Ми домовляємося про інтерв’ю із Генеральним консулом Угорщини в місті Ужгород через посередників…. Відкладаємо його через об’єктивні причини… Потім узгоджуємо коло питань… і, врешті, зустрічаємося! Усміхнений, підкреслено ввічливий, із виразом обличчя «готовності до розмови», який у процесі годинного спілкування поступово набуває суто людських, щирих емоцій.
Давайте знайомитися! Як я зрозуміла з Вікіпедії, Ваш шлях до дипломатії важко окреслити, як реалізацію дитячої мрії… Якщо й так, то він не був прямим і простим…
– Цікава штука – Вікіпедія (посміхається співрозмовник)… Варто буде подивитися, що там пишуть про мене… Так, мій перший фах – інженер-електрик, це був мій перший диплом, після чого я здобув ще два… Згодом, на державному іспиті, мені задали питання, чи не хочу я спробувати себе на дипломатичній ниві. Я погодився… Знаєте, починати завжди непросто, але відповідально маю сказати, що пройшов весь шлях і сьогодні працюючи керівником місії, генеральним консулом служу своїй батьківщині. У 2018 році президентом держави мене призначено послом.
– Ну, я так думаю, що як солдат, що мріє стати генералом, так і дипломат має мрію – Посол…
– Я почав свою роботу у структурі МЗС 15 жовтня 1990-го року. Скажу так: коли ти починаєш роботу у новій сфері, то повинен прагнути поступу і за кар’єрним напрямком, який може бути лише результатом якісного виконання обов’язків на кожному етапі. Я – там, де моє перебування вважає керівництво найбільш результативним і необхідним на цей момент. Тому зараз – я тут!
– Вам довелося працювати у багатьох країнах… Як Ви сприйняли призначення в Україну?
– Це був не мій вибір. У мене був шанс опинитися у Ташкенті, керувати новим посольством, але керівництво вирішило, що більше користі я принесу саме тут. Не буду приховувати: перші місяці були дуже складними…
– Чи можете Ви одним словом охарактеризувати досвід роботи на Закарпатті?
– Хм…, цікаве і непросте питання (посміхається мій співрозмовник)… Мабуть, одним словом не вдасться… Це – надзвичайно цікавий і непростий досвід, отриманий протягом довгих років! Він супроводжується щоденними викликами, завданнями і досягненнями. Я б радив усім дипломатам-початківцям отримати таку практику. Не раз казав, хто пройшов дипломатичну службу на Закарпатті, здолає будь-які перешкоди…
Йожеф Бугайла був призначений на Закарпаття у вересні 2015-го року, нажаль, у вересні 2017 р. у до того майже безхмарних стосунках країн-сусідок відбулася докорінна зміна. Хоча Угорщина першою визнала незалежність України, виступала поборницею євроінтеграційного поступу нашої країни, а з першого моменту російської агресії постійно допомагала у реабілітації українських воїнів, поранених у боях, організовувала відпочинок для дітей родин, що потерпали від бойових дій тощо. Про свою можливу реакцію на освітній закон в частині мови навчання сусіди попереджали цілком однозначно, але Україна у запалі захисту державної мови вирішила ризикнути добросусідськими стосунками…
– В одному з інтерв’ю міський голова Ужгорода сказав про те, що влада виділила для будівництва угорськомовної гімназії ділянку. Наскільки, з огляду на нинішній стан, цей проект є реальним?
– На мій погляд, цілком реальний! Угорська сторона вже передбачила кошти для підготовки необхідної проектної документації, будівництво школи включено до Програми базових шкіл. Я бачив проект – це сучасна, футуристична будівля із потужним спортивним комплексом. Із усією відповідальністю скажу, що аналогічного учбового закладу немає не лише в Україні, але й в Угорщині. Що ж до нинішній реалій – побачимо… Ви знаєте, що ми впроваджуємо проект реконструкції мережі дитячих садочків у Закарпатті, думаю, що про Програму базових шкіл теж буде доцільно говорити…
– У новорічну ніч Президент України у своєму вітальному слові використав угорську мову, звертаючись до угорськомовного населення. На другий день його цитували усі угорські видання. Про що, на Вашу думку, це свідчить?
– Це, не лише на мою думку, дуже важливий жест з боку пана Зеленського. Ми можемо визначити його, як першу точку відліку для побудови чи відновлення стосунків між нашими країнами на новому рівні після виборів в Україні. Ці відносини досі розвиваються дуже дрібними кроками, інколи ми робимо один крок вперед, два – назад. Але я дивлюся в майбутнє з оптимізмом, оскільки не бачу альтернативи діалогу, добросусідським стосункам!
– Ви можете порівняти особливості роботи, менталітет представників різних країн. Чи відрізняємося ми, наша культура, якщо так, то чим?
– Ох… (сміється пан Консул). Кожний народ має свої, ментальні особливості, але й багато спільного. Приміром, греків, українців та угорців ріднить таке собі вільне (обираю саме такий переклад угорського терміну lаza, який використав мій співрозмовник – авт.) ставлення до слова, діла і життя. Якби вдалося поєднати кращі риси цих народів, то вийшла б, мабуть, досконала людина! Але працювати із досконалістю не так цікаво, правда?
Усезнаюча Вікіпедія, якою обіцяв поцікавитися пан Консул, розповіла мені не лише про його кар’єрний поступ, але й про сімейний стан. Більшість західно-європейських народів дуже виважено ставиться до народження дітей, обираючи між їх кількістю та власним комфортом, радше, друге, попри суттєву і реальну підтримку Угорщиною багатодітних родин. У Йожефа Бугайла – 4 дітей!
– Ваша родина перебуває тут? Як часто Ви буваєте на Батьківщині?
– Так, зі мною – моя дружина і найменша донька. Старші вчаться, середня донька, приміром, у Празі. Сім’я Їздить додому раз у 2-3 тижні, за обставинами. Молодша донька є ученицею 3-ого класу Ужгородської ЗОШ №3!
– Цікавий і гарний вибір… 3-тя школа вважається однією із найсильніших освітніх закладів Ужгорода…
– Дякую, ми теж дуже задоволені! Бачите, ми вважаємо, що знання мов – обов’язкова передумова успішного становлення сучасної людини. Та ж дочка, що вчиться у Празі, знає 5 мов. І це їй тільки допомагає…
– А скільки мов знаєте Ви?
– Звичайно, англійську, німецьку, російську, польську, поступово опановую українську, вже досить непогано володію …
– Ваша дружина працює чи займається господарством?
– Ні, вона працює. Я належу до тих чоловіків, які вважають за необхідне, аби їх дружина мала можливість реалізуватися. Сфера її роботи – гуманітарна!
– Ви багато подорожуєте, подорожували…
– Це дійсно так… Мені легше назвати країни, де я ще не побував, до прикладу Японія, і що цікаво – ще не був в Італії…
– І яка з них улюблена, звичайно, окрім Угорщини…
– Це залежить від того, працювати чи відпочивати (посміхається співрозмовник). Відпочивати люблю в Греції. Очевидно, це пов’язано із моїми гарними враженнями перебування там на дипломатичній службі, але додалися ще й їх менталітет та розслабленість, про яку я говорив і яку так відчуваю у цій країні.
– А працювати там?
– У будь-якій країні, з представниками будь-якої культури вирішити будь-які питання під час першої зустрічі, однієї розмови не вдасться! Для того, щоб зрозуміти одне одного потрібно сідати за стіл і говорити! І робити це не задля процесу спілкування, а для того, щоб чути, чого прагне, за що вболіває твій співрозмовник. Не завжди вдасться досягнути консенсусу з першої спроби, не завжди співпадає думка з партнером, але намагатися це робити просто необхідно! Іншого шляху співіснування і співрозвитку у цьому складному, підкреслюю – цивілізованому світі не вигадали.
– Чи маєте Ви мрію працювати в якійсь іншій країні?
– Поки ми будемо з Вами ще зустрічатися (знову посміхається)! Дипломатична каденція становить, як правило, 4 роки. Пан міністр вважає доцільною мою службу саме тут, в Україні, на Закарпатті. Тому, ймовірно, до 2021-го року ми будемо з Вами говорити і, звичайно, працювати!
Журналістам не завжди вдається дотриматися обіцянки. Тому до «виходу» за межі означених тем під час спілкування з Генеральним консулом Угорщини в місті Ужгород Йожефом Бугайла усе ж довелося вдаватися. Але, маю надію, він вибачить за такі пасажі. Тим паче, що маємо ще час і, сподіваюся, бажання надолужити прогалини…
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.