Коли Володимир Смоланка рятує людські долі, син Андрій… йому допомагає

 Замок» продовжує знайомити своїх читачів зі знаковими особами краю. Нині на черзі історії із життя їхніх нащадків. Отож, «Замок» з’ясовував, чим займаються діти депутата обласної ради, нейрохірурга зі світовим ім’ям Володимира Смоланки.

Досьє:

Андрій Смоланка, 24 роки

Навчався в ужгородській Лінгвістичній гімназії ім. Т. Г. Шевченка.

Вищу освіту здобув на медичному факультеті Ужгородського національного університету.

Нині проходить інтернатуру в Закарпатському обласному центрі нейрохірургії та неврології.

Одружений. Разом із дружиною обожнюють активний відпочинок, зокрема катання на лижах.

Цікавиться різними музичними стилями, точніше «усім, крім попси».

Лікарська династія

Найстарший син директора Обласного центру нейрохірургії та неврології із самого дитинства мріяв опанувати лікарську справу. І це не дивно, адже у їхній сім’ї майже всі медики: і мама, і батько, і дядько, а молодший брат нині навчається на другому курсі медичного факультету. Поповнює цей список і дружина Андрія Смоланки Ірина. Нині вона теж лікар-інтерн в Обласному клінічному шкірно-венерологічному диспансері. Хоч найменший син Володимира Івановича – Іван ще навчається у школі, та, певно, слід чекати, що і він пов’яже своє життя з медициною!

«Батьки навіть не відмовляли мене під час вибору професії. Всі знали, що я, як і тато, хочу стати нейрохірургом. Відтак навчання в університеті почав поєднувати із лікарською справою – вже з четвертого курсу підробляв у Центрі медбратом, а як закінчив виш, то влаштувався сюди лікарем-інтерном», – розповідає Андрій. Колектив закладу вже добре знав юнака, тому як лікаря у центрі, який очолює його батько, хлопця сприйняли за свого.

Інший світ

Передували обранню професії шкільні роки, проведені у Лінгвістичній гімназії. Андрій пригадує, що тоді йому випала нагода побувати і в США. «У той час для старшокласників діяла міжнародна програма обміну. Серед п’ятірки тих, хто пройшов відбір на навчання в Америці, був і я. Відтак у 16 років мені випала нагода цілий рік здобувати освіту у місті Орландо (штат Флорида)». Розповідає, що як і система освіти, так і спосіб життя американців суттєво відрізняються від українських.

Хоч юнак добре володів англійською мовою, та все ж спершу виникали труднощі у спілкуванні. «Я їх чудово розумів, але важко було підтримувати розмову. Та попри все це я доволі швидко освоївся. Навчання виявилося цікавим та нескладним. Допомагала родина, у якій я проживав. Хоч багато українських дітей нарікали на новоспечені сім’ї і просили замінити їх, у своїй я прожив увесь період дії програми. Ті люди виявилися дуже хорошими. Я донині контактую з ними».

Після повернення з Америки хлопець вступив до УжНУ. Найяскравіші спогади студентства Андрій пов’язує, зокрема, із участю у КВК-команді, що представляла медичний факультет. «Не з самими іграми, а з процесом підготовки до них. Наша  команда була потужною! Ми дружили, разом вчилися, відпочивали. Одне слово, компанія – те, що треба. Та по завершенні навчання у виші всі роз’їхалися, багато хто за кордон». Можливість чкурнути в іншу країну, звичайно ж зі своєю дружиною, Андрій розглядав, але зізнається, що поки йому є ще багато чого повчитися у тата.

Під батьковим крилом

Нині Смоланка-молодший вже асистує у свого наставника під час операцій, веде пацієнтів, потроху береться оперувати нескладні випадки. Зізнається, що фах йому подобається. «Наразі великих труднощів у роботі не виникало, адже я не оперую складні випадки. Цим займається батько. Не секрет, що, крім нього, в Україні майже ніхто не робить таких оперативних втручань. До тата приїздять на лікування пацієнти і з-за кордону. До прикладу, в нас у стаціонарі є 50 ліжок, 10-15 із них постійно зайняті пацієнтами з інших областей».

Андрій розповідає, що хоч на роботі у нього з батьками виключно професійні стосунки, проте вдома панує тепла атмосфера: «Вони завжди підтримують нас, допомагають, дають поради…».

Окрім практичної роботи, поряд із батьком молодий спеціаліст відвідує міжнародні наукові конференції. Уже побували у Норвегії, Голландії, Греції, Франції. «Батько викладає у Європейській школі нейрохірургів, а я там навчаюся. Хоч студіювання і недешеве, проте воно того вартує. Адже це курси, які дають фундаментальні знання. Крім мене, із нашого центру там навчаються ще троє лікарів. Курси тривають 4 роки і проводять їх раз на рік. Тому вже влітку ми збираємося поїхати на них в Англію».

На цьому мандри Смоланки-молодшого не закінчуються: разом із дружиною Андрій чимало подорожує. «Ми обоє – прихильники активного відпочинку. У вільний від роботи час любимо зустрічатися із друзями. Взимку катаємося на лижах. Вже підкорили польські й австрійські гірськолижні схили. Влітку ж вирушаємо на природу».

Андрій зізнається, що себе бачить лише лікарем. Надалі продовжуватиме працювати над самовдосконаленням. А як складеться майбутнє – доля покаже.