Будинки-привиди

Це була будова якщо не століття, то кількох десятиліть точно. Нечувано: центральна влада за перманентної кризи й безгрошів’я зглянулася на багаторічні проблеми далекого й маленького закарпатського Солотвина й виділила майже 100 мільйонів гривень на початок вирішення його проблем!

 Рекордні темпи

 «… за такі короткі терміни виконання такого масштабу робіт не може не вражати й не може не втішати. На наступний рік залишаться внутрішні роботи у житлових будинках, школі, садочку та впорядкування території», – відзначає посадовець», – так повідомлялося про відвідини 21 грудня ще 2011 року першим замом голови ОДА Іваном Бушком містечка, яке зводили біля Тереблі на Тячівщині для переселення майже півтисячі мешканців Солотвина.

Темпи були справді неймовірні: за якісь 4 місяці «дороги – прокладено, завершується укладання тротуарів. Цей процес трохи затримався через несприятливі для такого типу робіт погодні умови. Крім того, будівельники працюють над фасадом і перекриттям споруд, освітленням вулиць. Що стосується внутрішніх робіт, то вже встановили перегородки, вирівнюють підлогу. На порядку денному – до кінця року завершити прокладання мереж  водовідведення. За словами Івана Бушка, до кінця року вдасться освоїти 80 млн грн».

Виділення грошей навесні 2011-го добився Віктор Балога, тоді ще міністр МНС. У ті дні він неодноразово повторював: гроші є, тепер м’яч на полі закарпатської ОДА, треба працювати. 

Було зрозуміло, що найважливіше – життя людей, які опинилися біля карстових проваль. Наступне – майбутнє селища, перспектива, як і з чого далі жити солотвинцям, які заробляли або в солеруднику, або на задоволенні  потреб численних приїжджих, що відпочивали-оздоровлювалися в шахтах і на унікальних солоних озерах.

Ще до 24 травня 2011-го йшлося, що людей з небезпечних зон переселять у новобудови, які зведуть біля сусідньої з Солотвином Нижньої Апші. За це голосували й на сесії районної ради. Однак уже 10 червня відбулася позачергова сесія райради, яка погодила інше рішення – зведення містечка для переселенців поблизу Тереблі – за майже півсотні кілометрів від Солотвина. Звідки й чому виникло питання Тереблі – нині всі знизують плечима. Один із аргументів – там теж значні поклади солі, розглядалося питання за два роки зведення саме тут солерудника, а відтак і алергологічної лікарні.

З вересня 2011-го закипіло будівництво. 8 житлових споруд на 116 квартир, 17 індивідуальних помешкань садибної забудови з господарськими приміщеннями, школа на 330 місць, дитсадок на 140, інженерні мережі водопостачання, водовідведення, електропостачання, дороги – і все буквально за 4 місяці. Керівники області радісно повідомляли про майже 90-відсоткову готовність, про те, що на початок 2012-го залишилися незначні облицювальні роботи, впорядкування територій.

 «Ще трошки, і все буде…»

 А тоді – як відрізало. 2012-й. З Солотвина-Тереблі з’являлися хіба лиш повідомлення ЗМІ про те, що люди – одні не дочекаються переселення, а інші – категорично не хочуть покидати рідне Солотвино. Чиновники ж просили в Кабміну додаткових 15,6 мільйона гривень. У червні розпорядженням уряду передбачили виділити 7,8 млн грн.

Наприкінці року голова ОДА Олександр Ледида під час прес-конференції запевнив, що більшість робіт у містечку для переселенців уже виконали: «Це питання на контролі обласної влади. Нині вже є дороги,  освітлення, зведені будинки, школа й дитячий садок. Наразі тривають облицювальні роботи. Щоб завершити весь комплекс будівництва, потрібно ще близько 10–12 мільйонів гривень. Понад 80 – уже використано.  Думаю, за три місяці, потрібні для завершення робіт, кошти будуть виділені. І тоді можна буде пропонувати людям переселятися з небезпечної зони».

Двома тижнями раніше начальник управління промисловості та розвитку інфраструктури ОДА Віктор Лукеча, який є й заступником голови комісії з надзвичайних ситуацій, запевнив кореспондента одного з центральних телеканалів, що вся проблема – через посушливу погоду: «Водність річок у нас в області понизилися – і пробурені свердловини дають дебет майже половину від того, що потрібно». І пообіцяв, що буквально за тиждень у Тереблі відновлять будівництво.

Хоча саме того ж дня, коли вийшов телесюжет, на адресу «Замку» направили відповідь на інформаційний запит за підписом того ж Лукечі. Питання ми ставили цілком конкретні: 

– які саме роботи виконують в означений час в містечку для переселенців з Солотвина поблизу Тереблі Тячівського району Закарпатської області;

– які структури залучено до  робіт і чи змінювалися виконавці протягом 2012 року, якщо так, то з яких причин;

– що потрібно для завершення робіт у містечку для переселенців з Солотвина поблизу Тереблі;

– коли можливе завершення робіт і здача об’єктів в експлуатацію;

– чи виявлені зловживання, допущені під час будівництва, які саме, якими відомствами, які заходи вжито.

Проте відповіді на жодне з них не надійшло. Натомість на двох сторінках – «твір на тему»: «Що ми знаємо про надзвичайну ситуацію в Солотвині і будівництво житлового масиву біля Тереблі». Перераховані постанови  й розпорядження Кабміну, на два абзаци – запевнення, що все в усіх «на постійному контролі». Показово, що навіть про проблеми з водою, яку озвучив Лукеча, в письмовому документі – ні слова. 

 Блудні 7 мільйонів

 Великий обсяг державних коштів, величезний розмах будівництва і майже річна мовчанка багатьох наштовхували на думку, що чимало на спорудженні розікрали, застосовували неякісні матеріали. Держфінінспекція об­ласті з цього приводу повідомила «Замку», що у квітні-липні ревізували основного виконавця робіт – закарпатське комунальне підприємство «Будкомплектторг», виявили фінансових порушень загалом  на 285,14 тисячі. Сума, здавалося б, велика, але ж і обсяг наданих коштів для нашого маленького Закарпаття неймовірний. Головні виявлені порушення пов’язані із завищенням вартості будівельних робіт. Однак у документі зазначено: «Вжитими заходами забезпечено відшкодування виявлених фінансових порушень у повному обсязі».

На запити до прокуратури та Державної податкової служби області, чи були перевірки будівництва біля Тереблі і що виявлено, ми дістали відповіді: не перевіряли.

У ЗМІ просочилася тільки інформація, що на початку листопада працівники УДСБЕЗ УМВС завершили перевірку законності використання бюджетних коштів, виділених Кабміном на придбання будівельних матеріалів на зведення житлового комплексу в селі Теребля для переселенців з небезпечної зони із Солотвина і встановили, що 7 мільйонів гривень, виділених на продовження робіт, будівельники поклали на депозитний рахунок у банку. Через це, мовляв, і була зупинка. Проте з’ясувати якісь деталі у правоохоронців не вдалося, а за неофіційною інформацією, ці гроші навіть не дійшли до власне будівельників. Цікаво, що прокуратура з цього приводу нічого не повідомляла.

Тереблянцям новим житловим масивом наступили не на один мозоль 

 Минув уже й перший місяць 2013-го, а зрушень щодо ситуації під Тереблею – ніяких. На питання, що ж далі, – посадовці всіх рівнів, як зазвичай, кивають на вищі рівні та гроші. «Не для преси», оглядаючись довкола, в Тереблі нарікають: всі роботи на об’єкті «заморозили», місцевим мешканцям і підприємцям досі винні сотні тисяч гривень за організацію харчування робітників і проживання.

Електроенергії в містечку, розповідають, нема вже з рік, протягли туди кілька паралельних електроліній високої напруги просто через людські городи, а з міркувань безпеки довкола стовпів землю обробляти не можна. Так само «напряму» по ділянках хочуть спорудити й водогін.

Найбільша біда – роботи ве­ли без Генерального плану села, через це не знати де прокладати комунікації, як для нового мікрорайону вирішити питання сміттєзвалища, кладовища. Крім того, в Тереблі не стихають розмови, що там, де попередньо планували солерудник та алергологічну лікарню, районна з обласною владою землі вже роздали «своїм». Аби потім держава у цих «власників» викуповувала їх під суспільні потреби. 

Парадокс ще й у тому, що поряд з Тереблею стоїть порожній житловий комплекс із, як запевняють чиновники, усією інфраструктурою, а в самому селі давня й напружена ситуація з вільними площами для зведення житла. 450 мешканців добиваються виділення ділянок, а оскільки нема Ген­плану населеного пункту, давати їх не можна. Тобто в селі різні покоління туляться в одній хаті чи споруджують прибудови у дворах, а поряд – пусткою новенькі квадратні метри. Аналогічно – зі школою. Тереблянські діти туляться в непридатних, пристосованих, ще з 19 століття будовах, а неподалік порожня величезна новозведена ЗОШ.

Солотвинці хочуть щастя на своїй землі

23–25 січня в Солотвині відбулася науково-технічна нарада щодо переліку обов’язкових науково-дослідних робіт, передбачених «Проектом з  ліквідації та екологічної реабілітації території впливу гірничих робіт державного підприємства «Солотвинський солерудник» Тячівського району Закарпатської області, 1 черга».

Крім представників солерудника, Української алергологічної лікарні, МНС, екологів, місцевих чиновників, було й чимало науковців – з Інституту геологічних наук НАН України, Українського НДІ соляної промисловості, Українського НДІ гірничої геології, геомеханіки  та маркшейдерії НАН України, ТОВ «Інститут «ГІРХІМПРОМ» Відділення гірничо-хімічної сировини Академії гірничих наук України.

Як прокоментував «Замку» директор солерудника Олександр Поштук, ліквідація планується протягом кількох років і в кілька черг. Однак у п. 4 протоколу наради йдеться також: «У процесі виконання науково-дослідних робіт визначити можливість дальшого використання Солотвинського соляного куполу з урахуванням вимог екологічної безпеки для поновлення видобутку кам’яної солі та будівництва підземних відділень алергологічних лікарень». За словами пана Олександра, запаси солі на солотвинському родовищі – орієнтовно 100–150 мільйонів тонн, і вчені мали б також дати відповідь, чи доцільно тут створювати абсолютно нову шахту, а відтак – задіяти й алергологічну лікарню. Приблизно, за попередніми припущеннями, це могло б бути між нинішньої шахтою № 9 і республіканською лікарнею. Відтак наступне питання, якщо науковці дадуть позитивну відповідь, – хто профінансує будівництво? Держава? Чи дозволить прийти інвестору? Знову ж приблизно – нове будівництво «потягло» б на півмільярда-мільярд гривень.

Селищний голова Солотвина Юрій Ухаль теж хотів би бачити майбутнє чималого рідного населеного пункту пов’язаним з видобутком солі:

– Питання переселення, чи пак забезпечення солотвинців резервним житлом, є для нас складним і болісним. Близько 300 людей потрібно відселити з потенційно небезпечної зони, хоч про те, що вона справді небезпечна, так ніхто точно й не сказав. Я вважаю, що представники ЗМІ трохи спотворюють ситуацію, коли пишуть і говорять, ніби Солотвино  вже опинилося на краю провалля й іде під землю. Справді, є кілька проваль на території солерудника, є кілька будинків, жителі яких потребують відселення й забезпечення резервним житлом. Однак переселяти людей треба, враховуючи багато факторів: наявність поряд робочих місць, родинні стосунки, релігійні вподобання, багатонаціональність нашої злагодженої громади – усе це складалося віками. У шахтах же відбувається природний процес затоплення ґрунтовими водами, розроблений і чекає затвердження Кабміном проект ліквідації рудника, який передбачає консервацію шахт з дальшим використанням цієї території на потреби народного господарства.

А мешканці Солотвина розповідають і про інші нюанси.

Йосип Йоган, пенсіонер:

– У нашій п’ятиповерхівці на вулиці Ленінградській, 3 живуть переважно шахтарі. Збудували її десь 1974-го, а приблизно 6 років тому за будинком почали з’являтися провалля. Від наших квартир до цих ям – метрів 400. Маємо там невеличкі дачні ділянки, тому й бачимо, що земля поступово просідає й обвалюється. Але переїжджати звідси не хочемо. Чи не страшно тут жити? Ні, що ви. Старі інженери солерудника нам розповідали, що, за всіма документами-розвідками, наш будинок стоїть на скалі, а не над порожниною. Тому й не боїмося.

 Анжела, домогосподарка:

– Треба було, перш ніж споруджувати, спитати думку людей. Тут неподалік уже 20 років стоїть багатоповерховий недобуд – чому в нього людей не переселити? Наша родина іншої оселі не хоче категорично. У Тереблі просто нема умов, яких потребуємо, – румунської та музичної школи, достатньої кількості робочих місць. Ще нам дуже не подобається, що в тих новобудовах у Тереблі нема підвалів. Краще б ті гроші, які виділили на зведення містечка, дали нам як компенсацію. Тоді ми самі знайшли б собі житло, якого потребуємо.

Федір Нейметі, фізик:

– Ми цю тему для себе закрили. Все! Нікуди їхати не хочемо. Хіба під дулами автоматів нас виселять. Містечко, що для нас зводять, – таке собі гетто ХХІ століття. Як індіанців у резервації закривали, так і нас штучно хочуть переселити на землю, що більше схожа на безлюдний острів. Люди просто не розуміють, чому житло звели так далеко від Солотвина – де наша громада буде чужою, де нема ні роботи, ні умов для навчання. Ми ж знаємо, що голови сусідніх сіл пропонували землю під будівництво. Однак невідомо хто вирішив за нас, що в Тереблі нам буде краще.

 Дмитро Федоренко, пенсіонер:

– Уся проблема в тому, що солерудник досі качає воду, яка розмиває соляні поклади. Як припинять, так обвали затихнуть. Треба також рекультивувати шахти, а то сьогодні солерудник ніби й закритий, а люди там однаково працюють. Зверніть увагу і на таке: 5-поверхівку на Ленінградській, 3 якісь там спеціалісти визнали потенційно небезпечною для проживання, а будинки номер 1 і 2 вже не підпадають під відселення, хоч відстань між цими спорудами – якихось 50 метрів. Я пам’ятаю, як у 70-х з Тереблі у Виноградівський район переселяли людей, бо там була проблема з ґрунтовими водами. У нових будинках у Тереблі через те й нема підвалів, що може підтоплювати. Але нас чомусь хочуть переселити саме туди.

 Віола Нейметі, пенсіонерка:

– А я, мабуть, єдина з усіх, хто не просто згоден, а просить негайно мене переселити. Живу на вулиці Ленінградській 1/42, дуже близько від провалля. Цю ділянку під житлове будівництво отримала ще 25 років тому. 7 років як у городі з’явилася одна яма, в яку поступово почала сповзати земля. Нині будинок уже нахилився, з’явилася тріщина. Жити там дуже страшно, тому почала звертатися до різних інстанцій, просила мене відселити. Обіцяли, що дадуть компенсацію, допоможуть переїхати, та далі обіцянок не йде. Вже й не знаю, що робити! Готова будь-куди переселитися, але мене якось і не кличуть…