Уже незабаром експонуватимуть картини, що нещодавно „забрано” із Закарпатської облдержадміністрації (таких налічувалось 28). Їх повернуто у власність художнього (15) та краєзнавчого (13) музеїв.
На Жупанатській, принаймні, планують до виставки, приуроченій святкуванню річниці з дня народження Кобзаря, додати ще й кілька робіт, які недавно могли споглядати винятково відвідувачі „шестиповерхівки на Народній”. Щоправда, є одне вагоме „але”… Якщо в оголошений 2014 – рік Шевченка, його гравюри є де розмістити (вони невеликі за розмірами), то не менш талановитих геніїв світового масштабу – ні.
Мається на увазі образотворча спадщина, якій можуть позаздрити визнані галереї, а от у «нас через брак приміщень, виставляється лише 1,5-2 відсотки з наявного фонду», – зауважує директор Закарпатського обласного художнього музею імені Йосипа Бокшая Франциск Ерфан.
У закладі нині знаходиться майже 10 тисяч шедеврів (серед яких два офорти автора «Катерини», «Сна», «І мертвим, і живим…»), задіяно понад 15 зал, використовуються стіни коридорів, як експозиційні площі. Чи не у кожному кабінеті – від 5 полотен, щонайменше, але «подібні потуги – мізер, у порівнянні з тим, що потрібно для наявного! – не без суму повідомив зберігач мистецького скарбу пан Франциск…- Вікна треба, щоб не пропускали ультрафіолету; варто було б подбати і про відповідне освітлення, яке б не шкодило картинам, котрі налічують кілька століть. Вже мовчу про реставраційні кімнати (наразі їх 4), де й розвернутися з деякими габаритними полотнами, вкрай важко».
Цікаво, що навіть у складних умовах, працівники не падають духом, керуються кредом «Заповіту» до усіх визнаних творців… «Не забувають згадати…», а інколи й повернути із забуття маститих художників, як от у випадку уже із двома панно, які потрапили із голослівною табличкою «невідома ні назва роботи, ні хто її творив»,- зазначила мистецтвознавець Олена Приходько. „А вони, шляхом копітких досліджень, встановили, наприклад, хто грайливо дивиться із 19 століття на відвідувача у чорній сукні (довідались, що це портрет Александріни Давидової, залишилось дізнатись, кому належала ідея написати пані з кучериками на голові)”.
Хоча й з гордістю тут розповідають про досягнення і цінні надбання (Айвазовського , який коштує на антикварному ринку 10 тисяч євро, в Ужгороді – його відображення моря олією 2), все ж про наболіле – теж не мовчать. А саме: «поповнювати колекції самостійно можливостей годі шукати (вартість вхідного квитка – 15 гривень), проте, й зберігати уже те, що вдалось зібрати – вкрай важко, – зазначив очільник храму мистецтв. – Вже давно говориться про розширення установи,- продовжив, – чи пак віддання споконвічних частин одного будинку (в минулому Жупанату) у підпорядкування єдиної установи. Однак, досі віз не зрушився з місця. Є навіть відповідні рішення міської влади. Зокрема, про звільнення на першому поверсі кімнат, де зберігаються архіви. Сподіваємось, що незабаром вдасться змінити ситуацію».
Тим часом, картини метафорично «помирають» без визнання, інколи потрапляючи на нетривалий період на непостійнодіючі експозиції (подібно до майбутньої, присвяченій Великому Світочу Літератури)…Та чи подібні заходи вихід із проблеми?
Для поціновувачів живопису – так…Де ще ж вони на власні очі здатні споглядати відомі барвисті пейзажі, натюрморти, вишукані зразки декоративно-прикладного мистецтва… чи монохромні сюжетні роботи, в тому числі й людини, яка вимріювала образи не тільки словом, але й фарбами – Шевченка…
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.