На моє тверде переконання, в Долину нарцисів слід їхати лише вранці. Рано. Дуже рано – до світанку. Перший безсумнівний бонус – це ЗАПАХ поля, що іще не відійшло від сну.
Уперше розумієш туристів, які під час багатьох твоїх минулорічних відвідин (день, спека, і людей як під час фото-флешмобу в мегаполісі) сплескували руками і заходилися говорити про неймовірний «аромат нарцисів». Тоді усміхалася (ну ці ж бо квіти не так щоби аж дуже характерно пахнуть – так, весною), але зараз констатуєш: дух усіх рослин і самої Долини, яка парує туманом та готується зустріти сонце – це дещо. Інше – чи не найважливіше – сюди іще не дісталися туристи. Це вже згодом вони, минаючи знак заборони, в’їжджатимуть під саму головну «сцену» – майданчик для спостереження – на автівках. Хм, на «рецепшені» нам, «туристам, котрі, вочевидь, страждають на безсоння» (бо ж заявляємося в поле ще до 6-ї, виїхавши з Ужгорода, озброєні термосом з кавою, о 4-ій), ще й запропонують заїхати на поле на машині. Ні, дякуємо. Ми пішки. Ми з Долиною на самоті. Такий тет-а-тет дарує справжню насолоду – лише для нас пташки влаштовують невимовно щиру й емоційну симфонію. Уже заради цього було варто… А от нарциси…
Хм… Чи ж то «ваша Галя балувана», або ж щорічне споглядання цього «дива природи» (і направду ж дива – великі популяції нарцису нам в спадок лишив льодовик!) применшує захоплення?.. Але захват – від перебування в природі, поза атмосферою міста та натовпом людей, та – не від нарцисових галявин. Добре знаєш, що вже роками кажуть краяни – було краще, коли в Долині дозволяли господарювати – випасати худобу, здійснювати покоси… Мовляв, раніше поле не підмокало, і не так потерпало від верболозів… Нарцисів направду меншає, і хтось говорить про циклічність – рік на рік не припадає – а дехто при згадці Долини зітхає – «не те вже тепер нарцисове поле, а от колись!..»
Утім, гарні, направду ж гарні! Природно красиві скромною вродою, соковиті і тендітні… Трохи сердишся, що тобі, невдатному фотографові, не до снаги передати їх красу. Та тішишся від того, що зустріла тут світанок. І нехай сонце, що ледь привіталося, знову сховалося в димку, цей спалах жовтого світла крізь туман над вологим полем… It’s made my day…
…На вихід з Долини! Мерщій! Почали з’являтися туристи, пішки і на машинах. Пташки притишили свої переспіви, запах поля став менш відчутним… …А біля шлагбауму починає розкладати свій крам місцева бізнес-громада. Виставляючи кошики, плетені скриньки і вази та лаштуючи мангали, діляться враженнями про останні дні – чи були вдалими для торгівлі – і висловлюють сподівання на найближчі: саме пік! Сюди приїдуть тисячі туристів. Вони готові їх привітати. А на самому полі посеред трави з поодинокими квіточками гостей зустрічає табличка: «Нарцис вузьколистий пережив зледеніння. Допоможи йому пережити туристичний сезон. Не зривай і не витоптуй!».
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.