Гайта, цинк, шаломан – в Ужгороді (ФОТО)

Кілька днів тому дворик закарпатського художнього музею ім. Й. Бокшая перетворився на майданчик для середньовічного live – концерту.

Українське бароко 17 ст. виконувало новостворене тріо «Посока» (із загально-європейського мисливського жаргону означає «кривавий слід вбитої дичини», а загальновживане в давніх мовах – «кров, лімфа»). Ужгород став першим містом, де відбувся концерт, який організувала «Вільна сцена».

1 годину 40 хвилин звучали старовинні інструменти ґайта, цинк, шаломан (шаломая), флатраверс, пандора, які доповнювали віолончель та перкусія. А ще був спів. Після виступу ужгородці не відпускали тріо, цікавилися інструментами, пробували грати, фотографувалися.

Вже опісля вдалося поспілкуватися із хлопцями. Лідер «Посоки» Данило Перцов, український композитор, мультиінструменталіст (це він грав на перерахованих інструментах, – авт.). В яких гуртах тільки не грав. Мартин Няга (віолончель) хоч і представляє Молдову і Румунію, але добре розмовляє українською. Любомир Маріяш, що грав на перкусії,  виявляється, народився в Ужгороді, нині мешкає у Львові.

Данило Перцов розповідає, що вони є друзями, грають давно, але ідея зібрати ансамбль виникла нещодавно. Окремі інструменти зробив власноруч. «Колись ми грали не зовсім цю музику. У Любка Маріаша був власний «Татош бенд», дуже потужний. Саме під проводом Любчика почали грати разом. Потрясаючий був проект. Із 2001 –го був гурт «Бурдон». Я пристав до них у 2004 році», – каже.

Вони займаються ще й музичною археологією. Але від тієї доби в Україні залишилося мало матеріалу, якщо порівнювати із бібліотеками Європи, які завалені архівами 16-18 ст. Грали музику із трьох джерел. «Перше – це Сільварерум із бібліотеки Яґеллонського університету, що у польському Кракові, який білоруси називають "Полоцький зшиток". Хоча правильніше було б назвати "Полоцькими листками", як "Львівські листки", що були витягнуті із облікової книги початку 16 ст.», – розповідає музикант. – Цими ж листками була набита обкладинка служебника, що належав Київському митрополитові Киприяну Жоховському, під патронатом якого працювала ціла команда композиторів. Серед цих листків є чернетки партесів із церковнословянськими текстами, але вони дуже фрагментовані. Основна ж частина корпусу – це польські танці та світські канти, які лунали у міському середовищі по всій території Річі Посполитої. Отже цей документ, як ризи Христові, що ділять три народи – поляки, українці-русині та литвини-білоруси. Стилістично це є так зване сарматське бароко, з характерними патетично загостреними мелодичними рухами. В Західній Європі цей тренд знайшов відбиток у стилі «alla turca», найяскравіший прояв якого – музика до Bourgeois Gentilhomme Жана Батиста Люллі. Друге джерело – це табулатура Віторіса, що створена в середині 17 ст. на території сучасної Словаччини і вважається одним із головних джерел старовинної угорської інструментальної музики. Проте типологічно він є ближчим до пам’яток сарматського бароко завдяки своїй міжетнічній та міжжанровій строкатості, зокрема, до Пестрого збірника (Братиславської табулатури), з якої походить напр. танок Хорея Козацький, що дав назву проекту Тараса Компаніченка. Є ще третє джерело – Почаївський Богогласник 1790 року. Про нього в мережі досить багато матеріалу. У даному випадку важливо, що це теж своєрідна квінтесенція музичного світу тієї доби, такий трохи розтягнутий у часі знимок епохи, як глибоке поле Хаббла, в якому водночас співіснують різні часи».

Данило каже, що старовинну музику приємно грати, бо там «є думка, певні образи, відчуття». «Складною та нестандартною була наша програма у вас, дещо не вдалося, як хотілося, але прем’єра таки відбулася, і це добре», – резюмував.

«Посока» збирається приїхати до нас вже восени. Їхній друг, ужгородець Степан Тихоненко, який виготовляє старовинні музичні інструменти і є засновником ансамблю "Castrum Hung", збирається влаштувати фестиваль.