Костянтин Томільченко мріє навчити танцювати персонажів Гоголя

Ім’я українського хореографа Костянтина Томільченка стало надзвичайно популярним, завдяки талантшоу. Та й сам він не приховує: телебачення дало потужний поштовх розвитку танців в нашій країні. Крім того, саме допомога телевізійного каналу зіграла вирішальну роль у самій можливості здійснити постановку першого 3D мюзиклу «Барон Мюнхгаузен». Як би там не було, але звістка про приїзд модного хореографа, креативного продюсера каналу СТБ, режисера-постановника мюзиклу «Барон Мюнхгаузен» в Ужгород, судячи з кількості переглядів в інтернеті, стала ТОП-новиною. Незважаючи на інтерес оточуючих, викликаний його персоною, Костянтин Томільченко виявився простим і невибагливим у спілкуванні. Враженням від спілкування з тонким інтелектуалом, книголюбом і кіноманом uzhgorod.in ділиться зі своїми читачами.
 – Мета Вашого приїзду в Ужгород – проведення майстер-класів. Чи можливо за такий короткий час навчити чому-небудь?
 – Потужний поштовх цьому рухові в Україні дали талнтшоу, розкручені каналом СТБ. У мене, особисто, ставлення до майстер-класів двояке. По-перше, після такої популярності, селами і долами країни почали кружляти хоч трохи «засвічені» учасники. Не завжди уроки, які вони викладають, є професійні, оскільки хлопці самі ще мало що вміють. З іншого боку, позитив процесу – в бажанні людей рухатися, відчувати ідею постановки, він дозволяє їм ставати більш розкутими, впевненими, якщо хочете – красивими. Я вкрай рідко виїжджаю в глибинку, тому для мене – це досить сміливий і цікавий, своєрідний експеримент …

– Він вдався?
 – Мені було дуже цікаво. Ми з Наталією Кротової (виконавиця головної партії в мюзиклі «Барон Мюнхгаузен», адмін.) Приїхали на запрошення Студії сучасного танцю «БЛІЦ». Скажу відверто: сама можливість існування танцювальної школи в такому маленькому місті вже викликає захоплення. Адже кількість населення тут, як в одному лише районі столиці. Тим не менш, багато років тут працюють ентузіасти, кожен день займаються з дітьми. І це викликає мою щире повагу до них.

– У мене, особисто, повагу викликають всі ентузіасти, що знаходять в собі сили займатися танцями, особливо – в цій країні …
 – Не будемо кривити душею: танцювальні шоу, якщо про них ідеться, неможливі без елементарного – «бабла». Без фінансової підтримки будь-які ідеї залишаться лише ідеями. Я дуже радий, що каналу вдалося підключити спонсорів, що зробило можливим втілити мрію про створення «Барона …». І успіх, який випав на долю цієї вистави, і те, що показували ми його в два рази довше, ніж планували до його постановки, свідчать про те, що такі видовища народу потрібні.

– Незважаючи на насущні проблеми із зароблянням на «хліб» …
 – Саме з огляду на кількість цих проблем! Адже в чому секрет успіху всіх видовищних проектів? Люди втомилися від «буденщини» і всіх, пов’язаних з нею проблем. Вони прагнуть зануритися в казку, відключиться, якщо хочете. На нашу постановку люди приходили по кілька разів. Очі їх сяяли щастям, а це – дорогого коштує. Смію Вас запевнити, що шоу в нашій країні по технічному наповненню, якості всіх складових, і, головне, – рівню учасників – на порядок вищі, ніж аналогічні шоу будь-якої країни світу.

– Невже у всіх учасників рівень такий високий?
 – Я не беру участь у відборі – для цього працюють інші люди. А критерії диктують умови шоу. Людям не завжди цікаво, наскільки професійний виконавець. Часто вирішальним фактором стає особистість, характер, емоційність. Те саме – журі. Кому цікаві «сухі» визначення і оцінки? На екрані має бути присутня особистість, кожного жесту якої, кожного слова якої чекають!

–Але ж знайти таку кількість яскравих учасників рік у рік стає все важче?
 – Звичайно. Але участь у наших проектах громадян з інших країн говорить про те, що і це – благодатне поле для їх поповнення. Значить, шоу буде тривати, але … поки його будуть дивитися. Такими є жорсткі умови телебізнесу.

– Куди щезають учасники телевізійної казки після її завершення?
 – Сказати, що з цього моменту у них починається нове життя, не можу. По-різному: повертаються додому, відкривають свої школи, залишають танці ….
  

-???
 – Так. Деякі розуміють, що це не їхня справа, чи вони не готові присвячувати їм стільки часу і сил. Але в кожному разі, для всіх – це цікавий і повчальний етап, однозначно.

– А що ж з мюзиклами?
 – Повернімося до попереднього відповіді … Поки в нашій країні, на жаль, немає передумов для створення таких дорогих проектів. А чотири місяці, яких, в принципі, виявилося для показу достатньо, занадто незначний термін для серйозних капіталовкладень – їх неможливо примножити.

– А гастролі?
 – Поки мова йде тільки про їхню ймовірність. У Києві зал був спеціально обладнаний для нашої вистави. У ньому використані абсолютно нові технології. Відновити їх знову досить складно, втім, як і експортувати. Найголовніше: у мене виникають сумніви, що шоу, «виготовлене» в Україні викличе необхідний для «прокату» інтерес в тій же Росії. Ми поки не маємо довіри рівня «екстра класу».

– Отже, кінець …
 – Ну … Ідеї є завжди. Мене, наприклад, цікавить сюжет «Чародіїв», був такий музичний фільм з фантазійної історією. Ми навіть почали переговори з автором музики … У мріях – постановка Гоголівської «Шинелі» … Мені подобається займатися психологією людини. Взагалі, останнім часом захоплююся класичною літературою: Достоєвський, Гоголь … Тут – безодня ідей, сюжетних ліній, пристрастей …

– Ну, ці ідеї близькі всьому людству …
 – Особливо у нас. Я неодноразово бував і працював за кордоном. Там немає такого напруження емоцій, такої глибини переживань. У мене склалося відчуття якоїсь поверховості ….

– Можливо, тому Ви постійно повертаєтесь додому?
 – Я іноді сам задаю собі це питання. Але Ви знаєте, тут – я вдома, я тут гостріше відчуваю, я бачу, що мене тут розуміють, я тут дихаю і живу вільніше. Це мій дім, а додому повертатися хочуть усі.

– Думаю, закарпатці не пробачать, якщо ми не поставимо питання про Ваше відношення до мукачівця, який переміг в останньому танцювальному проекті …
 – Ну, Вася … Вася Козар – кращий. Він ще до цього проекту прийшов до нас на кастинги в мюзикл. І ми з інтересом спостерігали за його зростанням: яким він був, яким став. Він – дуже старанна людина, готова вбирати все нове. Тому мені вдвічі приємно, що він виграв. Він дійсно заслуговує на цю перемогу.