Колекція, довжиною в півстоліття

 Близько півстоліття  колекціонує  писанки виноградівський пенсіонер, заслужений вчитель України Петро Будз. Він також є головою товариства колекціонерів району і  власником найбільшої на Виноградівщині приватної колекції писанок. 

– Петро Яковичу, за освітою ви – математик. Звідки у  людини точних знань таке ліричне захоплення?

  –  Родом я з Кут Косівського району (Франківщина). Викладав фізику, математику, креслення, астрономію.  А моя дружина – музикант, тож, напевно, об’єднались фізики і лірики… 

– Найбільшим вашим захопленням, як популярно зараз говорити хобі, є писанки. Разом з дружиною Надією Онуфріївною збираєте унікальні народні витвори близько 50 років. І не тільки збираєте, але й даруєте. Зокрема,  велику кількість презентували нашому історичному музею. Отже, чому саме писанки?

–  Пригадую, коли був у першому класі, а це був рік 1946-й, мама посилала мене за писанками і я щиро, по-дитячому, дивувався  тій величезній кількості яєць, які лежали на розстелених ряднах  на підлозі.  Справжні писанки пишуться не кожною господинею.Таких майстринь 10-12 на всю околицю. Їм замовляють біля 30 штук для кожної хати і майстриня, як за конвеєром, їх розмальовує. До речі, існують писанки й крашанки. У нас, у Кутах, крашанки (галунки) є однотонними і не відіграють таке важливе значення у колекціонуванні.   

• Пригадуєте першу писанку у власній колекції?

Разом з дружиною придбали її у 1966 році в магазині народної творчості у Косові. Великоднє яйце було з Космача, до речі, ту писанку разом з іншими подарували нашому музею. А потім пішло-поїхало. Спочатку брав від мами і віз сюди, до Виноградова. Так сталося, що з усієї родини  колекціоную писанки тільки я один, тож всі родичі залюбки шукають і спеціально замовляють їх  для мене. Вже мав би біля півтисячі екземплярів – якби  всі тримав вдома, а не дарував! Щороку вони у мене розходяться на презенти!  

• Цікаво, а чим відрізняється писанка закарпатська від писанки франківської?
• У своїй колекції закарпатських маю три.  На них зовсім інший стиль і вони мають менше кольорів. А загалом символіка однакова для всіх регіонів.   

• Чи існують відмінності святкування Великодня на вашій батьківщині і на Закарпатті?

Звісно. Пригадую таку традицію з мого краю: вранці на Великдень у велику миску наливали воду, клали на дно  галунку і кожен член сім’ї  вмивав лице, шию, руки. Адже існує повір’я, що від цієї води люди будуть мати гарну шкіру і добре здоров’я.

Оскільки писанка –  це ознака добра і миру,  їх дарують  всім, але призначення мають різні. Одні дарують дітям, інші за малюнком – господиня одна одній,  закохані хлопці своїм  дівчатам – зовсім інші, і окремо – старшим людям. Одні покривають лаком, інші ні.  Освячення пасок та великодніх кошиків проходить так само, як і на Закарпатті. Натомість як приходить п’ятниця, то кожна господиня плете віночок і коли йде до церкви на плащаницю, вішає  власноруч сплетений віночок на хрест на цвинтарі, а згодом, після освячення, на могилу кладе і писанку – щоб душа покійного також мала свято.

До іншої цікавої традиції відношу  і народні забави. Після розговіння чоловіки збираються біля церкви. З дому вони несуть найміцніші 3-5 писанок. Збираються в групи, окремо – старші, окремо – молодь. Питають: «На оба боки б’ємо чи на один?» І розбивають один одному писанку. Хто переміг –  забирає собі. Адже великоднє яйце – це  справжній раритет ручної роботи.