Цей матеріал готувався для одного журналу. Проте увійшли до друку далеко не всі, викладені у ньому факти. Проте, як на мене, вони заслуговують того, аби про них знати. Мій народ, попри сталі стереотипи, має багату й драматичну історію, його культурний спадок – не лише запальна музика та яскраві танці. Наші традиції – не менш захоплюючі і багаті, аніж звичаї усіх народів світу. Тому пропоную вашій увазі знайомство із весільними звичаями ромів, які ми зібрали спільно із Євгенією Навроцькою.
Весілля – один із основних і важливих кроків створення нової сім’ї. До нього готувались всією великою родиною. Як і всіх народів, у ромів є чимало власних обрядів, пов’язаних з вибором нареченої, сватанням, проведенням самої весільної церемонії. У кожній ромській етнічній групі (а їх на Закарпатті проживає кілька, і всі вони – єдиний народ!) вони відрізняються. Але всі вони працюють на те, аби весілля пройшло гучно, майбутня родина була щасливою та міцною.
Колись майже кожне весілля відбувалось з домовленістю та згодою родичів молодят. Про взаємну любов питання не стояло. Хлопець та дівчина могли знати одне одного, хіба з виду. Зараз цей звичай відійшов, або ж відходить. Молоді люди можуть зустрічатись, бажано – тільки на вулиці і обов’язково у присутності когось із членів родини: дорослої сестри, брата, тітки. Усі ромські дівчата мають виходити заміж цнотливими і суспільна думка тут має величезне значення. Тому батьки уважно слідкують, аби не була загублена честь родини. І в таких ситуаціях завжди знаходилась можливість самим молодим людям вирішувати свою долю. Інколи, коли батьки були категорично проти молодого або ж молодої, молодята втікали на кілька діб з дому і повертались назад вже як сімейна пара. Батькам залишалось тільки вирішувати, враховуючи низку моментів, робити весілля чи ні. Частіше весілля таки влаштовували.
До слова, свого часу у ромській громаді діяли певні вимоги і до зовнішнього вигляду ромських дівчат. Приміром, брюки могла одягати лише дівчина. До заміжньої жінки вимоги суворіші: вона мала носити спідниці або сукні. Зараз же ужгородські роми намагаються дотримуватися гендерної рівності у виборі одягу. Проте ця рівність ще не зовсім сягнула організації свят. Мова йде про традицію, яку роми Ужгорода запозичили у Європейських ромів. Ідеться про облаштовання двох столів: за великим можуть сидіти чоловіки, а за іншим, меншим, жінки. Така собі не гендерна рівність. Проте й тут сучасність диктує свої правила: подекуди всі – і чоловіки, і жінки гостяться разом.
Для ромів не важливий інститут укладення шлюбу в органах місцевого самоврядування. І це ніяк не пов’язано з соціальними виплатами, як декотрі гадають. Достатньо факту спільного проживання, адже у ромів один шлюб на все життя. І діти, що народились у такому шлюбі, можуть мати прізвище матері. Інколи трапляються випадки, коли дитина отримує прізвище бабусі чи дідуся. Після узаконення шлюбу діти вже носять прізвище батька.
Не дивлячись на тривале проживання поміж представниками різних національностей роми зберегли свої весільні прикмети, звичаї та традиції. Сама шлюбна церемонія дуже схожа на весільні обряди народів, серед яких проживають роми. У нашому випадку, в Закарпатті, деякі звичаї такі ж, як у українців, угорців, румун. Єдине, що поколіннями не змінюється – дошлюбна чистота дівчини!
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.