Тендітна жінка поважних років, із невеличкою сумочкою у руках щомісяця чимчикує до волонтерського офісу Руху підтримки закарпатських військових, аби передати свою посильну допомогу тим, хто на сході відстоює наше мирне небо.
Йдеться про Катерину Омельчак – 88-річну жительку Ужгорода, котру армійці називають своїм янголом-охоронцем. Адже допомагати військовим ця жінка почала ще у ті часи, коли слова «волонтер» не було у щоденному вжитку.
«Це у мене почалося 24 роки тому, навіть трошки більше. У воєнній частині А 1778 служив мій племінник. Це було ще за Рядянщини. Він жалівся, що їх погано годують, їм нічого не платили, видавали тільки пачку махорки. І я вирішила час від часу приносити їсти, щось готувала, пакувала у кошики і приносила до КПП. Готувала я не тільки для нього одного, адже у ті часи до війська брали і сиріт, і напівсиріт. І служили вони 3 роки. Я готувала, що могла, щось спечу, щось зварю. А у 1991 році, коли настала незалежність, я офіційно пішла до начальника штабу військової частини і сказала, що хочу святкувати з вами разом», — розказує пані Катерина.
Трошки більше року тому пані Катерина приєдналася до волонтерського руху і досі жертвує на потреби хлопців, котрі перебувають у зоні АТО, майже всю свою мінімальну пенсію. Однак, афішувати свою благочинність жінка не любить.
«Волонтерство розпочалося з того, що я прийшла у військову частину і виявила бажання допомагати хлопцям на Сході. Спитала кому і як можна передати гроші. Тоді сказали, що частина грошей не приймає, мене спрямували у військкомат. А у військкоматі уже зконтактували із волонтерами, із організацією, яку очолює Галина Ярцева. І тоді я вперше внесла свою мінімальну допомогу. Віддала 100 гривен. 275 залишила собі. Мені вистачає: купити хліба, молока, кусочок масла… Спиртні напої я не вживаю. Зараз такий час, коли треба підтягнутися, затягнути пояси.. Тому що зараз такий час. Жити треба не лише для себе, але й для людей», — ділиться Катерина Омельчак.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.