«Іду до земляків з реальним планом дій» Микола Вегеш упевнений у відродженні Закарпаття

Микола Вегеш з тих людей, яких закарпатцям особливо презентувати не потрібно: один із найавторитетніших дослідників історії нашого краю, науковець, щирий патріот. До таких, як то кажуть, і недруги мимоволі відчувають повагу: Микола Миколайович завжди і попри все вірний своїм переконанням. 
А головне, як тепер люблять казати, він – людина, яка зробила себе сама. Адже вчений пройшов довгий і нелегкий шлях від простого вчителя сільської школи в Синевирі аж до ректора найбільшого крайового вишу. Саме тому добре знає, чим живуть і прості горяни, і молодь, й інтелектуальна еліта краю. Увесь чималий досвід Миколи Вегеша стане в пригоді саме під час розробки й ухвалення законопроектів, спрямованих на соціально-економічне зростання краю. 
– Миколо Миколайовичу, ви зареєструвалися кандидатом у народні депутати України через самовисунення. Чому не від політичної партії Єдиний Центр, членом якої ви є?
– Я не відразу вирішив брати участь у виборах до Верховної Ради України. Довго сумнівався, чи варто це робити. Адже я депутат Закарпатської обласної ради, очолюю постійну її комісію, маю можливість впливати на ухвалення рішень, які сприя¬ють розв’язанню невідкладних питань поліпшення життя нашої громади. 
Однак можливості народного депутата України набагато вагоміші, адже прогресивні закони можуть суттєво піднести рівень життя не лише закарпатців, а й громадян України загалом. Вважаю, мій професійний і політичний досвід сприятиме відродженню Закарпаття. Саме так я назвав свою виборчу програму кандидата в народні депутати України у виборчому окрузі № 70.
А чому не від Єдиного Центру? На час проведення з’їзду нашої політичної сили я ще остаточно не визначився. Але ніколи не приховував, що перебуваю в Єдиному Центрі, та й мої виборці про це добре знають. Наш лідер Віктор Балога – цілком демократична людина й з порозумінням поставився до мого рішення. Я завжди відчував матеріальну і моральну підтримку Віктора Івановича, працюючи на посадах спочатку декана, а згодом і ректора найпотужнішого вишу Закарпаття. 
– Ви вперше пробуєте сили на виборах до Верховної Ради України?
– У політиці я з 1989 року, коли спочатку в Народному русі України, а згодом в Українській республіканській партії брав участь у національно-визвольному русі, який завершився проголошенням незалежності України. Вперше на вибори до Верховної Ради пішов 1994 року, ще будучи нікому не відомим аспірантом кафедри історії України Ужгородського державного університету. Тоді теж була велика політична конкуренція, і жодному з кандидатів не вдалося пробитися з першої спроби. 
Цього разу теж змагатимуся з відомими закарпатськими політиками й громадськими діячами. Відразу хочу відзначити, що ніколи не паплюжив конкурентів, не використовував «чорний піар», проводив передвиборчу агітацію винятково на позитиві. Головне, глибоко переконаний, говорити людям правду, не обіцяти нічого фантастичного й нереального. Мої земляки швидко розберуться, де звичайна політична технологія, а де щире прагнення їм допомогти.
– З якими ідеями йдете до людей?
– Мої виборці проживають в шести районах Закарпаття (Міжгірському, Воловецькому, Свалявському, Великоберезнянському, Перечинському й Мукачівському). Кожен з них має  певні особливості, хоча загальні проблеми торкаються всіх без винятку. У моїй виборчій програмі «Відродимо Закарпаття!» йдеться  про створення умов для економічного, освітнього, туристичного зростання нашого краю та добробуту його мешканців. Це не чергові політичні гасла, а реальний план дій, що допоможе вирішити проблеми закарпатців. 
– Влада неодноразово заявляла, що Україна поступово виходить з кризи, життєвий рівень людей постійно зростає…
– Кожна влада про це говорила, особливо напередодні та під час виборчих кампаній. Але ж ми завжди знали, що це політичні технології, боротьба за рейтинг, спроба перетягти на свій бік громадян, які ще не визначилися. Вважаю, що теперішня влада не може похвалитися жодним із ухвалених законів. Вони половинчасті, незавершені й нерідко розраховані на майбутніх виборців. 
Взяти хоча б новий варіант Закону «Про вищу освіту», який розробляли в Кабінеті Міністрів України. Який він по суті, чим відрізняється від попередніх варіантів? Чи відповідає світовим стандартам? І що найголовніше, чи його прихильно зустрінуть викладачі й студенти? А про перипетії з мовою вже й не хочеться згадувати. Бо ж хіба ухвалення Закону «Про засади державної мовної політики» не є чистої води піаром? До речі, дуже небезпечним, який не сприяє стабілізації українського суспільства.
На моє глибоке переконання, влада має зосередитися на голов¬них завданнях розвитку України: економічна стабільність; зростання пенсій та заробітної плати; вирішення питання безробіття; зростання якості медичних та освітніх послуг. А питання, які політизують країну й гальмують її поступ, треба відкласти на десятиліття. 
– Вже вкотре під час виборів порушується питання про взаємини між центральною й місцевою владою, залежність краю від Києва.
– Нам нарешті слід запровадити європейські підходи до взаємин між центральною та місцевою владою, адже громади Сваляви і Перечина, Великого Березного і Міжгір’я, а не чиновники у Києві мають вирішувати, яку дорогу та дитсадок ремонтувати. Варто також змінити підходи до фінансування масштабних проектів. Пріоритетами державної підтримки мають стати програми «Сільські дороги», «Сільська медицина», «Сільська освіта». 
– Ваш виборчий округ здебільшого гірський. Що, на ваш погляд, насамперед потрібно жителям саме гірських районів?
– Вважаю, слід на законодавчому рівні закріпити підвищені соціальні гарантії жителям гірських населених пунктів. Маю на увазі насамперед рівень надбавок до пенсій та зарплат, пільгової вартості електроенергії та газу. Це також стосується пільг та стимулів для підприємств, які започатковують виробництво та інші види господарської діяльності в гірській місцевості. Ще далеко не вирішено питання безперебійного транспортного сполучення між населеними пунктами, не все гаразд зі збереженням і використанням лісового фонду. Гірські райони суттєво поступаються в забезпеченні шкіл комп’ютерною технікою, що ставить випускників цих закладів у нерівні умови під час вступу до вищих навчальних закладів. Про ці й багато інших проблем постійно чую на зустрічах зі своїми краянами. І знаю: більшість із них цілком реально вирішити вже у найближчі два роки.