За відновлення поголів’я карпатських буйволів на Закарпатті взявся 30-ти річний німець Мішель Якобі. Відмовившись від комфортного європейського життя, тепер він живе в закарпатському присілку Вертеп Хустського району, розмовляє на місцевому діалекті й утримує найбільшу в області буйволячу ферму.
– Привіт, Іван. Як ся маєш? Йдемо виганяти буйволів?
Так на місцевому діалекті вітає односельчан німець Мішель. Приїхавши сюди в 2007-му, для написання дипломної роботи, він настільки захопився ідеєю відновлення поголів’я буйволів, що залишатися в рідному Гамбурзі більше не захотів. Знайшов у Німеччині асоціацію, яка виступає за популяризацію буйволів, купив на Закарпатті кілька тварин і став справжнім фермером. Тепер його день розписаний по хвилинах – з 6 ранку до 11 вечора він займається виключно буйволячими справами – виводить їх на пасовище, доїть, продає молоко, а ще робить сир і сметану. Не комфорт робить людину щасливою, а улюблена справа – запевняє європеєць: «Мені важливо бути щасливим. А для цього багато не треба. Я отримую задоволення, перебуваючи на природі і спілкуючись з людьми. Все, що мені потрібно – бути саме в цьому оточенні. І я думаю, що в Закарпатті природа одна з найкрасивіших у Європі. Тому для мене не може бути нічого краще, ніж працювати тут. А ще мені подобається, що у місцевих, завдяки нашій роботі, знову з’явився ентузіазм. Я думаю, він буде тільки посилюватися. Тепер я мрію про співпрацю з Карпатським біосферним заповідником. Роботи дуже багато, але найголовніше, що це цікаво».
Буйволи жили на Закарпатті ще 1000 років тому. Але без дотацій і підтримки місцевому населенню їх стало невигідно утримувати. Приміром, за осінньо-зимовий період одній 500-кілограмовій тварині потрібно 4 тонни сіна.Тепер німець Мішель знаходить у Європі волонтерів і спонсорів, які допомагають в інших горних селах Закарпаття розводити й утримувати буйволів. Перспективи у карпатських велетнів – найкращі – сміється Мішель.
За 3 роки в Закарпатті він навчився поводитися не тільки з буйволами, але й став якоюсь мірою місцевим. Тепер він Міша, котрий говорить на діалекті, але все ж, зізнається, що до кінця не розуміє специфіку значення закарпатських слів: «Я ніколи не вчив ні російську, ні українську мови. Коли я приїжджаю з одного села в інше, мені потрібен час для адаптації. Хоча тепер трохи легше.Наприклад, я вже знаю 4 різних слова, котрими тут називають картоплю: крумплі, картошка, картопля, а в Хустському районі ще називають гриби »– ділиться своїми лінгвістичними познаннями Мішель.
З милим рай і в курені. Янайкраще це знає і дівчина Мішеля – Оля.Після закінчення магістратури в Києві вона кинула столичне життя і переїхала в Хустський район – допомагати і підтримувати коханого. Тут є все, про що може мріяти освічена людина – запевняє дівчина. Головне самоорганізація.«Комфорт можна створити в будь-якому місці. Все залежить від людини. Крім цього, хіба в Києві я можу дихати свіжим повітрям, їздити на конях, або пити вранці свіже молоко? »
Буйволяча ферма в Вертепі Хустського району – найбільша в Закарпатті. 17 тварин зі норовливим характером нелегко далися Мішелю і Олі. Кажуть, вони дуже примхливі. Деякі до них навіть за три роки не можуть до кінця звикнути. Окрема історія з доїнням. Буйволи підпустять до себе тільки ті руки, до яких вони звикли. Головне, в цей час, щоб вони не чули ні звуку. При своїй вазі від 500 кг тварини дуже полохливі.
Буйволяче молоко вважається одним з кращих видів молока в світі. Трохи краще за якістю тільки молоко яків та верблюдів. Оля пояснює: «У буйволячому молоці на 56 відсотків більше кальцію, ніж у коров’ячому. Ще воно набагато жирніше – 8 відсотків. У порівнянні з коров’ячим – удвічі більше. Незважаючи на це, молоко буйволів легше і швидше засвоюється організмом людини, а жирність практично не відчувається на смак ». Доять їх двічі на день. За один раз буйволиця дає приблизно 7 літрів молока. Враховуючи, що буйволи їдять у п’ять разів більше корів, то і собівартість молока вища – 18 гривень. А для продажу встановили ціну 25 гривень за 1 літр.
До Мішеля з Олею в Хустському районі вже звикли. Буйволяче молоко знову стало користуватися популярністю. Тепер, у молодих ентузіастів з’явилася ще одна мета – налагодити виробництво сиру. Вже дуже скоро, з італійською моцарелою, можливо, буде конкурувати і закарпатська. Висновок напрошується один: «Що українцеві погано – то німцю добре!»
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.