Гідного подарунка до ювілею майстра не вдалось… (ВІДЕО)

На Закарпатті відзначають сторіччя великого скульптора Василя Свиди. Його твори у колекціях провідних музеїв України та Росії. Роботи митця мають цінну здатність викликати повагу до людини праці, любов до рідної землі та свого народу. Про ювілейну виставку майстра розкажуть мої колеги.

Останні приготування перед відкриттям ювілейної виставки. Все – під особистим контролем сина майстра. Найбільша колекція – понад 23 роботи – зберігається в Закарпатському художньому музеї. Кілька особливо цінних спеціально з Києва привезли до Ужгорода. "Поцілунок матері" – одна з тих скульптур, які називають класикою. Мати, син і шматок хліба. Проста філософія з глибинним розумінням життя. Батько любив людей, каже син Ярослав.

Ярослав Свида, голова благодійного фонду ім. В. Свиди: 

– Піднявши і знайшовши документи архівні, я зовсім по-іншому подивився на людину, яка була зі мною, поруч з якою я прожив. Він писав і говорив: "Я нічого взагалі не видумував, я все брав із життя".   

Любов до звичайних людей зблизила Василя Свиду із сьогодні вже народним художником України – Володимиром Микитою. Він згадує, попри світове визнання, майстер до кінця життя залишався скромним.

Володимир Микита, друг Василя Свиди:

– Він не був схожий на інших майстрів. Там дух був, там диктувала внутрішня сила, імпульс той. Тому зрозуміло, що він дуже швидко дістав визнання не лише на Закарпатті.

Найбільше визнання – Шевченківську премію – Василь Свида отримав за горельєф "В сім’ї єдиній". Монументальна робота, над якою він працював понад 4 роки, має вражаючі масштаби – майже 7 метрів довжини та 3 висоти. Сьогодні робота виставлена в обласному драматичному театрі.

Ганна Кошілка, відвідувачка різьбярського гуртка:

– Таке терпіння мати, щоб майже 5 років її робити. Як казав син його, він зранку, як сонце встає, працював і з сонцем він і лягав.

Традиції різьбярства та скульптури продовжують у місцевому художньому інституті і в палаці для дітей та юнацтва. А от музею Василя Свиди в місті досі немає. З будинку, де жив і працював майстер, треба переселяти його рідню. Це питання місцева влада не може вирішити з 90-го року, коли ухвалила рішення зробити в цьому помешканні меморіальний комплекс.