«Клік» за душу: Закарпатські святі отці все частіше користуються Інтернетом

Нині онлайн-трансляціями богослужінь й інтернет-молитвами у світі мало кого здивуєш. Молитовні прохання люди залишають прямо на веб-сторінках, спілкуються зі священнослужителями «по скайпу», а на літургії ходять у соцмережі. Не оминули сучасні віяння й закарпатську церкву.

Служби на веб-камери чи з поміччю планшетів, як це вже є десь «у америках», поки не просочилися в наші обласні святині. Але в Інтернеті нині чимало україномовних ресурсів, де можна залишити прохання про молитву чи поставити «кліком» віртуальну свічку.

Утім, сама поява церкви в Інтернеті викликала чимало суперечок і дискусій. Одні кажуть, всесвітня павутина – від диявола, інші ж заперечують: без офіційних сайтів, твітерів-фейсбуків чи електронної пошти храми не зможуть проповідувати і втратять чималий шмат аудиторії, особливо молодої. Закарпатські святині нині теж представлені в Інтернеті, тож «Замок» поцікавився, як церковнослужителі опановують сучасні технології.

 Молитися – на YouTube

Закарпатських православних сторінок чи не найбільше. 11 ресурсів – у Мукачівської єпархії Української православної церкви, 9 – у Хустської єпархії УПЦ, ще 5 – в Ужгородській українській богословській академії ім. святих Кирила і Мефодія.

Найдалі в Інтернет пішла саме Мукачівська православна єпархія. Нині, крім електронної скриньки, має прес-службу, сторінки у соціальних мережах, журнали, блоги, з 2007 року – свій сайт і нещодавно проникла у YouTube. Саме в останній мережі з листопада цього року за ініціативи Інформаційного відділу єпархії та з благословення Високопреосвященнішого Феодора, архієпископа Мукачівського і Ужгородського, працює «SinopsisTV» – офіційний відео­канал єпархії. Тут показують православні календарі, відзняті на місцевих телеканалах.

Протодиякон православного собору міста Ужгорода Віталій Апшай уже два роки пише філософські есе до свого Живого журналу – усього має 112 записів у блозі. Тут можна прочитати, що отець думає про атеїзм, антисемітизм, Божу любов, хрещення, причастя, младостарців чи фатум, навіть рецензії на фільми й анекдоти. Ось, наприклад, що він написав про суперечку зі свідком Єгови: «Интересный факт: чтобы прекратить бесполезный спор с одним из свидетелей Иеговы на моей странице, мне пришлось его забанить, за что мне немного стыдно, но только немного, потому как я его об этом преду­преждал, чем снял с себя все возможные обвинения».

Цікаво мислить отець Віталій і про подорожі в часі: «Если предположить, что путешествия во времени возможны, то, неизбежно, все человечество должно быть больно на шизофрению. Потому что в таком случае меня должно быть много, и я должен существовать как определенное множество в каждом мгновении времени, начиная от моего возникновения и заканчивая моим исчезновением. При этом, должен существовать вечно, как постоянная величина».

Свій Живий журнал протоієрей Віктор Палош створив цьогоріч у вересні. Наразі у його блозі під назвою «Горе мені, якщо не благовіствую» є 9 записів – про біометричні паспорти, польові записки і відгуки на статті, конференції, анонси, репортаж із богослужіння, про участь священиків у шкільних святах тощо.

Протоієрей, голова Інформаційного відділу Мукачівської православної єпархії Олександр Монич каже, що веб-сторінка в жодному разі не заміняє реальну церкву, а служить, аби залучити людей до богослужінь. «У сучасному світі все дозволено, але не все корисно. Ми вважаємо, що користь Інтернет принесе лише тоді, якщо у людини буде внутрішній шлагбаум, із поміччю якого вона зможе фільтрувати інформацію. Негативно ставимося до сповідей в онлайн-режимі». 

 Онлайн-поліглоти

Мукачівська Дієцезія Римо-Католицької Церкви має офіційний сайт аж 6-ма мовами – угорською, німецькою, англійською, французькою, словацькою та українською. Веб-ресурс у 2006 році схвалив єпископ-ординарій Антал Майнек. Тут публікують відео­бесіди, новини дієцезії, її історію, можна прочитати газету, знайти молитви, поспілкуватися, переглянути сайти інших парафій – рахівської, перечинської та довжанської.

«Інтернет полегшив наше життя, – розповідає отець Андрій Кващук від Мукачівської Дієцезії, – з’явилися нові можливості розповсюдження Євангелія, різної інформації, спілкування з вірниками. Завдяки тому, що ми представлені і в онлайн-мережі, багато людей стають ближчими до нас, частіше запитують, цікавляться вірою, Богом. Простіше стало розповісти якусь новину – її можна швидко надіслати в онлайн-режимі. Та, насамперед, Інтернет – це інструмент, знаряддя, а не ціль. Через сайт і соц­мережі можемо залучати людей до церкви й до християнства, виховувати в молоді християнські цінності.

Маємо газету, католицький онлайн-медіацентр, свої сторінки є у Ватикану, окремих парафій. Сьогодні Інтернет допомагає порозумітися людям, відкриває нові можливості і мусить служити об`єктивній інформації, справедливості, шанувати гідність людини як такої та виховувати християнські цінності і моральні принципи. Проте Римо-Католицька Церква до Інтернету ставиться нейтрально – цей простір не є ані позитивним, ані негативним. І застерігаємо, – не можна допустити, аби віртуальний світ замінив реальний».

Інтернет поєднав – отець повінчав

Є свій сайт і в Мукачівської греко-католицької єпархії. Тут регулярно публікуються статті, проповіді, календар подій, світлини. У YouТube можна відшукати відео­файли, у яких отець Владислав Ігнатишин розповідає про неділі Самарянки, Всіх Святих, Зіслання Святого Духа чи Преображення Господнє, про смерть та похорон, вибори, причастя, подарунки тощо. 

Протоієрей Мукачівської греко-католицької єпархії, отець Владислав Ігнатишин каже, що в Інтернеті буває 2-3 рази на тиждень. «Маю багато знайомих за кордоном, але наживо не завжди є можливість їх побачити і поспілкуватися. До Інтернету насамперед ставлюся як до повноцінного ЗМІ і засобу поширення Євангелія. Багато знайомих, які мігрували, завдяки інтернет-богослужінням можуть помолитися.

Часто люди пишуть мені, що коли дивляться онлайн-трансляції, то наче додому потрапляють, а через соцмережі можуть контактувати з рідною церквою. Ми ж читаємо відгуки й зауваження. Утім, Інтернет є простором, де поширюється і згубна інформація – є тут і порнографія, й ігроманія, викривлення реальності з допомогою «Фотошопу» тощо».

У  жодному разі, наголошує отець, не можна хрестити, ховати, сповідати чи вінчати через Інтернет. «Це заборонено. Є ризик фальсифікації – людина має бути фізично присутньою. В онлайн-режимі можна лише поінформувати, підтримати, порадити. Не маю сторінок у соцмережах, але мої вірники пишуть мені смс-повідомлення, у яких просять на службі помолитися за своїх рідних. Тож без мобільного телефону нині себе не уявляю».

Отець Владислав каже, що повінчав уже кілька пар, яких доля звела віртуально. «Майже всі закохані з Ужгорода. Часто телефонують, пишуть мені. Якщо минуло вже 10 місяців після одруження – вже здогадуюсь: незабаром хрестини».

До теми

Через сайти євреї шукають корені

 «Маємо два сайти, – розповідає Михайло Галін, директор Закарпатського обласного благодійного фонду «Хасед Шпіра». – Відколи існує наш Фонд (а це вже 13 років), відтоді й діє офіційний веб-ресурс. Крім того, вже два роки в онлайн-режимі представлений Музей історії євреїв Закарпаття. Ці сайти ми наповнюємо інформацією, розвиваємо.

Тільки-но ці сайти запрацювали, то до нас одразу ж почали надходити листи з різних куточків світу – Ізраїлю, Ріо-де-Жанейро, Франції, Бразилії, Праги… З поміччю цих інтернет-ресурсів до області навіду­валися туристичні групи. Були й вихідці із Закарпаття, котрі приїздили, аби дослідити свої корені. Відзняли фільм і презентували його в Мукачеві. І завдяки цим же сайтам у нас нещодавно вдалося зібрати понад 600 людей на міжнародну конференцію «Лімуд» з толерантності й міжкультурного діалогу. Відколи єврейська громада Закарпаття представлена в Інтернеті, люди можуть віднайти свої корені, родичів, спілкуються і підтримують зв’язок».

 …а буддисти – «три колони»

 «Буддизм, як одна з трьох світових релігій, офіційно визнаний в Україні з 1991 року, – розповідає Томаш Фрідман, подорожуючий вчитель буддизму, президент Ужгородського буддійського центру Карма Каг’ю Діамантового Шляху, учень всесвітньовідомого Майстра медитації, першого європейського Лами Тибетського буддизму Оле Нідала. – Ужгородський центр Карма Каг’ю (школи тибетського буддизму) зареєстрований Закарпатською ОДА у 1994-му. Невеликі групи цієї школи є в Мукачеві, Берегові та Сваляві. У двох Америках, Європі та Азії функціонує близько 650 світських буддистських центрів Карма Каг’ю, з них в Україні – 20».

Пан Томаш розповідає, що Українське об’єднання буддистів Карма Каг’ю має свій офіційний веб-ресурс, а сайт Ужгородського центру наразі розробляється. «Ми не використовуємо Інтернет для релігійної агітації чи навернення до буддизму. Подібний підхід абсолютно не відповідає духу вчення Будди.

Інтернет є насамперед сучасним засобом інформації про буддизм у цілому, про нашу активність, програми центрів тощо. Можливо, хтось шукає саме цей духовний центр, й Інтернет може допомоги в цьому, але не більше. Буддизм неможливо пізнати через теорію, сайти, книжки, відео, адже він є практичним засобом трансформації руйнівних станів розуму (невігластво, злість, жадоба, пихатість, заздрість, ревнощі, прив’язаність, лінощі, відсутність сорому, обман тощо) – всього того, що буддисти називають егоцентричним ставленням до життя. А здійснити це можливо лише на основі «трьох колон» Вчення: відповідної інформації з запитаннями і осмисленням, буддійської медитації, що дає можливість перенести  інформацію у власний досвід, та усвідомленої поведінки, що проявляється як повага до життя і яка не шкодить нікому. Через Інтернет Буддою стати неможливо. Можливо лише отримати певну інформацію про Вчення».