Давній близький Фелікс Кривін: до 90-річчя від дня народження

З часом стираються постаті, марніють обличчя, і залишається єдине – талант.

Фелікс Давидович Кривін, який сьогодні відзнав би 90-ліття, не дожив до свїх 90 якихось два роки, а залишив для осмислення – не  на одне покоління.

З віддалі часу говорити про нього все важче і важче, адже митця  осягнути з відстані можна, а розказати ж про нього, ще такого недавнього на ужгородських вулицях, – зможе тільки той, хто йшов поряд.    

Із далекого Ізраїлю я отримав у подарунок книгу казок та оповідань мого давнього друга Фелікса Кривина «Пеший город», видану в Єрусалимі. У ній письменник залишається вірним собі: його гумор пронизаний не тільки любов’ю до людини, а й до всього живого й неживого. Пригадалися слова письменника з його книги майже двадцятирічної давності «Круги на песке»: «Все неживое хочет жить». Та й сама назва єрусалимської книги щось мені нагадувала давнє. Так і є, назву книзі дала казка шістдесятих років, тільки тоді вона називалася «Птичий город». Я тоді працював разом із Феліксом Кривіним у Закарпатському обласному книжково-газетному видавництві, і як ми не намагалися обійти пильність вищого видавничого начальства, видати книгу не вдалося. Хоч надворі нібито й творилася хрущовська відлига та й дійство казки творилось десь на Канарах, у казці надто прозоро прочитувалась соціальна дійсність. «Сколько помнит себя солдат Канарей, всегда рядом с ним кто-то исчезал. Сначала исчез его отец, и мать записала его на свою фамилию. Потом и мать исчезла: за ней приехал Ворон и увёз её неизвестно куда». Тоді ще люди добре пам’ятали про «чорні ворони», які відвозили людей у безвість.

Першу книгу своєрідних байок «Вокруг капусты» письменник видав у Москві в 1960 р. Діяли в цих байках не звірі, як то найчастіше буває, а побутові речі, від звичайного градусника до ще звичайнісінького гребінця. Та й чи байки це були? Скоріше, казки, в яких речі живуть людським життям. Аж три подальші книжки письменника так i називалися: «В стране зверей», «Славные вещи», «Вещие вещи». Вони здобули широкого читача по всьому тодішньому Союзу, а «Карманная школа», в якій уже діяли й не речі, а абстрактні поняття науки, стала справжнім бестселером, несучи в собі два плани: суто художній, для освіченого читача, що вміє мислити абстрактними категоріями, до прикладного — для тих, хто навчає дітей азів науки і самих школярів. Згодом з’являється з-під пера Фелікса Кривіна й «Принцесса грамматика», і «Всемирная история в анекдотах» — але то вже новий виток художнього мислення, де справжня наука заговорила художньою мовою, з прикладної, про яку все-таки держава дбала, перетворилася на високу філософію з глибоким людським підтекстом. Тим часом настали брежнєвські часи, ідеологічні гайки почали закручуватися все тугіше, довелося з державою хитрити. Книжка «Божественные истории» побачила світ лише у московському видавництві, що займалося виданням політичної літератури, під знаком атеїстичної, хоч нічого спільного з войовничим атеїзмом не мала.

Але нема такого доброго діла, яке б залишилось безкарним. Так любив говорити наш старий друг Йосип Жупан, і це невдовзі ми на собі відчули сповна, не могла оминути «сія» чаша й Фелікса Кривіна. У 1971 р. виходить його збірник «Подражание театру», тільки частину тиражу якої встигли продати, іншу було вилучено із книгарень і знищено. Як редактор цього видання, я згодом був викликаний до Комітету по пресі в Києві. Автора було звинувачено в сіонізмі, хоч за довгі роки роботи в одному кабінеті я за ним цього не помічав. Та тоді громили за все: за націоналізм, за пацифізм, за некласовий підхід, за відрив від народу.

3 часом влада притомилася впокорювати непокірних, книги Кривіна знов почали з’являтися. Не все збереглося в моїй домашній бібліотеці, дещо «зачитали» мої друзі безповоротно. Минули роки, змінився світ, але я й досі час від часу перечитую «Гиацинтовые острова», «Изобретатель вечности», «Принцессу грамматику», «Хвост павлина», а тепер уже й виданий у Єрусалимі «Пеший город». Бережу як реліквію подароване видання, здійснене у Москві до 150-річчя поета Леоніда Глібова, його творів в перекладі  Фелікса Кривіна. Річ у тім, що в Москві байки Глібова ніхто не брався перекладати, всі їх вважали переспівами Крилова. Фелікс Кривін вчитався глибше, неупереджено — і блискуче переклав.

3 Ужгорода до Ізраїлю Фелікс Кривін виїжджав над силу, але мусив, так склалися сімейні обставини. Довго ще телефонував, просив говорити по-українськи, бо стужився за нашою мовою, хоч я, власне, ніколи й не говорив з ним по-російськи.

Звичайно, в Ізраїлі він ніколи не буде мати такого широкого і вдячного читача, як мав на землі, де народився.

Але, думаю, до його книг ми в себе на Вкраїні ще будемо довго повертатися. Бо вони чесні, мудрі, націлені на вічні істини. Недарма ж їх читають у всьому читаючому світі.