Хліб із кошика (фото)

Це село – Ізу – в жарт називають «Тринадцять-А» – усе пішло від таблички на в’їзді. І на ній таки вміщено фірмовий ізянський кошик. Це село – єдине таке в Україні, що спеціалізується на лозоплетінні. Ніхто не пригадує, хто першим взяв до рук лозу та сплів кошика. Але нині це уміє кожен ізянин, незалежно від фаху.

Ба навіть більше – лозу тут садять … на городі. Потім збирають урожай, обробляють її – саме це найважчий етап в роботі – та беруться за плетіння. Від сувенірних дрібничок і до меблевих гарнітурів – усе плетуть з лози. Ну а зараз в Ізі – чи не найважливіша пора в році: треба усю державу забезпечити фірмовими ізянськими великодніми кошиками. Власне, вони з Їзи роз’їжджаються на продаж не тільки в міста України, а й за кордон…

Лозоплетінням в Ізі займається і старий і молодий. Головний місцевий промисел нікого не обійшов стороною, розповідає Василь Синиця, чия торгова ятка з плетеними виробами першою зустрічає кожного із гостей Ізи. «У нас нема пана ніякого – і міліція плете, і священики плетуть, врачі плетуть і вчителі плетуть, всі, хто хоче заробити – плетуть».

В Ізі вміють плести все – від хлібничок до меблів. Та саме кошики – це ізянська візитівка. Тим паче перед Великоднем. В Ізі навіть вигадали прикмету – мовляв, кожен Великдень треба святкувати з новим кошиком…  Власне, їх тут тисячі: складовані у причепах та гаражах, що слугують за магазини, гірляндами розвішені на парканах ізянців…

На всякий смак! Щороку в Ізі – нова мода на великодні кошики: змінюється форма, складність плетіння, майстри комбінують різні види лози, а віднедавна – не лише розфарбовують кошики у яскраві кольори, але й вигадливо оздоблюють. Як от стрічками, як робить пані Василина, розповідаючи, що до цього свята готує і золотисті кошики, і сріблясті, і фіолетові, і ясно-зелені, а ще прикрашає стрічками та мереживом. Каже – зараз у селі охоче купують саме такі, припараджені, кошики.

А між тим пані Василина розповідає: окрім того, що торгують ось так, на власних подвір’ях, здають вироби гуртовикам; дехто ж з ізянці сам їде з кошиками по світах, і ті, каже, заробляють краще. Оскільки саме сезон, найпростіший кошик коштуватиме від 50 гривень.

…А от такий, що його плете Тетяна Полянська – утричі дорожчий. Таку «модель» розробили в Ізі кілька років тому і він вважається еталоном саме великоднього кошика. Ізянка розповідає: у цього кошика міцне денце і дві поєднані ручки, аби зручніше було нести прикрашений рушником кошик до церкви. Краєчки виробу прикрашені хитро виплетеними зубчиками, словом, майстри таким фірмовим кошиком пишаються.

Водночас майстриня не приховує: по вечорах руки ниють від цієї роботи. Але справу не полишає. Цього, доволі складного кошика, виплете за день. Але, кажуть в Ізі, час на виробництво так не вимірюється. Адже власне плетінню передує складніша і брудніша робота – підготовка лози. Яку, як відомо, тут спеціально саджають. А вже відтак, щоби перетворитися на золотаві мереживні вироби, лоза не тільки чиститься, але й відварюється і фарбується. Робота важка, але от чи вдячна…

.

Ще один Василь – Чухрай – не відволікаючись від праці, розповідає: сезон в Ізі насправді триває цілий рік. «Замкнене коло, цілий рік: восени і весною заготовляємо лозу, а потім так – меблі, кошики, хто що може плетемо. З цим роботи багато, а ціна яка була років 5 тому  – так і є, то ж не першої необхідності, не ковбаса… Люди куплять кошика та тримають по 10 років. Ну а ми що – спеціальність вже не будемо міняти».

Поруч з паном Василем працює 23-річна Наталка. Вона – не ізянка, прийшла сюди за невістку і вже за кілька місяців навчилася ремесла, відклавши в бік диплом економіста. Мовляв. Якщо ти в Ізі – берися до лози. Утім дівчина воліє плести не кошики: уже робила певні деталі для крісел-гойдалок, і виготовляти меблі, говорить – цікавіше. Врешті, легкі, проте (як гарантують ізянці!) міцні місцеві меблі – виріб найдорожчий: крісло стартує від 300 гривень, і майстри постійно пробують нові модифікації. Навіть заглядаючи по ідеї до європейських каталогів…

В решті ж, певно, усе виглядає так само, як і десятиліттями тому: технологія обробки лози сьогодні та ж, як дідівська, хіба на деяких подвір’ях майстрам допомагає примітивна техніка. Звісно, найважливіше в ізянських кошиках – ручна праця, яку нічим не заміниш. Пані Анна вже 60 років плете з лози, першого свого кошика виготовивши в 15 літ…

«Хто вчив мене? Самі ся вчили, біда нас учила, треба було нам жити, то ми ся й учили, мусили, та й отак і зачали плести. Чи молоді хотять? Молодь… Хто тепер хоче плести молодий, молоді десь глядавуть на роботи,  – ті, котрі ся десь були научили, то ті не хотять плести, хотять десь іти»,  – каже Анна Ізай

Та, попри те, що нарікає – не вся молодь радо бере в руки лозу – бабця Анна впевнена: не забудуть в Ізі це ремесло. З простої і не дуже доброї причини: у селі нема іншої роботи. Гнучка лоза, з якої ізяни вміють творити своє мереживо – головна сільська годувальниця. Тож хліб у Ізі їдять направду з кошика – найкращого в світі великоднього кошика…

 Усі фарби ізянської майстерності – у нашому фоторепортажі!