Днями в ужгородському сегменті соцмережі Фейсбук з’явилася на перший погляд скандальна інформація, яка пізніше вийшла й на сторінки мережевих сайтів новин. Вона викликала чималий резонанс, багато хто сильно обурився, адже мова йде, на перший погляд, про історичну спадщину Ужгорода, яка й без того нищиться майже по усьому місту.
Мова йде про внутрішні двері Ужгородської лінгвістичної гімназії ім. Т.Г.Шевченка, що на початку набережної Незалежності.
Проте перед тим, як обурюватися і тим паче – закликати до рішучих дій, завжди варто розібратися в ситуації уважніше, дізнатися подробиці та вислухати усі сторони. Тому, щоб розібратися в ситуації докладніше на місці подій, прямуємо безпосередньо до Лінгвістичної гімназії і говоримо з її директором.
Було помітно, Любов Петрівна Попович дуже засмучена тим, у якій формі подається в ЗМІ та соцмережах інформація про цю подію, тому спочатку розмова була навіть дещо настороженою.
– Це справді непросто – дотримуватися балансу між збереженням історичної спадщини міста та дотриманням сучасних вимог до безпеки та комфортності навчального процесу, – каже вона, – Ви знаєте, що наша гімназія розташована в історичній будівлі, зведеній більше ста років тому, у 1913 році. Ми всі це розуміємо і намагаємося максимально зберегти те, що лишилося цінного і важливого, історичного. Проте деякі матеріали мають певний строк експлуатації. І час від часу їх треба ремонтувати або замінювати. І це робилося й раніше.
От зараз нам закидають, що ми знищили автентичні двері. Але насправді це зовсім не так! Ті, які зараз демонтовані, жодним чином не є ровесниками будівлі. Їх на початку 80-х років виготовили на Ужгородському механічному заводі, адже школа була підшефною саме цього підприємства. І зроблені вони не з цінних порід дерева, а зі звичайної смереки. Тобто їхня історична цінність – мінімальна, на рівні «малосімейок» того часу.
Зараз важко сказати, які двері були на цьому місці до того часу, та й чи були вони там взагалі. Якщо були, то скоріше за все були більше схожі на двері, що зараз розташовані перед учительською, і які, звісно, ніхто не збирається руйнувати чи замінювати.
Приблизно у ті ж часи тим таки Мехзаводом було замінено чимало дверей у класи, причому на примітивні, прості і мало не пластмасові.
І вони теж вже віджили своє, їх ми також замінюємо. Адже ми є діючим навчальним закладом, і зобов’язані турбуватися і про здоров’я учнів, і про раціональне витрачання коштів на те ж опалення. Вибачте, але величезні шпарини в дверях та вікнах аж ніяк не додають здоров’я нікому, особливо взимку.
Важливим є також те, що ті двері, через які здійнявся такий резонанс, по-перше, не зачинялися щільно. По друге – голосно гриміли, коли їх зачиняли, в них постійно доводилося ремонтувати чи замінювати завіси й замки. Тобто вони справді вже вийшли з ладу. Можна говорити про необхідність реставрації, але відновлення старої столярки є дуже дорогою справою. Заклад не має такої кількості зайвих грошей.
– Кажуть, їх порубали і викинули.
– Та ні! Їх перенесли в комору. В ідеалі колись в майбутньому міськрада виділить потрібні кошти для реставрації багатьох таких елементів, і не лише у нашій гімназії – тоді можна буде проводити ці кропіткі роботи під наглядом спеціалістів. Але зараз перед нами стояла задача у межах можливого забезпечити безпеку для учнів і закладу.
– Тобто є ще інші історичні артефакти, що чекають на реставрацію?
– Звісно! Я вам покажу!
Ми пройшлися деякими класами, роздивилися дерев’яне оздоблення вікон – там є справді старовинні речі, і вони знаходяться на своїх місцях. Під багатьма товстезними шарами фарби, але – на місці. І справді неозброєним оком видно, що стиль і техніка виконання, я б сказав історичний шарм – значно відрізняються від того спрощеного стиль, в якому були зроблені оті «мехзаводівські» двері при вході.
– Мені найбільш прикро чути звинувачення в тому, що «от раніше все було добре і як має бути», а при теперішній директорці все рушиться. Тому що маємо чимало фотографій того, в якому стані перебувала гімназія, коли я зайняла посаду директора. Ось, подивіться:
Зараз усе відремонтовано, і не лише всередині приміщення, але й у внутрішньому дворі – самі погляньте, як виглядає він зараз і згадайте, яким розбитим був раніше. І ми при цьому дійсно намагаємося по максимуму зберегти все справді автентичне. Навіть смішно було побачити в коментарях, що «там навіть столітні сходи замінили». Вийдіть, переконайтеся – все зі сходами добре.
– А що це за дошка біля справді історичних, зовнішніх дверей?
– А це так виглядав наш замок. Саме цією дошкою зачинялася на ніч наша школа до цього часу. Зараз черговий нарешті має змогу зачинити ці нові внутрішні двері звичайним ключем. Це теж питання безпеки…
Отже, що ми маємо у залишку після розмови?
• Демонтовані двері, через які здійнявся шум, і справді не надто цінні. Просто покоління учнів до них свого часу звикли і тому вважають якимось важливим історичним артефактом.
• В приміщенні гімназії є чимало справді цікавих об’єктів. Було б чудово, якби ними зайнялися професійні реставратори. Але це залежить не стільки від керівництва закладу, скільки від мера та депутатів міської ради – якщо буде розроблена і головне – профінансована відповідна програма, чимало об’єктів історичної спадщини можна врятувати.
• Демонтовані двері – не знищені. Їх реконструкція також коштує чимало, тож якщо у когось з’явиться бажання їх відновити – така можливість існує.
• Так, та конструкція зі склопакетами, що встановлена на даний момент, в плані естетики не витримує жодної критики. Звичайний сучасний дешевий ширвжиток. Але ключове слово в наших реаліях – дешевий. І при цьому – достатньо функціональний. Тепло тримає, зачиняється, не гримить, світло не затримує. Їх називають одноразовими. Що ж, погоджуся. І тут навіть трохи помрію: було б просто чудово, якби за час експлуатації «одноразових дверей» у очільників міста дійшли руки до того, щоб замовити у справжніх фахівців якісну та надійну конструкцію, стилізовану під всю будівлю. Наприклад, по зразку дверей в кімнату вчителів, що на фото зверху. Звісно, історичності це не додасть, вона буде на рівні отих «мехзаводівських», а от відновити гармонію з загальним комплексом будівлі було б просто чудово.
• Попри всі пристрасті, що вирують навколо цієї справи, я вважаю громадянську небайдужість, увагу до історії – однозначно позитивним фактором. Вкрай важливим для нашого міста. Просто потрібно часом вгамовувати емоції, враховувати різні боки справи і знаходити зважені рішення.
Ну і кошти на реалізацію, звісно… Агов, депутати! Ви чуєте?
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.