Деякі роздуми про нашу рідну, але таку принизливу медицину

У неділю відзначався День медика, і звернула на себе увагу деяка стриманість соцмереж, які обійшлися без особливих реляцій на цю тему. І це зрозуміло: в принципі немає підстав вітати з досягненнями в цій галузі, тому що медицина у нас як була совковою, так нею і залишилася. Зрозуміти це мені допомогло сьогоднішнє проходження декількох етапів пекла під назвою «Оформлення медичних документів» (не буду говорити куди, але це важлива історія для будь-якої людини).

В осоружному стоянні і сидінні в декількох чергах в обласній поліклініці була можливість побачити, поспостерігати і зробити певні висновки щодо того, що робить з людьми наша система медичної допомоги. Ситуація невтішна: там, в чергах люди перетворюються … не в потенційних пацієнтів, як ви могли подумати. А в озлоблених, засмиканих, нервових істот, агресивних із собі подібними, але які, втім, боязко помахують хвостами з медичним персоналом.

У вузьких, заповнених натовпами стражденних коридорах обласної поліклініки, страшенна задуха, люди виходять подихати на вулицю. У кого-то піднімається тиск, хтось біжить вниз в аптеку за ліками, хтось лізе без черги, його дружно засуджують і не пускають … Цей кошмар важко винести і не зірватися. І люди зриваються. Починається лайка, крики, образи, і через хвилину в групі, здавалося б, цілком адекватних людей, запановує всепоглинаюча ненависть до всіх і всього.

До лікарів тут претензій небагато, їм і самим нелегко працювати в такій обстановці. Питання, в основному, виникають до керівництва установи. Як можна дозволяти поліклініці працювати ТАК? Чому дотепер не відпрацьована система функціонування установи, щоб було зручно і пацієнтам, і медпрацівникам? Чи щоденне приниження людей, що звертаються по допомогу, вважається нормою? Тоді навряд чи самих керівників, вже вибачте, можна вважати нормальними. Якщо не знаєте як або не вмієте, можна найняти хорошого менеджера, який розробить систему нормального, без шкоди для всіх функціонування поліклініки: так роблять люди, які вболівають за свою установу. І тоді люди, можливо, за попередньо замовленими талончиками, або ще чим-небудь подібним, будуть спокійно заходити до привітних і уважних лікарів, а не брати штурмом лікарський кабінет під  похмурими поглядами побратимів, які нудяться в черзі, та й медиків – таких же засмиканих і нервових, як і ці стражденні.