Дрізд, який тримає срібного ключа: УжНУ – з новим гербом (ФОТО)

«Ми творили-творили і створили!! Поки що найсерйозніша моя з колегами робота. Місяць роботи, багато пошуків, думок і переживань. І малювання-малювання. А тепер — радість і полегшення. Чесно — я думаю це дуже хороша робота» – так емоційно підсумовує творення герба для УжНУ учасник Гільдії геральдичних художників «Terra Indagines» Олександр Попович.

Він, презентуючи герб на сторінці Гільдії у facebook, інформує: герб створено на замовлення Ужгородського національного університету.

Блазон (опис) нового герба Ужгородського національного університету наступний: У синьому щиті – срібна гора, перетята трьома синіми хвилястими поясами. З-за гори сходить золоте сонце. На горі – чорний дрозд із золотими очима та дзьобом, що у правій лапі тримає срібний ключ з чотиризубцевою борідкою. Над його головою – п’ять пятипроменевих золотих зірок покладених півколом. Девіз – «Plus scimus – plus possumus» («Більше знаємо – більше можемо») написано золотими літерами на лазуровій стрічці. Створено на замовлення ректорату Ужгородського національного університету у липні 2013 року. Автор герба: Олександр Попович (Українське геральдичне товариство, Гільдія геральдичних художників «Terra Indagines»). Малюнок виконала Ксенія Шкроблюк (Гільдія геральдичних художників «Terra Indagines»).

Олександр пояснює символіку герба. «Фон щита збережено лазуровим. Колір, традиційний для герба м. Ужгород, присутній у попередній версії герба університету та найбільш нейтральний з-поміж п’яти геральдичних емалей.
 У основі лазурового щита – срібна (білого кольору) геральдична гора (за формою – заокруглена геральдична «основа»). Натяк на «Срібну землю», на гори Закарпаття. Вона ж – «підставка» для основної геральдичної фігури. (Між тим головні корпуси університету також збудовані на горі Дайбозькій). Гора – перетята трьома синіми хвилястими поясами. Тиса, Латориця, Уж – головні річки Закарпаття, його артерії. Річка – символ повноти часу: теперішнього, минулого і майбутнього. Університет має славну історію й море можливостей попереду.
 З-за гори сходить золоте сонце. Символ світла знань.
 На горі – чорний дрозд із золотими очима та дзьобом. Золоте «озброєння» птаха свідчить, що студенти, викладачі, випускники університету озброєні знаннями, досвідом. У правій лапі дрозд тримає срібний ключ з борідкою із чотирьох зубців. Число 4 – що завгодно: пори року, сторони світу, кількість євангелій. Символіка герба може розкриватися і згодом. Ключ до знань може легко перетворитися на ключ від міста. Випускники університету відкривають для себе нові міста, а для міст – свої знання. 
 Над головою у птаха «німб», викладений із п’яти пятипроменевих золотих зірок. 
 Зірки – натяк на покровителя Ужгорода Яна Непомуцького. Утім, комусь може сподобатися розглядати їх як «п’ятизіркову якість освіти» або ж, наприклад, натяк до інтеграції університету з вузами Євросоюзу. Чи повне таємниць зоряне небо? Чи зорі-дороговкази? Чи, може, сяйво ідей у світлих головах? Розташування у вигляді німба – це і сузір’я (що саме собою промовисто) і натяк на традиційність Закарпаття і на чесноти тутешніх людей.
 

Дрозд – це і Другети, засновники системи освіти на території нинішнього Закарпаття (засновники семінарії в Гуменому та гімназії в Ужгороді) й історія міста, де розташовано університет», і птахи, які вилетіли з одного гнізда (УжНУ). Дроздів у природі існує 69 видів. Живуть вони на майже всіх континентах. Окрім співочих дроздів є ті, які живуть на деревах, у землі тощо. Тобто, таланти їхні різноманітні. Вони виглядають по-різному. Але вони діти одного «роду». Ключ – це ключ до знань, і ключ до міст, які радо приймають випускників УжНУ у всьому світі. Дві борідки – це минуле і майбутнє вузу. Значень і тлумачень можна придумати сотню. З часом герб сам розкриє себе. У цьому сенс хорошої геральдики. 
 Девіз збережено від попереднього герба, однак перекладено його латиною. Головні кольори герба, лазуровий і жовтий – це і традиційні геральдичні кольори Закарпаття. Саме ці кольори у стрічці дарувала Марія Терезія єпископу-просвітетелю Андрею Бачинському».