Данилівську 232-¬річну церкву врятували

  Дива таки трапляються. Особливо напередодні дня улюбленого святого усієї малечі – Миколая. Це доводить історія старовинної церкви… Святого Миколая Чудотворця. Навесні цього року «Замок» уже писав про 232¬літню дерев’яну сакральну пам’ятку в селі Данилово, що на Хустщині.  Ще півроку тому споруда перебувала на межі катастрофи. Прогнилі перекриття храму загрожували впасти будь¬якої миті. Дах протікав, а в приміщенні стояла сирість. Стіни всередині церкви були вкриті грибком, поверхня їх із кожним роком нищилась усе більше…

Однак сьогодні все змінилося. Пам’ятку дерев’яної архітектури практично повністю відреставровано. Залишилось замінити покрівлю на одній вежі. Усі інші роботи щодо перекриття даху були закінчені ще в середині вересня. Тепер храм може стояти без капітального ремонту близько 40 років, а за умов належного догляду – усі 70. Такі гарантії дають досвідчені реставратори та міцність дубової деревини.

На щастя для цієї унікальної споруди, впродовж останніх років її долею переймалося багато небайдужих людей. Одним із перших таких ентузіастів став уродженець Данилова Михайло Шимон. Ще в 2005-му він загорівся ідеєю збереження історичної пам’ятки рідного села. Пан Михайло став тим пусковим механізмом, який започаткував відновлення церкви. Згодом до нього приєдналися й інші: відомі в краї постаті (зокрема, міністр МНС Віктор Балога, Його Преосвященство єпископ Мілан Шашик), висококваліфіковані спеціалісти (архітектор Володимир Віровбал) і майстри-трудівники (Василь Петечел та багато інших), завдяки роботі яких церква збережеться для наступних поколінь.

Космічні суми на відновлення

Сюжет цієї історії з «геппіендом» не був, однак, простим. Навіть наявність пожертв від меценатів та будматеріалів не змогли швидко вирішити ситуацію. Для того, аби справа зрушила з місця, потрібні були… папери. Саме виготовлення проектно-кошторисної документації на кілька років затягло реставрацію.«У січні 2005 року я звернувся з проханням посприяти з відновленням церкви до Віктора Балоги, який тоді був губернатором краю, – розповідає Михайло Шимон. – Доти подивитися на церкву в наше село приїжджало кілька голів обласної адміністрації. У тому числі й Балога. Тому він, розуміючи, про наскільки унікальний об’єкт йдеться, одразу ж відгукнувся на моє прохання. Саме завдяки його старанням було виділено необхідну для реставраційних робіт деревину. Також нинішній міністр МНС допоміг власними коштами».

Пан Михайло одразу ж замовив у Буштині покрівлю для церкви. Однак там за 7 тисяч брусочків «набігла» дуже кругленька сума. Довелося шукати альтернативу. І Михайло Шимон її таки знайшов.  Хустський підприємець Василь Петечел, власник пилорами, погодився практично безкоштовно виготовити покрівлю для данилівської церкви. Чоловік зробив близько 22 тисячі одиниць дубового лемеху (шинґли). До слова, виготовлення цієї особливої старовинної покрівлі доволі трудомістке, адже потребує виконання 8 операцій на одній дощечці, у 6 площинах (ринкова вартість одного такого брусочка – близько долара). Та й попередня процедура довготривала: спочатку ліс заготовлюють (в ідеалі це потрібно робити взимку), згодом деревину природним способом висушують до наступної осені, тоді розпилюють, роблять заготовки, а відтак із твердих дубових брусків виготовляють шинґлу.

Одночасно за гроші мецената почалося виготовлення усієї необхідної документації, без якої починати роботи було б незаконно. «Паперами» займалися львівські фахівці. Вони підрахували, що загальна вартість реставраційних робіт становитиме 2,4 мільйони гривень. «Це була нереальна сума! Ніхто б не виділив нам таких коштів. Тому потрібно було шукати інші шляхи», – наголошує Михайло Шимон.

До порятунку пам’ятки долучилося духовенство

На цьому етапі справа призупинилася. Церква так і залишалася невідреставрованою, хоча під її стріхою стояли необхідні матеріали і були люди, готові задарма проводити необхідні роботи. У цей вимушений період очікування пам’яткою опікувалася данилівська диво-бабця (до речі, однофамілиця пана Михайла), організаторка кількох сільських етномузеїв – Павліна Шимон. Саме вона зберігала ключі від храму, дбала про приміщення, показувала архітектурну перлину села численним туристам. Адже навіть у напіваварійному стані храм Святого Миколая Чудотворця мав величний вигляд. На радість мандрівникам-паломникам сільський голова Данилова Михайло Дудаш, який також долучився до справи реставрації церкви, посприяв тому, аби територія довкола була облагороджена. Завдяки обрізанню гілляк старих дерев споглядати архітектурну пам’ятку, нарешті, стало можливо і з центру села.

Улітку ж цього року ситуація таки зрушила з місця. Відбулося це завдяки старанням греко-католицької єпархії на чолі з єпископом Міланом Шашиком. Ще у червні «Замок» писав, що владика неабияк зацікавився долею старовинної греко-католицької святині. Єпископ всерйоз побоювався, що цього року церква може не перезимувати. Тож за сприяння духовного лідера закарпатських греко-католиків розпочалося виготовлення нової документації (термін дії попередньої на той момент уже збіг) та майже одночасно був профінансований перший транш робіт.

Таким чином уже в середині літа вдалося розробити проектно-кошторисну документацію за реставраційним завданням, затвердженим Міністерством культури та погодженим Держбудом. Згідно із новими паперами, кошторис робіт уже був значно меншим – 287 тисяч гривень. Він не враховував вартості матеріалів, адже вони у церкви вже були.

Після цього на реставрацію історичної споруди із бюджетів різних рівнів виділили необхідні кошти. Його Преосвященство Мілан Шашик залучив до робіт сертифікованого архітектора Володимира Віровбала (ТОВ «Архітектурна спадщина»). До Данилівської пан Володимир займався реставрацією ще 6 дерев’яних церков, зокрема Шелестівської (нині знаходиться у скансені в Ужгороді), у Лікіцарах, Колодному та Нижній Апші. Тож досвід і майстерність у справі порятунку перлин закарпатської дерев’яної архітектури у фахівця були неабиякі.«Найскладнішою роботою вважаю саме реставрацію Шелестівської церкви, але Данилівська складна технологічно за рахунок свого шпиля», – зізнався «Замку» Володимир Віровбал.

До речі, сам шпиль на данилівській церкві так і не вирівняли, він залишився дещо похилим. Пан Володимир каже, що й не варто цього робити. «Шпиль не вирівнюється, бо несучий брус тесаний, а не різаний. На ньому немає суттєвих пошкоджень, тож і сенсу його замінювати теж немає. Довжина брусу – 24 метри 70 сантиметрів. Постає питання: де взяти адекватну йому заміну? Це по-перше, а по-друге, деревина для цього шпилю повинна природним способом висушуватися аж впродовж 5-7 років…»

Реставраційні відкриття

Архітектор також поділився цікавими подробицями, виявленими у ході реставрації: «Під час робіт було з’ясовано, що церкву перекривали всього 4 рази (цілком ймовірно, що за всю її історію). Виявити це вдалося завдяки цвяхам. Їх у прогнилих дошках знайшли 4 види – від кованих до радянських. Але не можна відкидати і версію, що колись мінялися і самі дошки перекриття, у такому випадку замін покрівлі теоретично могло бути й більше».

15 вересня 428 квадратів даху на великій церкві перекрили. Проте не вистачило матеріалів для покрівлі вежі. Тому в листопаді Михайло Шимон організував збір коштів, аби докупити необхідний дубовий лемех. «Я вважаю, що кожна людина, яка хоче залишити слід в історії, повинна перейматися такими речами. Тому ані хвилини не сумнівався, що на прохання про допомогу відгукнеться більшість заможних односельчан. Однак, на моє здивування, якраз вони залишилися досить байдужими. На відміну від багатьох простих данилівців. Можливо, це пов’язано з тим, що більшість селян у нас – православні, як, власне, і я. Інша справа, що я сприймаю данилівську церкву насамперед як пам’ятник архітектури, а не як культову споруду іншої конфесії», – пояснює пан Михайло.

Зрештою, спільними зусиллями 157 квадратів для покрівлі дзвіниці таки вдалося докупити. Тож церква знову забезпечена матеріалом.На сьогодні залишається певна затримка із освоєнням коштів, які перераховані до районного бюджету. Досі відкрите питання про те, на чиєму балансі буде знаходитися пам’ятка архітектури. І хоча ці нюанси дещо відтягують повне завершення робіт, зараз можна впевнено казати, що загроза не пережити зиму для унікального дерев’яного храму вже позаду.

В очікуванні Миколая

Пан Михайло вкотре дивується усім щасливим збігам, які посприяли реставрації Данилівської церкви. Адже перешкод було багато: «Якби ми з Василем Петечелом почали займатися реставраційними роботами без відповідної документації, нас би потягли до прокуратури. Так само архітектор Володимир Віровбал запевняв, що якби у данилівської церкви не було свого матеріалу, реставратори не прийшли б до нас у село. Адже церков, які потребують реставрації, більше 70-ти, проте матеріалу, необхідного для робіт, нема ніде».

Історія реставрації данилівської дерев’яної святині ще не повністю завершена. Але, здається, вона таки мусить закінчитись «геппіендом». Розв’язка вже близько. Хочеться вірити, що у своє храмове свято, у день Святого Миколая, унікальна церква, переживши стільки століть, стоятиме повністю оновлена й святкова, а всі неузгодженості довкола неї будуть вирішені легко й безболісно. Адже саме на Миколая ми всі, як ніколи, віримо у добро й чудеса.Наталія Тернавська