Консульський кРай

 Нашому краю з огляду на його географічне положення просто судилося стати консульським раєм. Закордонних гостей у нас справді завжди багато: тут вам і туристи, і дипломати, і бізнесмени, і навіть частенько представники владних кіл закордонних держав. Та чи вистачає дипломатичних місій Закарпаттю, і чим переймаються в нашому краї почесні консульства закордонних держав – спробував розібратися «Замок».

Робота дипломата – це не романтика

Закарпаття і дипломатія – річ нерозривна, але багато хто чув лише про переваги роботи дипломатів: можливість подорожувати світом, недоторканність, певний статус. Однак голова Закарпатського представництва Спілки дипломатів України Ален Панов переконує: робота дипломата – це не романтика, а щоденна копітка праця. А про неї Ален Володимирович знає не з чужих слів, адже він 4 роки працював в одній із «найважчих» дипломатичних місій.

За роки роботи Консулом України в Угорщині йому не раз доводилося ночами витягати наших співвітчизників з поліцейських відділків, розбиратися із загубленими документами, допомагати у ліквідації наслідків ДТП і навіть бути присутнім при перевезенні на батьківщину померлих, тому нічого легкого або веселого в консульській роботі він не бачить.

«Часто в людей робота дипломата асоціюється лише з «кіношними» образами, – розповідає «Замку» Ален Володимирович. – Вони уявляють собі, що ті живуть як у Бога за пазухою, нічого не роблять, їздять по світу, мають автомобілі, яких ніколи не зупиняють на дорозі, можуть перевозити через кордон усе, що завгодно, та ще й зарплатню отримують дуже пристойну. Однак це далеко не так гарно і просто, як здається, адже дипломат, як представник певної держави, має низку обов’язків перед країною і людьми. До прикладу, досвід роботи консулом (як мій, так і колег) показав, що ця робота повинна бути покликанням – інакше витримати величезне навантаження навряд чи можливо. Звичайно, працівникам консульств і посольств у країнах, де майже немає української діаспори чи туристів, живеться куди спокійніше, але й така робота має свої недоліки».

Тримати зв’язок з усіма консульськими установами краю, а також із чинними та колишніми працівниками вітчизняного МЗС Ален Панов уже найближчим часом буде ще й як голова Спілки дипломатів України. Донедавна на Закарпатті осередку цієї організації не було. Тому після закриття Представництва Міністерства закордонних справ України громадяни, котрі мали проблеми юридичного спрямування, потребували допомоги в питаннях, пов’язаних із веденням бізнесу за кордоном, пошуком рідних чи навіть оформленням документів для того, щоб, скажімо, одружитися за межами рідної держави, – просто не мали куди звернутися. З огляду на те, що наша область межує з 4 країнами Євросоюзу, фахова дипломатична присутність тут украй потрібна. Саме тому, ймовірно, на початку березня, в Ужгороді офіційно відкриється офіс Спілки дипломатів України, в якому кожна людина зможе безплатно дістати консультацію з консульсько-правових питань. Тісна співпраця буде підтримуватися і з усіма штатними й позаштатними консульськими установами, яких у нас нині працює не так уже й мало.

Маємо представника Литви, та не маємо уповноваженого Румунії

Наразі на Закарпатті діє три штатних консульства: Генеральне консульство Словацької Республіки в Ужгороді, Генеральне консульство Угорської республіки в Ужгороді, консульство Угорської Республіки в Берегові і два позаштатних: почесні консульства Словацької та Литовської Республік в обласному центрі.

«Свого часу ми втратили добру нагоду відкрити в Ужгороді Генеральне консульство Чехії, – розповідає Ален Панов, – хоч з огляду на нашу спільну історію та географічне положення, Закарпаття, певно, мало на це більше підстав, ніж Львів, де воно сьогодні розміщене. Дивно, але немає в нас консульства Румунії, і це при тому, що лінія спільного кордону тут досить велика, а румунська громада є однією з найбільших серед національних меншин Закарпаття. Натомість є відомості, що в нас діють і готуються до відкриття почесні консульства, потреба в яких є у певних випадках дискусійною».

То що ж таке почесне консульство? Почесні консули та очолювані ними установи є спеціальним інститутом у консульському праві. Основною метою їх утворення та діяльності є представництво держави та захист її громадян у тому регіоні країни, де немає штатної консульської установи, але є потреба підтримувати та розвивати двосторонні міжнародні відносини. Цікаво, що почесним консулом будь-якої держави в нашій країні може бути тільки громадянин України, який не є державним службовцем, має певний вплив у суспільстві та має можливість за власні кошти утримувати офіс.

Для іноземної держави відкриття такого позаштатного консульського пункту є дуже вигідним, бо вона, не витративши на це й копійки своїх коштів, має власне представництво в Україні (чи будь-якій іншій державі світу). Для самого ж почесного консула це нічого, крім морального задоволення, певного статусу та можливості увійти до дипломатичних кіл не приносить (почесні консули в Україні, як правило, не мають ані дипломатичних паспортів, ані автомобілів з дипломатичними номерами, ані недоторканності), тому частіше за все цю місію виконують люди заможні, як правило, з числа підприємців.

Литовці у Закарпатті розвивають «Мрію»

Саме з підприємництва почалася історія найстаршої дипломатичної установи позаштатного типу в Закарпатті – Почесного консульства Словаччини в Ужгороді. Його багаторічний очільник Іван Шуфрич розповідає, що, коли на початку 90-х років минулого століття він разом зі словацькими партнерами взявся за бізнес, на заваді успішній роботі постійно ставали якісь непорозуміння на кордоні. Тоді, за підтримки самих словаків, й було вирішено звернутися до уряду цієї держави з проханням відкрити в Ужгороді консульську установу. Але словацька сторона відповіла, що утримувати штатну дипломатичну місію їй не до снаги матеріально, натомість запропонувала відкрити позаштатне, або так зване почесне, консульство. Воно розпочало свою роботу у червні 1996 року і аж до 2000 року (коли в Ужгороді запрацювало Генеральне консульство Словацької Республіки) надавало весь спектр консульської допомоги, окрім видачі віз.

Слід сказати, що діяльність цієї установи нині певним чином порушує принципи інституту почесних консульств, адже позаштатну консульську структуру зазвичай не заведено створювати у містах, де вже діє штатна. Тобто, коли в Ужгороді відкривали Генеральне консульство Словацької Республіки, словацька сторона почесну місію мала б відкликати або перенести до іншої області. В нашому ж випадку уряди країн, вочевидь, вирішили, що дві консульські місії не заважатимуть одна одній, і залишили почесному консульству можливість займатися гуманітарними питаннями: розвитком культури, мови та освіти словацької меншини, всебічною підтримкою громади.

Непрямо пов’язана з економічною співпрацею діяльність й іншої позаштатної дипломатичної місії – Почесного консульства Литовської Республіки в Ужгороді. Широкому загалу про його діяльність, на жаль, не відомо майже нічого. Натомість, як розповів сам почесний консул Віктор Гарапко, ця дипломатична місія була створена 2009 року з метою розвитку двосторонніх відносин між Україною та Литвою у всіх сферах.

«Сьогодні одним із найвідоміших литовських вливань в економіку Закарпаття є інвестиція литовського АТ «Utenos Trikotazas» в Мукачівську трикотажну фабрику «Мрія», – зазначив він, – але я вважаю, що співпраця між нашими країнами може бути ефективною не лише в залученні інвестицій. Сьогодні Литва накопичила дуже цінний досвід у сфері реформування житлово-комунального господарства, системи тепло- і водопостачання, місцевого самоврядування, переробки твердих побутових від­ходів. На мою думку, взаємовигідною могла б бути співпраця в галузі переробки сільськогосподарської продукції, а також у сфері туризму та рекреації. Увесь цей досвід Литва готова передавати Україні. І це може бути дуже корисним матеріалом, оскільки стартові умови в цій країні були подібними до наших». За словами консула, його офіс працює для громадян Литви, котрі проживають на Закарпатті, а також сприяє у візовій підтримці підприємців і громадян України, котрі вирішили відвідати Литву в особистих або бізнесових справах.

Закарпаття дружитиме з Конго?

Цікаво й те, що незабаром в Ужгороді може з’явитися Почесне консульство Демократичної Республіки Конго, очолити яке планує підприємець Роман Мегела.

«Конго – дуже цікава країна, історія якої, на жаль, складається з багатьох кривавих сторінок, – ділиться враженнями про африканську республіку пан Роман. – Там лише 2004 року закінчилися чергові збройні протистояння, тож країна ще не зовсім оговталася і тільки починає жити спокійно. Сталося так, що під час мого перебування в Конго і зустрічі з вищими посадовцями мені запропонували стати почесним консулом цієї держави в Україні. Про нас там знають багато, також владу ДРК дуже зацікавила співпраця із Закарпаттям, зокрема – потужності нашого університету, де могли б навчатися конголезійці. Гадаю, Україна також може мати вигоду від розвитку цих двосторонніх відносин, адже Конго багата на корисні копалини і в майбутньому має всі шанси розвитися в економічно потужну країну».

Всі документи з боку уряду Демократичної Республіки Конго Роман Мегела вже отримав, тож, якщо в нього все вийде, в ужгородців може побільшати чорношкірих друзів, тим більше, що, за словами самого потенційного почесного консула, керівництво УжНУ не проти того, аби африканська молодь здобувала вищу освіту в нашому університеті. Вигоди України і, зокрема, нашого краю в цьому питанні виглядають більш сумнівними, але час покаже, чи зможе така співпраця принести нам якусь користь.

У світі – мода на дипломатію

Власне, на цій екзотичній країні, найімовірніше, список нових почесних консульств не за­кінчиться, адже краєм ширяться чутки, що можливість відкрити в нас свої дипломатичні представництва розглядають Росія, Чехія, Польща та ряд інших країн.

Між тим, проглядаючи Інтернет, складається таке враження, що стати почесним консулом в Україні може мало не будь-яка людина, аби лише мала гроші. Інтернет так і рясніє сайтами, які пропонують багатіям за досить велику суму (від 30 тисяч до півмільйона доларів) зробити красиву презентацію їхнього міста, зібрати усі потрібні документи й пройти погодження двох МЗС, аби врешті вони стали не просто бізнесменами, а справжніми дипломатами. Чому різниця у сумі є такою разючою? Та тому, що деякі країни (наприклад, Португалія) в пакеті з патентом видають своєму почесному консулу дипломатичний паспорт і навіть громадянство, а деякі (до прикладу, Бангладеш) не дають нічого, окрім проблем зі своїми громадянами, котрі не надто дбають про дотримання українських законів.

«В останнє десятиліття у сві­ті (зокрема, це спостерігається і в Україні) дуже поширилася мода на позаштатне консульство, – ділиться думками голова закарпатського представництва Спілки дипломатів України Ален Панов. – Наразі немає жодного достатньо публічного списку по­чесних консулів в Україні. Саме тому громадяни часто й не підозрюють, що в їхніх містах діють дипломатичні установи такого типу. А статус, на жаль, часто стає лише прикриттям для бізнесмена, котрий намагається завести таким чином вигідні знайомства, розширити свою справу, здобути певний вплив у суспільстві та доступ до дипломатичних кіл. Це, звісно, не є якимось грубим порушенням, але саме через такі моменти інститут позаштатного консульства у всьому світі має доволі двозначну репутацію».

Ми ж маємо надію, що Закарпаттю такий приклад міжнародної співпраці принесе лише користь і справді перетворить його на консульський кРай.