Ми розмовляємо за кілька хвилин до офіційного відкриття «посольства» Кондитерського дому Бондаренко в Ужгороді. Нарешті фірмові солодощі «з перших рук» можна буде скуштувати і в обласному центрі – у затишній кав’ярні-кондитерській на Театральній площі, зовсім близько від філармонії. Здається, ці аромати – а повітря вже просякнуте шоколадно-ванільно-ягідним духом – запаморочать голову, але наша бесіда і про бізнес, і про пошук, і про мрії, хоч і починаємо ми, звичайно ж, зі солодощів… А потім не забудемо і про чарівну вишеньку на торті, яка прикрашає логотип Будинку і є важливим символом… Засновник Кондитерського дому Бондаренко – Ігор Семенович – про свою солодку мрію, що збулася, і … вишеньку на торті.
Про солодку мрію
«Почалося це давно. Мені було десь 14 років, коли ми, хлопчаки, в літній період (я взагалі – з Криму, з міста Євпаторії) йшли десь підробляти – щоб були кишенькові гроші. Хтось йшов на човнову станцію, хтось ще кудись, а в мене дядько працював на Комбінаті харчування міста Євпаторія кондитером. Запитав його – чи можна піти на якусь практику, щоб трохи підзаробити. І він покликав мене учнем, – «будеш допомагати». І мене поставили на таку просту, елементарну роботу: сіяти пудру, банки перекладати, викладати згущене молоко – тоді воно ще в котлах варилося; клепали ці алюмінієві лотки – двома літерами, «К» і «П» – Комбінат харчування… Так це починалося, було дуже цікаво, перша моя зарплата, як зараз пам’ятаю – була 32 рублі… »
Про старт кондитерського бізнесу
«Доля мене вела по різних справах – була і військова служба, і інша державна служба, а далі я пішов уже в бізнес – той, який виходило робити, я починав з охоронного… А потім … я створив першу кав’ярню у місті – в Мукачеві моє «Edusсho», це був 1998 рік. І відразу було ясно, що її треба доповнити солодкими виробами, і я почав їх брати в мукачівських кондитерських – «Вікторія», «Коровай»… Продукція мені не дуже подобалася, і так я вирішив створити свій маленький кондитерський цех. Ми почали скромно, і при цьому – все обов’язково намагалися робити якісно. Це наш основний принцип – якість і відповідність сировини – вони такі, як має бути, без компромісів… Тоді у нас були тістечка «Пташине молоко», сирно-персикові, трубочки, і такі «наполеони». У принципі, це класичний «наполеон», але на Закарпатті ці тістечка «тремеш» називають…»
Про «Ревізор»
«Телевізійники все ж увійшли в кафе, Ольга почала ходити від столу до столу, говорити з людьми, всім все подобалося. І тут – як кажуть, «з іскри займеться полум’я», натрапила на жінок, які не захотіли спілкуватися. Були і компанії з Ужгорода, які почали обурюватися – чому їх знімають під час відпочинку, і навіть хотіли замовити відро води, щоб вилити на Фреймут. На щастя, до цього не дійшло… Вона вийшла з кондитерської і на вулиці сказала: «Якби не впертість господаря, я б дала цьому закладу рекомендацію від «Ревізора »!". Ось так це було… Що мене порадувало – що тістечка їй сподобалися (здається, вона їла «Яблука на снігу»), і чистота, і персонал, і інтер’єр. Але поведінка її була нахабною.»
Про вишеньку на торті
«Вишенька на торті – це … мрія. Символ моєї мрії, що збулася. Я дійсно хотів бути кондитером. І коли ми вирішили поставити в Мукачеві біля нашої кондитерської скульптуру, це мав бути пам’ятник кондитерові – просто кондитерові, тим людям, які працюють сьогодні, дарують свій професіоналізм, всім людям цієї професії. А потім вирішили копнути глибше. Адже кожен з нас хотів кимось бути, як і я, будучи тим 14-річним хлопчаком, мріяв стати кондитером, як ті люди, які на моїх очах творили торт-книгу, весільні торти – фантастично красиво… Так і виникла ідея поставити пам’ятник дитячій мрії – учню кондитера, який мріяв бути кондитером і став ним. І цю легенду, історію з мого минулого, ми і вирішили втілити…»
Більше про ці та інші теми, та історію успіху засновника Кондитерського дому Бондаренко – в інтерв’ю.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.