знайшлася можливість виділити їм ще 825 га сільськогосподарських земель, загалом — 3077,5 га. З цих угідь Берегівське районне товариство мисливців та рибалок раніше користувалося 776 га в урочищі «Чере-Лангодар», 62 га ТзОВ «Айсберг», 112 га ТзОВ «Карпат-вин-Еталон» та 651 га радгосп-заводу «Берегівський», що належать Берегівській міській раді, хоч і знаходяться за межами міста. На останній згаданий шматок погодження за своїм підписом в останній день літа дав голова Берегівської РДА.

Трохи дивно, що погодження керівника Берегівщини не оформлене відповідним розпорядженням, а лише відповіддю на лист ГОТМР «Мисливський клуб «Губерт». Мабуть чиновник вирішив убити двох зайців – і погодитись, аби «на голову не капали» (адже, подейкують, шеф клубу – ду-у-у-же високий посадовець обласного рівня) і в разі, як запахне смаленим, відскочити убік – належного, мовляв, документу не підписував.

Але ж погоджень від сільських рад, біля яких угіддя нової громадської організації, на час, коли питання розглядалося на обласній раді, взагалі не було. Хоча території, де зможуть стріляти мисливці нового клубу —  поруч із селами  Берегуйфолу, Кідьош, В.Береги, Мужієво (Берегівщина), Макарове (Мукачівщина), Горбок (Іршавщина), і навіть чималий шматок вздовж самого Берегова. Зокрема, межі угідь проходять біля автодоріг Берегово-Іршава, Кідьош-Мужієво, Берегово-Затишне, біля складів вибухових матеріалів, водозабірної станції Берегова, Перлітового заводу, тубдиспансеру, ресторану «Чологань», що розташувався у виноградниках неподалік шляху з Берегова до Іршави. Але за необхідних за законодавством 200 метрів від житлових будівель Кідьоша та Мужієва! Те, що дітлахи можуть гратися трохи далі 200 метрів або й старші люди – в рідний з діда-прадіда ліс ходити по гриби-ягоди, худобу пасти чи, наприклад, прямувати до яблуневого саду біля села Кідьош, у кут якого впиратимуться угіддя мисливського клубу – виходить, біда самих селян. На зразок тієї, що спіткала нещасного, який трапився Лозинському з компанією, коли ті їхали мисливськими угіддями депутата.

«Парканізація» лісів

Чому коли всі довкола нарікають на кризу, лісники скаржаться, як хронічно не вистачає грошей, знаходяться рятівні громадські організації, в яких, здавалося б, є ріг достатку? (До слова, наприклад, Тендерна палата, через яку качали мільярди з усіх підприємців держави, теж була громадською організацією.) Один з посадовців лісової галузі якось у пресі пояснював: за офіційними даними, на один гектар угіддя Держлісгосп вкладає 2 тисячі гривень на рік, Українське товариство мисливців та рибалок – тисячу гривень. Найбільше грошей витрачають бізнесмени – йдеться про сотні тисяч і навіть мільйони доларів. Але навіть за таких витрат охочих мати в користуванні мисливське угіддя не меншає.

Чому? Відповідь проста: отримуючи угіддя у довгострокове користування такі товариства можуть бути повноправними господарями цієї території – вирубувати деревину, отримувати доходи від її реалізації без жодних обмежень, обгородити національне багатство парканом, почепити табличку «Приватна власність» і нікого не впускати до лісу; відстрілювати «своїх» тварин… І називатиметься це все красиво, наприклад: «координація охорони та відтворення державного мисливського фонду, розвиток економіки, реалізація інвестиційних проектів, створення робочих місць, розвиток туризму (навіть іноземного!), розширення ринку товарів за рахунок переробки продуктів побічного користування лісом».

Хитрий шлях до «прихватизації» лісу відкрили  зміни до Лісового кодексу, прийняті у 2006 році. Тоді нардепи не зумівши протягнути закон, який дозволяє приватизувати ліси, не опустили руки і якраз придумали таке поняття, як довгострокове користування лісами.  
При цьому не забули наділити новоспечених господарів чималими повноваженнями. «Зрозуміло, що прийняті зміни до Лісового кодексу – лише попередній крок, — вважає адвокат-еколог Дмитро Скрильніков. — Можновладці «застовпили» за собою певні території на 49 років із надією їх привласнити. Принаймні зараз вони мають першочергове право на приватизацію. Зважаючи на довгий термін користування, поводяться вільно – будують котеджі, огороджують територію парканом, чим обмежують конституційні права простих українців. До речі, нинішні технології дозволяють будувати будинки без фундаментів, тож їхні вілли – тимчасова споруда, яка в жодному кадастрі не числиться. Зміни до Кодексу аргументували тим, що відкриватимуть санаторії, рекреаційні установи. Вийшло так, що власник лісової ділянки побудував біля котеджу сауну і це розцінюється, як рекреаційна установа. За нашим моніторингом, явище захоплення лісів набрало неймовірно великих масштабів і охопило практично всю Україну. Скільки лісів відійшло у користування, складно сказати, оскільки все відбувається тишком-нишком. Фіксують щось лише лісгоспи, натомість жодної згадки в земельному кадастрі, оскільки змінами депутати зуміли відірвати ліс від землі. Ці та інші правові колізії в подальшому можуть лише зіграти на користь тих, хто захоплює. Якщо зараз промовчати, то ліс незадовго буде практично неможливо повернути».

Граблі випробувані. Охочих – не меншає  

За підсумками круглого столу, що відбувся 24 лютого 2011 року в представництві Світового банку, фахівці виробили пропозиції щодо вдосконалення законодавства та практики його застосування щодо довгострокового тимчасового користування лісами (ДТКЛ). Насамперед необхідно внести низку змін до Лісового кодексу України. Зокрема: обмежити максимальний термін надання лісу у ДТК до 10 років; заборонити виділення в користування особливо захисних лісових ділянок, розташованих на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, земельних ділянках, де виявлені об’єкти Червоної та Зеленої книг України, об’єкти регіональних списків рослинних угруповань, а також об’єкти флори та фауни, охорона яких передбачена міжнародними договорами, що ратифіковані Україною. Запровадити конкурсну (аукціонну) систему реалізації прав на укладення договорів ДТКЛД. Одержані кошти спрямовувати на реалізацію інвестиційних програм з розвитку рекреаційного лісокористування відповідних регіонів. Запровадити окрему норму, згідно з якою категорично заборонити будь-яке обмеження прав громадян на вільний доступ до лісів (крім випадків, передбачених законом). Виключити з числа суб’єктів довгострокового тимчасового користування лісами фізичних осіб (громадян України, осіб без громадянства та іноземців), які не є підприємцями. Запровадити регламентацію господарської діяльності тимчасових лісокористувачів, зобов’язавши їх розробляти плани розвитку лісових ділянок та здійснювати їх впорядкування. Пропозицій ще багато, от тільки чомусь ніхто не спішить зважати на них і нарешті навести лад у наших лісах. Звичайно ж тому, що ті, від кого це залежить, не стануть рубати курку, яка несе їм золоті яйця. Хоча іноді кулі «потужних» мисливців потрапляють не лише у сільських блаженних, а у кушнарьових…

Здавалося б, скільки вже гучних скандалів було по всій Україні з подібними мисливськими майже приватними територіями. Найрезонансніші тільки за останні два роки:

–  Миколаївська область, Коблевський район, 2009 рік, у тимчасове користування передано лісові ділянки, які були пляжною зоною Чорноморського узбережжя. Конфлікт виник між керівниками баз відпочинку та тимчасовими лісокористувачами. Причина – лісокористувачі обмежили доступ на територію пляжу відпочиваючим, висунули фінансові вимоги керівникам баз відпочинку;

– Черкаська область, Канівський район, 2010 рік. У тимчасове користування передано лісові ділянки на березі Дніпра. Конфлікт виник між місцевими жителями та тимчасовими лісокористувачами. Причина – лісокористувачі обмежили доступ у лісовий масив місцевим жителям;

–  Львівська та Харківська області, 2010 рік. Тимчасові лісокористувачі не пускали в ліси людей, здійснювали самовільне будівництво.

Журналісти одного з видань «вирахували»: у Канівському районі Черкаська ОДА в оренду на 49 років приватним компаніям передала 16 га лісу (!) для «вивчення польоту комарів і комах». Орендарі мали сплачувати 37 грн орендної плати на рік за гектар. Глибокі дослідження в галузі науки перервала перевірка, яка, за словами правоохоронців, може обернутися для «науковців» і тим, хто їм сприяв, кримінальною справою.

 Зрештою, і на Закарпатті були спроби «прихватизувати» чималі ділянки лісу. Однак вони не закінчилися нічим добрим навіть для мисливського клубу «Кремінка», який пов’язували з «дорогим» нашим земляком Нестором Шуфричем. Однак усе це чомусь і далі не зупиняє «любителів природи» вк