Кому – щастя, кому – заробіток

 «Основна робота педіатра не лише вилікувати, а й зберегти здоров’я дитини», – каже Магдалина Візавер, завідувач дитячого відділення Берегівської районної лікарні. 

Щодня дитячі лікарі Берегова оглядають понад 300 маленьких пацієнтів на семи дільницях, у районі – ще таку саму кількість на 15 дільницях сімейного лікування. Щороку, на жаль, число хворих зростає. Звинувачувати можна кого і що завгодно – погане харчування, екологію, бідність. Але відповідальність насамперед лягає на плечі батьків. Тому лікарі часом лише можуть боротися з наслідками хвороби, причини якої викорінити їм уже не до снаги. 

Ще одна проблема – майже неконтрольована народжуваність серед соціально вразливих груп населення. Діти в таких сім’ях часто не можуть дістати найпотрібнішого, про лікування й не йдеться. Динаміка народжуваності прогресує з року в рік. Якщо на Берегівщині (разом із районним центром) 2010 року народилася 981 дитина, то минулого – вже 1009. За чотири місяці цього – світ побачило 326 немовлят. 

«Молоді» мами – бабка, дочка та онучка… 

– Закарпаття, зокрема й Берегівщина, традиційно є лідерами з народжуваності. Однак останнім часом – маємо просто бум. Магдалино Павлівно, за цими цифрами, мабуть, прихований не лише суцільний позитив?

– Серед позитивів: мами стали народжувати дітей вдруге з великими віковими проміжками, багато хто тепер наважується на третю дитину. Але є й негатив: з’являється багато дітей у соціально незахищених верств населення. Чимало серед сучасних мам неповнолітніх дівчат. Маємо навіть сім’ї, де одночасно народжують бабуся, донька й онучка. Звісно, діти у таких сім’ях, де умови для малюків не найкращі, хворіють частіше і важче. Адже якщо у хаті троє-четверо маленьких – із застудних хвороб майже не вибираються, бо заражають одне одного. 

– Сьогодні бачив, як мати принесла місячну дитину, хвороба якої давно прогресує…

– … і вона категорично відмовляється від госпиталізації. Такі випадки трапляються чи не щодня. Лікарям часом доводиться докладати чимало зусиль, аби примусити батьків подбати про здоров’я, а часом і про життя дитини. Буває, погрожуємо й прокуратурою, судом. Бо через недогляд дорослих можна притягти навіть до кримінальної відповідальності. 

– Чи розуміють матері можливі наслідки?

– Розуміють. Але аргумент «залізний»: вдома ще п’ятеро-шестеро дітей без нагляду, яких треба годувати і ні на кого залишити. А на малу вона ще не оформила всі потрібні документи, аби отримувати грошову допомогу. Тому до стаціонару лягати категорично відмовляються.

– Як же бути?

– Контролювати народжуваність лікарі не можуть – це справа самих батьків. Але державні служби могли б відстежу¬вати використання «дитячих» грошей, через які й почався «бебі-бум» в Україні. Батьки частенько витрачають їх не за призначенням, тобто зовсім не на потреби дитини. У Росії пішли іншим шляхом: там формується так званий материнський капітал, який неможливо одразу використати, але відтак він стане хорошим фінансовим підґрунтям для дальшої долі дитини. А в нас могли б відкрити, наприклад, соціальні магазини, де продавалися б лише ті речі, продукти, які потрібні саме дітям. Бо в день отримання допомоги можна побачити, як мамочки в супермаркетах купують єгипетський виноград, кури-гриль і горілку…
 

У лікарні – жодної покинутої дитини 

– Отож за позитивною статистикою справді велика проблема…

– І найгірша ситуація, я вважаю, саме на Берегівщині. Наприклад, у райцентрі міститься табір – окремий хутір, де мешкає ромське населення, і він є одним із найбільших у Східній Європі. 

– Чи допомагають лікарям інші організації?

– Маємо добрі зв’язки з соціальними службами, відділом міліції у справах неповнолітніх, підтримуємо контакт із ромськими баронами (керівниками громад). У складних випадках вони приходять на допомогу – наприклад, коли треба ушпиталити важкохворих дітей. Але однаково працювати важко. Вагітні ромки часто-густо не бажають ставати на облік у жіночій консультації або приходять на пізніх термінах. Уявіть: якщо на інших дільницях маємо до 25–40 діточок до року, то на тій, до якої належить табір, – вже 120…

– Тобто незабаром місто й район матиме ще більшу проблему…

– Як лікар, можу тільки вітати збільшення народжуваності. Наше завдання і бажання – аби діти з’являлися на світ міцними, здоровими, зростали у нормальних умовах. Насамперед відповідальність за це лягає на плечі батьків. Тому, коли бачимо відверте нехтування своїми обов’язками, мусимо звертатися до контрольних органів і навіть прокуратури. Раніше такої тісної «співпраці» у нас не було – не мали потреби. А торік написали цілих 14 звернень до служби у справах неповнолітніх. Кілька дітей навіть забрали з родин. Хоча поповнювати інтернати – не вихід. Бо сім’я – найкраще середовище для зростання дитини.

– Раніше у лікарні до року утримувалися покинуті діти. Скільки їх тепер тут?

– Жодного, лише малюки з неблагополучних родин. Часом примусово лікуємо. Іноді є також дітки, котрі народжуються з патологіями чи дуже малою вагою, – 1400–1500 грамів. Якщо не будемо їх доглядати, у непристосованих умовах вони просто не виживуть… 

Як запобігти трагічним випадкам… 

– Чи часто немовлята помирають і чому?

– Двічі таке мали цього року. Один – нещасливий випадок, інший – через вроджені вади. Та й батьки вчасно не звернулися по допомогу. Але в пресі було подано, що мати абсолютно не переймалася дитиною, зловживала алкоголем, – це неправда. Радше йшлося про неосвіченість молодої мами, яка не знала, чим усе може закінчитися. Дехто, замість чимшвидше бігти до лікарні, йде до аптеки й купує ліки на власний розсуд. 

– А як пояснити ті страшні випадки, коли діти з абсолютно нормальних сімей, гинули на уроках фізкультури в школах?

– Це теж велика проблема, бо ці діти були хворі і просто не витримали навантаження. Тому з 2008 року діє постанова Кабінету міністрів, аби щорічна перевірка школярів відбувалася у медзакладах. Це добре, бо батьки теж присутні на цьому профогляді, і якщо виявляється патологія – призначається лікування. Звісно, навантаження на дітей теж часом дуже значні. Тому нині йдеться про те, аби скасувати оцінювання учнів на уроках фізкультури взагалі. Але й повністю відмовлятися від занять спортом – не вихід. Бо кожна дитина має вести активне життя. На жаль, у багатьох фізичне виховання на нулі – цілий день багато хто проводить за комп’ютером, телевізором, у кращому випадку читає. Це проблема всієї країни, бо в кожному дворі мають бути спортивні майданчики, повинні діяти безплатні спортивні, туристичні гуртки, секції. Малорухомий спосіб життя теж може дати трагічні наслідки…

– Щодо хронічних хвороб у дітей – яка ситуація?

– Їх число щороку зростає. Цукровий діабет, захворювання серця, бронхіальна астма, алергічні реакції… Тому постійно кажу батькам, наголошую: ніколи не беріться за самолікування і вчасно звертайтеся до медиків. 

Нині підвищився й ризик поширення інфекційних хвороб. Єдина можливість і єдиний дієвий спосіб від них захиститися – вакцинація. Для нашого району це дуже важливо, адже в ромському хуторі виявлені вогнища туберкульозу (дітки, на щастя, не хворіють), та й нещодавній спалах кору нагадав про те, що може статися, якщо ігнорувати  щеплення.