– Пане журналіст, приїжджайте, подивіться, – лунало в слухавці, – у нас тут посеред села стоять фури, і тепер ні пройти ні проїхати! Ще м такого не виділа! Я боюся з двору виїхати.
Саме такий дзвінок від "знайомої знайомих", мешканки села Тийглаш, пролунав сьогодні в другій половині дня. Що ж, в цьому варто переконатися особисто. Адже від центра Тийглаш (можливо, вам більше подобається назва Цегловка) до КПП "Тиса" – понад 11 кілометрів. Отже, чергу з вантажівок можна назвати рекордною, такою довгою вона ще не була. Хоч у відповідній Книзі рекордів фіксуй.
Відстань невелика, дорога знайом,а на дисках – зимові шини, то чого б не проїхатися в напрямку Чопа?
Приїхав, переконався. Посеред населеного пункту здалеку видно миготіння "аварійок", саме тут є хвіст "колєйки", буквально на моїх очах припаркувалася фура на номерах Словенії. Підхожу до водія, сподіваючись порозумітися з мешканцем невеличкої, але гордої слов’янської країни – в крайньому випадку, якось поспілкуватися моєю дуже примітивною англійською.
– Та я розумію вас, я сам українець! – заспокоїв молодий "далекобійник".
– Ви такі черги тут вже бачили? – питаю його.
– Ні, це лише останнього часу, може місяці півтора – відповідає сумно.
– Як гадаєте, за скільки днів дістанетеся КПП?
– Ох… Навіть не уявляю… Хотілося б цього тижня переїхати кордон, але хто його зна…
– Ви готові були до цього?
– Ну, здогадувався. Їжі і води взяв про запас. А там побачимо.
– Ну а як на вашу, водійську думку – чим це викликано? Знову "польскі дозволи закінчилися"?
– Та не знаю я. Ніби вже вистачає усім дозволів, але то вже у кожного перевізника своя ситуація. Я сам через Польщу майже не їздив, лише тут, через Угорщину. А люди різне говорять. Хтось каже, що перекрили контрабанду, тепер всіх перевіряють довго і уважно. Хтось каже, що і наші і угорські митники спеціально довше працюють, щоб помститися. Ще кажуть, що там постійно "піджаки" перекривають шлях, щоб їм дозволили везти скільки треба. Але що там насправді, я не знаю.
– А що везете, якщо не секрет?
– (посміхнувся) Секрет.
Отак і поговорили. Але проблема залишилася, і стосується вона не лише водіїв вантажівок. Дорога до Чопа, тим паче в селах, аж ніяк не розрахована на стоянку великих фур. Для проїзду повз них залишається занадто мало місця, і роз’їхатися двом автобусам вже дуже важко. Додамо сюди ковзький по-зимовому асфальт, ранній прихід темряви – все це стає просто небезпечним для всіх.
А враховуючи, що схожа ситуація і в Ужгороді на кордоні зі Словаччиною, стає зрозуміло – проблема стала комплексною та постійною, відтак вирішувати її потрібно комплексно і швидко. Бо дочекаємося "колійок" до Сваляви і Нижніх Воріт.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.