Безнадійне бездоріжжя?

Із проханням відремонтувати дорогу до рідного села Гандеровиці, що на Мукачівщині, закарпатець Михайло Мартин дійшов аж до президента. 
Минулого року «Замок» писав про поневіряння чоловіка по усіх можливих інстанціях – численні звернення, заяви, а також відповіді на них, дотепер стосами зберігаються в пана Михайла. 

Тепер до колекції відписок від Укравтодору, рад усіх можливих рівнів, прокуратури, Кабміну додався ще й лист з Адміністрації Президента. Проте за 10 років (!) листування з більш ніж 7 кілометрів потрібної дороги до Гандеровиці зроблено аж… 200 метрів.

Глина й щебінь замість асфальту

«Щодня по цій дорозі проїжджає 3 автобуси, кожен з яких робить по 6 рейсів. 

Тобто 36 разів на день цим розбитим шляхом котить лише переповнений пасажирами громадський транспорт, не кажучи вже про масу автомобілів приватних. Те, що потрібен негайний капітальний ремонт, – очевидно», – каже пан Михайло.

Він показує, як на деяких відтинках «дороги» (хоча подекуди вживати це слово недоречно) люди самотужки позасипали величезні ями й рови глиною. «Але все це до першого дощу», – нарікає чоловік, – а потім буде ще гірше». Численні вимоїни, вибоїни та глибокі ями у старому асфальтовому покритті водії тут уже давно звикли об’їжджати збоку дороги – ґрунтовими узбіччями. «Але це можна робити, коли сухо, у дощ тут усе розкисає, й проїхати стає вкрай важко», – пояснює Михайло Мартин.

Минулого року дорожники намагалися якось виправити ситуацію, засипавши частину дороги щебенем. Але спроба ця була не вельми вдалою. «Щебінь ніяк ситуації не змінив, вода стікає по дорозі й далі вимиває рівчаки, змиваючи каміння в купи», – каже чоловік.

У самій Гандеровиці ситуація не краща. Заасфальтовані 2010-го 200 метрів у центрі села так і залишаються єдиним позитивом у всій цій тривалій історії. Тим часом решта сільської дороги є практично ґрунтовою. Проїжджаючи нею, навіть невеличкий легковий автомобіль (не кажучи вже про вантажівки й трактори) здіймає хмари пилу, які осідають на обійстя селян та в їхніх легенях. Мешканці Гандеровиці вже не раз скаржилися у санслужби. Але – безрезультатно.

Цікава арифметика
Проте Михайло Мартин вирішив не здаватися. 2011 року чоловік із листом звертався до Прем’єр-міністра Миколи Азарова, а цього – вже поділився наболілим із Президентом Януковичем. З Адміністрації Віктора Федоровича відписали очікуване: «Ваше звернення надіслано на розгляд до Закарпатської ОДА із супровідним листом з проханням повідомити вас про прийняте рішення».

«Цього року я вкотре звернувся ще й до автомобільної служби доріг. Тим часом із управління промисловості та розвитку інфраструктури ОДА отримав лист-відповідь, в якому йшлося про те, що коштів вкотре не вистачає, тому дорогу до Гандеровиці залатають тільки в разі надходження додаткового фінансування з держбюджету. На що сподіватися наразі не випадає… Проте мене схвилювало не це, а той факт, що вартість робіт шляху Ділок–Станово–Яблунів–Гандеровиця, протяжністю 7,2 кілометра (з яких капітального ремонту потребують всього 2,5 км, а решта – ямкового) оцінили у… 4 мільйони гривень. У той час, коли на позаминулорічні 200 метрів витратили 100 тисяч гривень (про це чітко вказано у листі-відповіді від Укравтодору за підписом заступника голови Євгена Прусенка), – себто по 50 тисяч на кожні 100 метрів. Нескладні арифметичні підрахунки свідчать, таким чином, що або в управлінні ОДА, або в службі автомобільних доріг у Закарпатській області не все гаразд із математикою», – зауважує Михайло Мартин.

Та й узагалі, звідки взялися будь-які суми в цій справі, дивується чоловік, адже проект-кошторис на дорогу до Гандеровиці досі не виготовлено! «У минулі роки це була одна з основних причин, чому нам відмовляли у фінансуванні. Мовляв, спершу треба виготовити проект, а тоді вже й проасигнуємо ремонт. Сам проект – «задоволення» не з дешевих. Тож через брак коштів ми так і залишилися без оформлених документів».

Пан Михайло наполягає: дорогу до Гандеровиці слід ремонтувати на відтинку від траси Мукачево–Рогатин–Львів через Новоселицю. Саме цим шляхом курсує громадський транспорт до навколишніх сіл, їздить більшість автомобілів. Хоча, як не дивно, на повороті з траси встановлено лише табличку з назвою одного населеного пункту Зубівка. «Може скластися враження, що за поворотом – тупикове село, а насправді там їх ще багато, у тому числі Лалово, Новоселиця та Гандеровиця. Але як про це дізнатися приїжджим? Знаків нема!» – обурюється пан Михайло, вкотре вказуючи на недопрацювання дорожників.

 У більшості ж офіційних документів дорогу до Гандеровиці фіксують інакше – як ділянку Ділок–Станово–Яблунів–Гандеровиця. Таким чином закільцьовуючи її. «Тим шляхом не ходять автобуси, їздить дуже мало приватного транспорту. Якщо в день проїде 10 машин – то добре, – каже пан Михайло. – Не розумію, чому саме таким чином склали паспорт нашої дороги».

 Михайло Мартин дивується: «Зі служби автомобільних доріг у Закарпатській області постійно дістаю ту саму відповідь: грошей нема, коштів не вистачає, недостатнє фінансування і т. д. От і в листі з облдержадміністрації читаю: «ОДА в липні цього року звернулася з листом до Президента «щодо збільшення фінансування в обсязі 30 мільйонів гривень на ремонт доріг місцевого значення». У той же час народний депутат України Василь Петьовка нещодавно заявив, і про це йшлося у пресі, що закарпатські дорожники цьогоріч із виділених 60 мільйонів гривень, наразі освоїли тільки 10 %. Якщо такими темпами будуть використовуватися виділені (хоч і невеликі) бюджетні кошти, то більшість доведеться повертати у Київ», – обурюється Михайло Мартин.

А тим часом цього року чоловік може відзначати своєрідний «ювілей» – 10-річчя своєї «дорожної» переписки. Щоправда, досі безрезультатної. Але не безнадійної. Принаймні так уважає сам пан Михайло, який надії на цивілізований шлях до рідної Гандеровиці й нині не втрачає.