Він не називає своє ім’я. Каже , звертатися до нього можна за його номером – 125. Цей чоловік працює таксистом вже більше 10 років. Колись мав свій бізнес, який згодом скрахував. 125-й зазвичай працює вночі. І ,повірте, коли ми спимо, він бачить місто зовсім по – іншому… Він дійсно дивний таксист. Окрім запасної шини у багажнику возить ще й кілька книг поезії. Каже, це допомагає… А ще він має дивне , благодійне хобі: підходить до пенсіонерів і пропонує їх підвезти. Безкоштовно. Просто так…
– Хто ваші клієнти?
– Абсолютно різні люди. Таксі в Ужгороді не дуже дороге. Дуже багато студентів, особливо іноземні студенти – медики, індуси, африканці. Вони дуже люблять співати у машині…
– Студенти – іноземці теж відвідують нічні клуби?
– Вони, до речі, ні. Але вони дуже люблять українських дівчат. А наших дівчат дуже на екзотику тягне…
– Коли роботи найбільше?
– Найбільше роботи близько 4 ранку. Саме тоді закривається більшість нічних клубів в Ужгороді.
– Який середній вік ваших клієнтів?
– Від п’ятнадцяти років до тридцяти п’яти. Є багато школярів.
– Як вони себе поводять?
– Мене дратує їхня вульгарність. Але це все одно – діти чиїхось батьків. Розвожу по хатах. Але бувало усяке. Взимку підбирав лежачих біля клубів, шкода, бо замерзнуть… Цієї зими підібрав десь 18-річну дівчину біля нічного клубу, попросила відвезти у Перечин. Поки довіз, її вже цілком розвезло… яка адреса невідомо, довелось вести її у лікарню… там упізнали. Виявилось, донька гарної родини… А нещодавно віз одну компанію молодих людей. Вони поводили себе дуже негарно. Один із них був особливо агресивним. Як виявилось, він працює в органах… майор…
– Буває таке, що клієнти не розраховуються?
– Буває, і часто. Мене нещодавно вразив один випадок. Сідає до мене у машину одна шикарна жінка. Дуже гарно вбрана . Парфуми французькі… Попросила відвезти на площу Петефі. Приїхали, вона мені каже: «Зараз повернусь», – виходить з машини і залишає пакет. Я її чекаю , чекаю, а її усе нема. Потім дивлюсь у той кульок, а там -звичайне сміття…
– Але ж Ужгород місто маленьке…
– Так. Я нещодавно ту жінку на кладовищі зустрів. Промовчав, звичайно.
– А Ваші клієнти пам’ятають, про свої нічні стани наступного дня?
– Кожна людина – п’яна по-своєму… Хтось спокійний, хтось просто спить, а хтось стає дуже агресивним… Це вже моя спеціалізація (сміється). А був випадок, коли довелось рятувати одного молодого п’яного самогубцю. Як виявилось, це син мого знайомого… Кохання – теж річ складна.
– А як щодо кохання за гроші ? В Ужгороді є бордель?
– Є. В Ужгороді є місця , де працюють і повії, і сутенери. Вони знімають помешкання у місті.
– Працювати вночі складно?
– Складно. Але я погано сплю вночі, тому працюю нічним таксистом вже близько 11 років, і не зважаючи на усякі випадки, мушу сказати, що ця робота все одно дає мені задоволення. Завжди цікаво спілкуватись із новими людьми. Інколи дуже цікаві люди трапляються… А чули б Ви, як приїжджі наші назви вулиць вимовляють! Таке скажуть, що ніколи не зрозумієш, куди їх везти! Вулицю Задора, Другетів або Петефі, наприклад, так скажуть, що зовсім незрозуміло! Але я дуже люблю показувати і розповідати іноземцям про Ужгород. У часи Майдану довелось мені возити москвичів. Вони мені ще на вокзалі заявили, що українці це – фашисти. Довелось мені їм безкоштовно показати угорську школу, ромську школу, словацьку і російську школу… грошей з них не узяв. Є люди , які запам’ятовуються назавжди.
– Як Ви захищаєте себе від занадто агресивних клієнтів?
– Прошу їх передзвонити на службу таксі зі свого номеру. Коли їхній номер зафіксований, то вони вже бояться щось таке робити.
– А найбільш небезпечний випадок який?
– Одного разу мене побили таксисти на вокзалі.
– За що?
– Возив безкоштовно старих пенсіонерів. Їм це не подобалось…
Балакати багато номер 125 часу не має. Прийшов новий виклик. 125-й, як завжди, поспішає…
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.